Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 554/1557/21

провадження № 61-4439св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Комунальна установа «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради,

треті особи: Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, Первинна профспілкова організація Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, ухвалені колегією суддів у складі Лобова О. А., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати незаконним і скасувати наказ від 01 лютого 2021 року № 25-к Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради (далі - КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», Центр аналізу) «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити її, ОСОБА_1 , на роботі на посаді заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів»;

- стягнути з КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 01 лютого 2018 року працювала на посаді заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів».

Наказом від 01 лютого 2021 року № 25-к відповідач звільнив її з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України

(далі - КЗпП України) у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників.

ОСОБА_1 стверджувала, що її звільнення відбулося з порушенням вимог закону, оскільки насправді в Центрі аналізу не відбулося змін в організації виробництва і праці, вона не була належно повідомлена про майбутнє звільнення, їй не було запропоновано іншу роботу, не враховано її переважне право на залишення на роботі.

Стислий виклад позиції відповідача

КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції

Рішенням від 16 грудня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав протиправним та скасував наказ від 01 лютого 2021 року

№ 25-к КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» з 02 лютого 2021 року.

Стягнув з КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 261 366, 60 грн.

Допустив негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» з 02 лютого 2021 року та в частині стягнення з Центру аналізу на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 24 948, 63 грн за один місяць.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції заперечив наявність у в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» повноважень на запровадження змін в організації праці та штату працівників установи. Суд врахував, що з 2017 року ОСОБА_2 постійно обіймала посаду в.о. директора комунальної установи, проте з невідомих причин розпорядженням Полтавської обласної ради від 12 липня 2021 року № 173 «Про виконуючого обов`язки директора Комунальної установи «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на підставі власної заяви була увільнена від виконання обов`язків директора комунальної установи 12 липня 2021 року, що, на переконання суду, може тлумачитися як намагання уникнути відповідальності за проведене безпідставне, необґрунтоване та незаконне скорочення штату та чисельності посад комунальної установи і, відповідно, звільнення позивача. Скеровані до комунальної установи листи та рекомендації не містили вказівок на вжиття заходів зі скорочення штату та чисельності посад, такі дії були ініційовані на власний розсуд в.о. директора без будь-якого правового підґрунтя.

Суд першої інстанції наголосив, що посаду, яку обіймала позивач, скорочено виключно через те, що ця штатна посада комунальної установи є економічно невигідною і недоцільною. Суд першої інстанції зауважив, що попередження про наступне вивільнення від 30 листопада 2020 року не містить доказів вручення та ознайомлення з його змістом позивача, що свідчить про невиконання комунальною установою статті 49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про його вивільнення. Також на день звільнення позивача в штатному розписі була вакантна посада начальника відділу моніторингу матеріально-технічного забезпечення та майнових відносин, проте її не було запропоновано позивачу. Суд врахував, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження дотримання процедури, встановленої статтею 42 КЗпП України, щодо врахування переважного права на залишення на роботі.

При скороченні позивача відповідач не отримав згоди профспілкової організації, яка була обов`язковою, оскільки абзац восьмий частини першої статті 43-1 КЗпП поширюється лише на керівників, працівників, які мають у підпорядкуванні працівників, тоді як у підпорядкуванні позивача працівників не було.

Додатковим рішенням від 11 січня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави задовольнив заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат. Стягнув з КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на користь ОСОБА_1 9 000, 00 грн на компенсацію понесених судових витрат на правничу допомогу.

Стислий виклад змісту рішень суду апеляційної інстанції

Постановою від 18 квітня 2022 року Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» та Полтавської обласної державної адміністрації.

Апеляційний суд скасував рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 11 січня 2022 року, ухвалив нове рішення по суті пред`явлених позовних вимог, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 за недоведеністю.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що в.о. директора Михайлик С. М., ухвалюючи рішення про розроблення нової структури і нового штатного розпису комунальної установи, діяла у межах повноважень, визначених статутом відповідача. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власникові або уповноваженому органу підприємства, а тому під час вирішення спору про поновлення на роботі працівника, звільненого на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд не вправі обговорювати питання про доцільність або обґрунтованість скорочення чисельності або штату працівників. Вирішуючи питання про дотримання відповідачем вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо попередження про майбутнє вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці до звільнення, суд апеляційної інстанції з урахуванням принципу безпосередності дослідження доказів та на виконання вимог частин першої, другої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заслухав звукозапис судового засідання від 13 липня 2020 року та встановив, що допитані свідки підтвердили, що ОСОБА_1 була присутня на зборах трудового колективу 30 листопада 2020 року, та у той час, коли усі працівники розписувалися у листку з попередженням про наступне звільнення, вона відмовилася це зробити, що підтверджується також актом від 30 листопада 2020 року. Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що відповідач дотримався вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України, оскільки єдиною вакантною посадою в Центрі аналізу була посада начальника відділу моніторингу матеріально-технічного забезпечення та майнових відносин, проте позивач не відповідала вимогам щодо освіти і кваліфікації за цією посадою, інших вакантних посад у комунальній установі не існувало, тому у відповідача не виникло обов`язку пропонувати ОСОБА_1 іншу роботу чи посаду. Також апеляційний суд наголосив на тому, що для розірвання трудового договору з позивачем, яка обіймала керівну посаду, згода виборного органу первинної профспілкової організації не вимагалася, що узгоджується з частиною першою статті 43-1 КЗпП України.

Додатковою постановою від 25 травня 2022 року Полтавський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року скасував.

Суд здійснив розподіл судових витрат, стягнув з ОСОБА_1 на користь держави 908, 00 грн судового збору за подання позову до суду; стягнув з ОСОБА_1 на користь КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» 2 481, 00 грн на відшкодування судових витрат, понесених за подання апеляційних скарг; ухвалив компенсувати за рахунок держави судові витрати, понесені КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», у розмірі 2 481, 00 грн; стягнув з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної державної адміністрації 2 704, 50 грн судових витрат, понесених за подання апеляційної скарги; ухвалив компенсувати за рахунок держави судові витрати, понесені Полтавською обласною державною адміністрацією, у розмірі 2 481, 00 грн.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що у постанові Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року не викладені висновки та не сформульоване рішення за апеляційною скаргою Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року про відмову в роз`ясненні рішення суду першої інстанції. Врахувавши, що зазначена ухвала суду першої інстанції є похідною від рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року, яке скасовано постановою Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, апеляційний суд виснував, що ухвала суду від 24 грудня 2021 року також підлягає скасуванню.

З огляду на те, що під час ухвалення постанови не вирішено питання щодо судових витрат, апеляційний суд вважав за доцільне ухвалити додаткове рішення з приводу їх розподілу. Суд врахував, що позивач звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, однак не звільнена від сплати судового збору за позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 19 травня 2022 року із застосування системи «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 22 червня 2022 року із застосування системи «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

Заявник, наполягаючи на тому, що постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 820/5176/16 (провадження № К/9901/945/18), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/827/18 (провадження № 61-2358св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 659/51/20 (провадження № 61-537св21), щодо процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України);

- суд неповно дослідив матеріали справи.

Заявник, яка переконана, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження додаткової постанови Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 755/10947/17

(провадження № 14-435цс18), згідно з якими під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19

(провадження № 14-47цс21), щодо звільнення позивачів за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» у липні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 , у яких просила залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 25 травня 2022 року - без змін.

Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації в особі Юридичного департаменту Полтавської обласної військової адміністрації у липні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року- без змін.

Первинна профспілкова організація КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» у липні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких зазначила про безпідставність вимог касаційної скарги на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, яка, на переконання третьої особи, є законною та обґрунтованою.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 20 червня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, а ухвалою від 04 липня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року. Ухвалою від 29 листопада 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» створена на підставі рішення Полтавської обласної ради від 29 серпня 2012 року.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 статуту комунальної установи, затвердженого наказом Управління майном Полтавської обласної ради від 10 листопада 2017 року № 101, засновником цієї установи є Полтавська обласна рада, власником - територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області. Комунальна установа підпорядкована і є підзвітною Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації. Установа є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки, гербову печатку, ідентифікаційний код.

Відповідно до пунктів 3.9, 7.4 статуту структура комунальної установи (кількість штатних одиниць, відділів, груп, секторів, тощо) визначається самостійним штатним розкладом, який підписується головним бухгалтером установи та її директором, і затверджується наказом Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації.

Пунктами 7.1, 7.2, 7.5 статуту передбачено, що управління роботою комунальної установи здійснює директор, який призначається рішенням Полтавської обласної ради шляхом укладення контракту. У період між пленарними засіданнями ради звільнення і призначення виконуючого обов`язки директора комунальної установи здійснюється за розпорядженням голови Полтавської обласної ради. Директор комунальної установи у межах своєї компетенції, зокрема, приймає на роботу та звільняє працівників установи.

Розпорядженням Полтавської обласної ради від 23 жовтня 2017 року № 166-к на ОСОБА_2 , начальника відділу внутрішнього аудиту КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», покладено виконання обов`язків директора цієї комунальної установи до вирішення обласною радою питання про призначення директора. Того ж дня Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації наказом № 37-к поклав на ОСОБА_2 виконання обов`язків директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів».

Наказом Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації від 30 січня 2018 року № 30 у структуру і штатний розпис КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» уведено посаду «заступник директора з правових питань та юридичного забезпечення».

Наказом КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 призначена на посаду заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення комунальної установи.

Листом від 07 жовтня 2020 року № 02-05/401 Полтавська обласна рада направила Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації для виконання рекомендації постійної комісії з питань освіти, науки та культури Полтавської обласної ради щодо удосконалення та покращення ефективності роботи КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів».

12 жовтня 2020 року Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації направив зазначені рекомендації для виконання в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» ОСОБА_2 .

Листом від 02 листопада 2020 року № 4 первинна профспілкова організація КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» повідомила в.о. директора комунальної установи про необов`язковість надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона обіймає посаду заступника директора.

26 листопада 2020 року в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» ОСОБА_2 направила Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації для затвердження проєкти нової структури і нового штатного розпису комунальної установи станом на 01 лютого 2021 року.

Наказом Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації від 27 листопада 2020 року № 352 затверджено структуру і штатний розпис КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» станом на 01 лютого 2021 року. В.о. директора комунальної установи зобов`язано видати наказ про введення в дію з 01 лютого 2021 року нової структури та нового штатного розпису КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів».

Наказом в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» від 27 листопада 2020 року № 41 введено в дію з 01 лютого 2021 року нову структуру і новий штатний розпис установи.

Наказом в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» від 27 листопада 2020 року № 42 вирішено попередити до 01 грудня 2020 року працівників комунальної установи про заплановане звільнення, у тому числі у зв`язку з виведенням із структури та штатного розпису посади заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення, що зумовлено відсутністю підпорядкованих за функціональними обов`язками відділів і фахівців, а також у зв`язку із виконанням основних функціональних завдань, передбачених для цієї посади, Юридичним департаментом Полтавської обласної державної адміністрації.

30 листопада 2020 року в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» ОСОБА_2 провела збори трудового колективу, на яких повідомила про ухвалене рішення щодо змін у структурі і штатному розписі установи та про майбутні звільнення у зв`язку з такими змінами. Усі працівники, які підлягали звільненню, окрім ОСОБА_1 , ознайомилися з наказом про майбутнє звільнення, поставивши власні підписи в аркуші ознайомлення.

Згідно з актом від 30 листопада 2020 року, який підписали п`ять працівників КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», ОСОБА_1 відмовилася підписати аркуш про ознайомлення з наказом від 27 листопада 2020 року № 42 та отримати повідомлення про наступне вивільнення.

Наказом в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» від 01 лютого 2021 року № 25-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Право, застосоване судом

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджено його за два місяці про наступне вивільнення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі на постанову апеляційного суду

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оцінка належності повноважень в.о. директора Центра аналізу на здійснення усіх повноважень керівника установи

У справі, що переглядається, встановлюючи повноваження в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на розробку структури та штатного розпису установи, апеляційний суд врахував, що розпорядженням Полтавської обласної ради від 23 жовтня 2017 року № 166-к та наказом Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації від 23 жовтня 2017 року № 37-к на ОСОБА_2 , начальника відділу внутрішнього аудиту КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», покладено виконання обов`язків директора цієї комунальної установи з 27 жовтня 2017 року до вирішення обласною радою питання про призначення директора.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у тому разі, якщо певний працівник призначений у встановленому порядку виконувати обов`язки директора (керівника) підприємства (установи, організації) на період до призначення іншої особи на таку посаду уповноваженою особою згідно з визначеною процедурою, потрібно вважати, що з цим працівником укладений строковий трудовий договір.

Отже, з ОСОБА_2 як з в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» було укладено строковий трудовий договір до вирішення обласною радою питання про призначення директора цієї комунальної установи.

Апеляційний суд правильно врахував, що ані розпорядження Полтавської обласної ради від 23 жовтня 2017 року № 166-к, ані статут КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», ані Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять відомостей щодо обмеження повноважень ОСОБА_2 на час виконання нею обов`язків директора комунальної установи.

З урахуванням наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 , ухвалюючи рішення про розробку нової структури і нового штатного розпису КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», діяла у межах повноважень, визначених статутом відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, тому, як правильно врахував суд апеляційної інстанції, питання доцільності та обґрунтованості скорочення чисельності або штату працівників не належать до компетенції суду.

Щодо виконання обов`язку із попередження про наступне вивільнення позивача

В оцінці доводів позивача про невиконання відповідачем вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, апеляційний суд врахував, що згідно з актом від 30 листопада 2020 року, який складений та підписаний п`ятьма працівниками КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», ОСОБА_1 відмовилася підписати аркуш про ознайомлення з наказом від 27 листопада 2020 року № 42, а також відмовилася отримувати повідомлення про наступне вивільнення.

Апеляційний суд, врахувавши правила статті 89 ЦПК України про безпосередність дослідження доказів та вимоги частин першої, другої статті 367 ЦПК України, заслухав звукозапис судового засідання з показаннями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які підписали акт від 30 листопада 2020 року, та встановив, що ці свідки підтвердили, що ОСОБА_1 була присутня на зборах трудового колективу 30 листопада 2020 року та відмовилася поставити підпис на аркуші про ознайомлення з наказом КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» від 27 листопада 2020 року № 42 «Про попередження працівників щодо запровадження змін в організації праці, заплановане звільнення у зв`язку із скороченням чисельності посад та штату».

У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, що згідно з частиною дванадцятою статті 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом; у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження. За правилами частин першої, другої статті 213 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі; справа розглядається одним і тим самим складом суду; у разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів, який надає змогу суду належним чином дослідити та перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у статті 89 ЦПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретної справи. Отже, докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при ухваленні судового рішення.Верховний Суд дійшов переконання, що суд може обґрунтувати свої висновки виключно на підставі оцінки показань свідків, яких він безпосередньо вислухав під час судового засідання.

Клопотання позивача про допит свідків задоволено ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 28 травня 2021 року, постановленою суддею Савченко Л. І. Саме суддя Савченко Л. І. здійснювала допит свідків. Відповідно до розпорядження Октябрського районного суду м. Полтави від 06 жовтня 2021 року № 2455 «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ», протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2021 року справу передано судді Тімошенко Н. В., яка ухвалою від 11 жовтня 2021 року прийняла справу та постановила проводити розгляд справи спочатку в порядку спрощеного позовного провадження.

Після заміни складу суду на стадії підготовчого провадження та розгляду справи спочатку позивач не заявляла клопотання про повторний допит свідків судом у новому складі та цей суд не здійснював безпосередньо допит свідків. Отже, показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не повинен був враховувати суд першої інстанції у новому складі під час ухвалення рішення по суті спору, який не здійснював безпосереднє дослідження доказів. Відповідно й апеляційний суд не мав їх враховувати.

Проте, касаційна скарга не містить відповідних доводів щодо встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 411 ЦПК України). Навпаки, ОСОБА_1 в касаційній скарзі наполягає на доцільності врахування показань свідків та вважає, що для нового складу суду достатньо було протоколу та звукозапису судового засідання з показаннями свідків. Зазначене порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, а підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив.

Обізнаність позивача про скорочення посади заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення підтверджується також заявою ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року щодо можливих неправомірних дій в.о. директора КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», адресованою голові Полтавської обласної ради, голові Постійної комісії з питань освіти, науки та культури, голові Полтавської обласної державної адміністрації, офісу Президента України, Урядовому порталу, в якій вона зазначила про збори трудового колективу, що відбулися 30 листопада 2020 року та на яких в.о. директора комунальної установи повідомила про скорочення чисельності посад та штату, зокрема про виведення із структури та штатного розпису посади, яку обіймала позивач.

З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що наявними у справі доказами, які не спростовані позивачем, підтверджується, що ОСОБА_1 за два місяці була попереджена про майбутнє звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Надаючи оцінку виконанню відповідачем вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України, апеляційний суд врахував, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини першої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, з дня повідомлення працівника про майбутнє звільнення до дня розірвання трудового договору роботодавець має запропонувати працівнику вакантну посаду чи роботу, яку той здатен виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оцінка виконання обов`язку пропонування вивільнюваному працівникові усіх вакантних посад

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є виконання власником підприємства чи уповноваженим ним органом обов`язку працевлаштувати працівника за наявності іншої роботи на підприємстві. Обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, у випадку відсутності можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вакантні посади позивачу не пропонували, оскільки на той період єдиною вакантною посадою (у зв`язку з перебуванням основного працівника у відпустці без збереження заробітної плати) була посада начальника відділу моніторингу матеріально-технічного забезпечення та майнових відносин.

Відповідно до пункту 1.1 посадової інструкції начальника відділу моніторингу матеріально-технічного забезпечення та майнових відносин на цю посаду призначається особа, яка має вищу освіту у галузі таких знань: «економіка та підприємництво» або «інженерне будівництво», а також стаж роботи на керівних посадах у зазначених галузях не менше трьох років.

ОСОБА_1 ж має дві вищі освіти за спеціальністю «Початкове навчання і практична психологія», кваліфікація «вчитель початкових класів, практичний психолог у закладах освіти», а також за спеціальністю «Правознавство», кваліфікація «юрист»; має 14 років юридичного стажу; навчалася з питань державних закупівель і проведення тендерів.

Врахувавши те, що освітній рівень позивача не відповідає вимогам щодо освіти і кваліфікації, передбаченим пунктом 1.1 посадової інструкції начальника відділу моніторингу матеріально-технічного забезпечення та майнових відносин, а інших вакантних посад (роботи) у КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» не існувало, що не заперечувала та не спростовувала позивач, тому у відповідача не виникло обов`язку пропонувати ОСОБА_1 іншу роботу чи посаду.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахуванням інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.

Оскільки скорочено одну посаду заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення, на якій працювала позивач, тому немає підстав для оцінки застосування переважного права позивача на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.

Щодо оцінки обов`язковості отримання згоди профспілки на звільнення

Також за змістом частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Втім у частині першій статті 43-1 КЗпП України зазначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

На виконання вимог частини першої статті 43 КЗпП України відповідач надіслав до профспілкової організації лист від 15 жовтня 2020 року № 400 «Щодо змін в організації праці», в якому повідомлено про заплановане скорочення конкретних працівників.

Листом від 02 листопада 2020 року № 4 «Щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_7 у зв`язку із змінами у структурі та штатному розписі» первинна профспілкова організація (з посиланням на статтю 43-1 КЗпП України) повідомила, що оскільки ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення установи, тому згода профспілкової організації не потрібна, оскільки не є обов`язковою.

Суд апеляційної інстанції врахувавши, що позивач обіймала посаду заступника директора з правових питань та юридичного забезпечення, зробив правильний висновок про те, що відповідно до вимог частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання з позивачем трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації є правомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що норми частини першої статті 43-1 КЗпП України поширюються лише на керівників, які мають у підпорядкування підлеглих працівників, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні заявником зазначених положень трудового законодавства.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про дотримання відповідачем процедури звільнення позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оцінка вичерпності висновків апеляційного суду

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, в повному обсязі досліджено матеріали справи, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги в частині незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання звільнення позивача незаконним зводяться до переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції надав належне обґрунтування, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 820/5176/16 (провадження № К/9901/945/18), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18), від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/827/18 (провадження № 61-2358св19), від 18 серпня 2021 року у справі № 659/51/20 (провадження № 61-537св21).

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 820/5176/16 (адміністративне провадження № К/9901/945/18) зроблено висновки про те, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Зі змісту статті 42 КЗпП України випливає, що у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки потрібно дослідити документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі. Тобто ці обставини повинен був з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. У наведеній справі Верховний Суд виснував, що всупереч наведеним положенням, відповідач при вирішенні питання про переважне право на залишення на роботі не здійснив порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації всіх тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягали звільненню. Отже, відповідачем недодержано процедуру звільнення позивача, оскільки при вирішенні питання про переважне право на залишення на роботі не було перевірено наявність у позивача більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці у порівнянні з іншими працівниками, та, відповідно, без з`ясування цих обставин позивачу не було запропоновано всіх вакансій з урахуванням її кваліфікації і продуктивності праці.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. У цій справі Верховний Суд зауважив, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, але не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, тому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України. Також Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням статті 43 КЗпП України, оскільки позивач є членом первинної профспілкової організації, проте відповідач не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Подібні висновки щодо процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України також викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 727/827/18 (провадження № 61-2358св19), у якій за результатами перегляду оскаржуваних судових рішень Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, оскільки роботодавець при звільненні позивача дотримався вимог статей 40 42 49-2 КЗпП України, завчасно попередив про звільнення, узгоджене з профспілковим комітетом та проведене з підстав, зазначених у поданні, тобто у зв`язку із скороченням штату, зумовленим недоцільністю утримання посади заступника начальника відділу кадрів

(на 4-ох фахівців два керівники), відсутністю відповідного напрямку роботи заступника начальника відділу кадрів, перепрофілюванням посади заступника начальника відділу кадрів на провідного фахівця. Також Верховний Суд зауважив, що визначення чисельності та штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу та врахував, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, які відповідають його кваліфікації та освіті.

У постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 659/51/20

(провадження № 61-537св21) Верховний Суд зазначив, що за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. У цій справі Верховний Суд наголосив, що суди не здійснили порівняння штатних розписів відповідача на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення та на момент його звільнення, а тому не встановили реальну кількість вакантних посад, які існували в установі протягом двох місяців після попередження про звільнення. Суди обмежилися посиланням на відсутність вакантних посад дезінфектора, не надавши оцінки відповідності кваліфікації позивача вимогам для зайняття інших вакантних посад. Верховний Суд виснував, що невстановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, в частині дотримання роботодавцем норм трудового законодавства та процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зумовило передчасний висновок судів про відмову в задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать загальним правовим висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах по суті вирішення конкретних спорів, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України), оскільки у вступній та резолютивній частинах оскаржуваної постанови зазначено про розгляд скарги установи, яка не брала участі у справі, а саме Полтавської обласної державної адміністрації.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 визначила коло учасників справи за її позовом, а саме відповідача - КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів», третіх осіб: Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, Первинну профспілкову організацію КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів».

Апеляційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року подав Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, в інтересах якого діяв Юридичний департамент Полтавської обласної державної адміністрації на підставі підпункту 5.2.13 Положення про Юридичний департамент Полтавської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації від 19 грудня 2019 року № 922, згідно з яким Юридичний департамент здійснює у встановленому порядку представництво інтересів Полтавської обласної державної адміністрації, її структурних підрозділів та їх посадових осіб у судах та інших державних органах під час розгляду правових питань та (або) спорів.

Помилкове зазначення апеляційним судом у вступній та резолютивній частинах оскаржуваної постанови про особу, яка подала апеляційну скаргу, Полтавську обласну державну адміністрацію, замість Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, оскільки за змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Фактично апеляційний суд допустив описку, тому питання про внесення відповідних виправлень може бути вирішене цим судом в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі на додаткову постанову апеляційного суду

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

До апеляційного суду були подані такі апеляційні скарги: скарга Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року; скарга КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року та на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року; скарга КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 січня 2022 року.

Апеляційний суд розглянув апеляційні скарги Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації та КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року, а також апеляційну скаргу КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 січня 2022 року, за результатами чого ухвалив постанову від 18 квітня 2022 року.

Апеляційну скаргу КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року про відмову в задоволенні заяви про роз`яснення рішення суду першої інстанції апеляційний суд не розглянув, відповідне судове рішення не ухвалив, що є підставою для ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтею 270 ЦПК України.

Врахувавши, що постановою від 18 квітня 2022 року скасовано рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 грудня 2021 року та додаткове рішення цього суду від 11 січня 2022 року, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про роз`яснення судового рішення підлягає скасуванню, оскільки є похідною від рішення, ухваленого по суті спору, яке скасовано.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд допустив помилку в описовій, мотивувальній та резолютивній частинах додаткової постанови, оскільки зазначив, що апеляційну скаргу на ухвалуОктябрського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2021 року подав Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації, тоді як цю апеляційну скаргу подала КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів». Проте зазначена обставина не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваної додаткової постанови, а є підставою для виправлення описки відповідно до статті 269 ЦПК України.

Оцінка розподілу судових витрат апеляційним судом

Також Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час здійснення розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогами про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі, проте вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не належить до переліку позовних вимог, визначених Законом України «Про судовий збір»», при пред`явленні якої судовий збір не сплачується.

Водночас апеляційний суд не врахував, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Тож ОСОБА_1 також звільнена від сплати судового збору за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору за пред`явлення позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також на користь Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації та КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» понесених ними судових витрат у виді судового збору, сплаченого при поданні апеляційних скарг.

З урахуванням правила частини шостої статті 141 ЦПК України понесені КУ «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» судові витрати у виді судового збору за подання апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції в розмірі 5 284, 10 грн та ухвалу суду першої інстанції в розмірі 2 481, 00 грн

(разом 7 765, 10 грн), а також понесені Департаментом освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в розмірі 5 409, 11 грн потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося із дотриманням трудового законодавства, адже ОСОБА_1 була належно попереджена про звільнення, не було вакантних посад, які б відповідали кваліфікації та освіті позивача, згода профспілкової організації з урахуванням статті 43-1 КЗпП України не вимагалася, оскільки позивач обіймала посаду заступника директора установи. Оскаржувана постанова апеляційного суду не суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21), та, ухвалюючи додаткову постанову, здійснив розподіл судових витрат з порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу на постанову апеляційного суду потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін; касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду потрібно задовольнити частково, зазначене судове рішення в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за наслідками розгляду спору по суті, тому з урахуванням приписів наведеної норми підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Компенсувати Комунальній установі «Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів» Полтавської обласної ради судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 7 765, 10 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсувати Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 409, 11 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко