Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 554/12258/21

провадження № 61-7172св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Марченко Галина Іванівна ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Полтаватрансбуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2022 року у складі судді Сініцина Е. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства

з додатковою відповідальністю «Полтаватрансбуд» (далі -

ТзДВ «Полтаватрансбуд») про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не надала суду оригінал доказів належної сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі, визначеному законом. Наведені доводи щодо порушення прав позивача як споживача, з урахуванням предмета та підстав позову, не дають підстав для висновку, що на спірні правовідносини поширюються гарантії, встановлені Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки правовідносини виникли із договірних відносин та предметом спору у цій справі є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Марченко Г. І., представника ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Ухвалу судді Октябрського районного суду м. Полтави

від 03 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, посилаючись на вимоги частини сьомої статті 185 ЦПК України, дійшов правильного висновку про визнання позовної заяви ОСОБА_1 неподаною та повернення її позивачу, оскільки остання не усунула недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення на направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин

не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів».

ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до умов договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року № 51 продавець продає,

а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості. Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено у подальшому набуття позивачем права власності

на квартиру, тому, на думку ОСОБА_1 , на такі правовідносини поширюється дія вказаного Закону України «Про захист прав споживачів».

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Октябрського районного суду м. Полтави

від 03 лютого 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду

від 27 квітня 2022 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 554/12258/21 із Октябрського районного суду

м. Полтави.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно

до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду

і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право

на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Таким чином, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору

за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) дійшла висновку, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 761/24672/15-ц (провадження № 14-197цс18) вказано, що

«у статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Системний

і комплексний аналіз зазначених норм дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб,

як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Крім того, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову».

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що позов пов`язаний з порушенням відповідачем її прав як споживача послуг

та просила суд стягнути з ТзДВ «Полтавтрансбуд» на її користь у розмірі 691 293,18 грн, зокрема: 127 080,00 грн - основного боргу; 64 145,27 грн -

3 % річних; 148 397,63 грн - індекс інфляції; 251 670,28 грн - проценти

за безпідставно отримані кошти, за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року № 51 та компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, а тому на вказані позовні вимоги поширюється дія статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність

за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів,

що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками

і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм

їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо

не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Статтею 1-1 Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено,

що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг

та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до положень пункту 1.1 договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 25 липня 2017 року № 51 продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості.

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив помилковий висновок про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір купівлі-продажу позивачем майнових прав передбачав у подальшому набуття їх покупцем права власності на квартиру, яку планувалось здати в експлуатацію у термін до 30 вересня 2018 року, а отже, на такі правовідносини поширюється дія вказаного закону.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 07 жовтня

2020 року у справі № 755/3509/18 (провадження № 61-17721св19) та

від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20 (провадження

№ 61-7804св21).

Таким чином, за подання споживачами позовної заяви судовий збір

не підлягає сплаті, тому вимоги суду першої інстанції про сплату ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви не ґрунтуються на законі, а отже, їх невиконання не може бути підставою для визнання неподаною

і повернення ОСОБА_1 позовної заяви.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там,

де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, ЄСПЛ тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах,

а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1

статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до рішень ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» від 26 липня 2011 року, «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, наведеного не врахував.

Таким чином, оскаржувана судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У частині четвертій статті 406 ЦПК України визначено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається

на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 400 402 406 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03 лютого 2022 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович