Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 554/2817/17

провадження № 61-9956св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Головне управління Національної поліції в Полтавській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2019 року у складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (далі - ГУ Державної казначейської служби України у Полтавській області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органу досудового розслідування.

Позов обґрунтований тим, що на підставі окремої ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2009 року у цивільній справі № 2-508/2009 у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 07 лютого 2013 року зареєстровано кримінальне провадження № 12013180300000386 за фактом підроблення рішення Виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 28 червня 1995 року № 82 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

Проведення належним чином досудового розслідування вказаного кримінального провадження стосується законних прав та інтересів позивача щодо правомірного користування земельною ділянкою площею 0,15 га на території Тахтаулівської сільської ради з огляду на те, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2009 року відмовлено в позові ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсними рішень Виконавчого комітету та сесії Тахтаулівської сільської ради, зобов`язання вчинити дії, з тієї підстави, що рішення Виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 28 червня 1995 року № 82 не скасоване, а доказів щодо внесення посадовими особами до рішення недостовірної інформації ОСОБА_1 до суду не надав.

Факт внесення посадовими особами Тахтаулівської сільської ради недостовірних відомостей до рішення від 28 червня 1995 року № 82 та знищення аркуша № 19 погосподарської книги сільcької ради під час розгляду справи у суді є підставою для перегляду цивільної справи № 2-508/2009 за нововиявленими обставинами.

З моменту постановлення 28 грудня 2009 року Полтавським районним судом Полтавської області окремої ухвали відповідач не вчиняв жодних дій щодо проведення досудового розслідування кримінального провадження, винна у вчиненні злочинів особа до кримінальної відповідальності не притягнена, що унеможливлює поновлення законних прав та інтересів позивача.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив стягнути з держави в особі ГУ НП в Полтавській області у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю службових осіб ГУНП в Полтавській області, 920 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2019 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав доказів того, що йому як свідку у кримінальному провадженню завдано моральну шкоду працівниками ГУ НП в Полтавській області, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків. Позивач не надав доказів на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди.

Суди дійшли висновку, що факт постановлення ухвали слідчим суддею, численні звернення позивача до різних установ під час досудового розслідування не є доказами завдання позивачу моральної шкоди ГУ НП в Полтавській області та підставою для її відшкодування. Факт тривалого розслідування кримінального провадження не може бути підставою для визнання прав позивача порушеними і покладення на відповідачів обов`язку з відшкодування моральної шкоди, оскільки такі правовідносини регулюються КПК України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 , як встановлено судами, не є потерпілим у кримінальному провадженні № 12013180300000386, викликався для надання пояснень як свідок, що унеможливлює поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», оскільки на ОСОБА_1 цей Закон не поширюється.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 01 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди проігнорували всі доводи позивача щодо неправомірності дій службових осіб ГУ НП в Полтавській області під час досудового розслідування кримінального провадження № 12013180300000386, підстав та розміру відшкодування моральної шкоди на користь позивача.

Умисне зловживання головj. сільської ради ОСОБА_2 посадовим становищем, а саме: умисне знищення рішення виконавчого комітету сільської ради та аркуша погосподарської Книги за 1995-2000 роки і його поновлення з недостовірними відомостями щодо виділеної йому земельної ділянки, вказують, що скоєний ОСОБА_2 злочин був обдуманий, він вчинив умисне службове підроблення документів попереднього сільського голови ОСОБА_3 .

Ці обставини вплинули на прийняття судом рішення у цивільній справі про відмову в його позові, що суттєво вплинуло на його законні права та інтереси щодо спірної земельної ділянки. Відповідні порушення могли бути усунені лише шляхом проведення неупередженого та якісного досудового розслідування цього факту і притягнення винних посадових осіб сільської ради до кримінальної відповідальності.

Саме на вказані обставини, а не на оскарження дій/бездіяльності посадових осіб відповідача, він посилався як на підставу завданої моральної шкоди через втрату майна, порушення прав особи, що потерпіла від кримінального провопорушення.

Справа по суті не розглянута, оскільки зі справи зникли письмові докази, надані на обґрунтування позовних вимог: копія постанови Полтавського районного суду Полтавської області від 05 грудня 2005 року, копія окремої ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2009 року, витяг з ЄРДР, копія ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 10 липня 2014 року у справі № 554/9461/14-к про визнання протиправною бездіяльності слідчого Полтавського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Полтавській області ( далі - Полтавський РВ УМВС України у Полтавській області) Кислого А. О. під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12013180300000386.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Полтавський районний відділ поліції Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області здійснює розслідування у кримінальному провадженні № 12013180300000386 від 07 лютого 2013 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 358 та частиною першою статті 357 КК України.

За результатами досудового розслідування встановлено, що 05 квітня 2011 року до Полтавського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області надійшли матеріали за фактом підроблення рішення Виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 26 червня 1995 року № 82. Під час проведення перевірки встановлено, що рішенням Тахтаулівської сільської ради від 26 червня 1995 року № 82 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 0,15 га до його садиби в постійне користування. У травні 2000 року ОСОБА_1 дізнався, що рішення Виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 26 червня 1995 року № 82 хтось змінив, вказавши строк використання земельної ділянки з 1995 до 2000 року.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013180300000386 встановлено факт відсутності аркуша № 19 у погосподарській книзі Тахтаулівської сільської ради, що перешкоджає ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою.

На сьогодні ОСОБА_1 перебуває у статусі свідка у кримінальному провадженні № 12013180300000386 від 07 лютого 2013 року. Досудове розслідування триває.

Листом від 11 лютого 2013 року № 57с/03 прокуратура Полтавського району Полтавської області повідомила ОСОБА_1 , що відомості за фактом підробки рішення Тахтаулівської сільської ради внесені до ЄРДР за № 12013180300000386. У вказаному провадженні здійснюється досудове розслідування, прокуратура району надала письмові вказівки, які підлягають обов`язковому виконанню. За результатом виявлених порушень, допущених під час досудового розслідування слідчим Кислим А. О., прокуратура району вжила заходів прокурорського реагування.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 10 липня 2014 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого Полтавського РВ УМВС України у Полтавській області Кислого А. О. та відвід задоволено. Визнано протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області Кислого А. О. під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12013180300000386, яка полягала в недотриманні строків розслідування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої, третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади

Із змісту позовної заяви випливає, що позивач як на підставу позову посилався на те, що йому відомо про вчинення злочину колишнім сільським головою ОСОБА_2 , про що він неодноразово повідомляв органи досудового розслідування, відповідач не проводить досудове розслідування за фактом вчинення злочину, винна особа не притягнута до кримінальної відповідальності.

Позивач обґрунтовував свої вимоги не тільки окремими фактами бездіяльності під час розслідування, а його неефективністю в цілому, оскільки протягом більш як 7 років після початку кримінального провадження, а саме з дня винесення Полтавським районним судом Полтавської області рішення від 28 грудня 2009 року про відмову в його позові, винні у вчиненні кримінального порушення особи не притягнуті до кримінальної відповідальності, досудове розслідування кримінального провадження не проводиться. На думку позивача, саме внаслідок такої ситуації він не має можливості правомірно користуватися своєю земельною ділянкою, площею 0,15 га, на території Тахтаулівської сільської ради.

Верховний Суд виходить з того, що предметом спору у цій справі є вимога позивача про відшкодування державою в особі ГУ НП в Полтавській областіморальної шкоди, завданої бездіяльністю у кримінальному провадженні щодо притягнення винної особи до відповідальності, який протягом тривалого часу не завершив розслідування у кримінальному провадженні щодо підроблення рішення Виконавчого комітету Тахтаулівської сільської ради від 28 червня 1995 року № 82.

Суди встановили, що ОСОБА_1 не є потерпілим у кримінальному провадженні № 12013180300000386, залучався як свідок для надання показань, що він не заперечував.

Дійшовши висновку, що в межах кримінальних проваджень ОСОБА_1 не є потерпілим, а має статус свідка, відповідного рішення компетентним органом про протиправність бездіяльності органів досудового розслідування в межах вказаних кримінальних проваджень не приймалось, питання, пов`язані з тривалим розслідуванням, вирішуються у спосіб, визначений статтею 28 КПК України, чим неодноразово скористався позивач, він не довів у встановленому законом порядку спричинення йому як свідку у кримінальному провадженні шкоди, відшкодування якої здійснюється відповідно до статтей 1173 1174 ЦК України, суди належним чином не з`ясували підстави позову, не встановили обставини з урахуванням підстав позову, норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги та залишивши рішення суду першої інстанції без змін, не забезпечив виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спір, суди не взяли до уваги таке.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Оскільки у цій справі йдеться про шкоду, спричинену бездіяльністю органу державної влади, що здійснює досудове розслідування, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим, орган державної влади або орган місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, висновки судів щодо встановлених обставин справи та застосування норм матеріального права зроблені без урахування підстав позову та тих норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Щодо ефективного способу захисту позивача

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208 гс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту узв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження, суди посилалися на норми КПК України, вважаючи, що ці норми регулюють ці правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Згідно із частинами першою, шостою статті 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Суди виходили з того, що сам факт тривалого розслідування кримінального провадження не може бути підставою для визнання прав позивача порушеними і покладення на відповідачів обов`язку щодо компенсації відповідної моральної шкоди, оскільки такі правовідносини мають регулюватись застосуванням норм статті 28 КПК України. Позивач не довів факт спричинення йому як свідку у кримінальному провадженні моральної шкоди, а отже, існування причинно-наслідкового зв`язку із діями службових осіб слідчих органів під час розслідування кримінального провадження, а також визначений ним розмір морального відшкодування, з огляду на не можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», на підставі яких він визначив порядок та розмір відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що висновок судів, що сам факт тривалого розслідування кримінального провадження не може бути підставою для визнання прав позивача порушеними і покладення на відповідачів обов`язку моральної шкоди, оскільки такі правовідносини мають регулюватись із застосуванням норм статті 28 КПК України, не відповідає нормам матеріального права - статтям 1173 1174 ЦК України, частині шостій статті 1176 ЦК України та прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За умови встановлення фактів, на які посилається позивач як на підставу позову, а саме на неефективність кримінального провадження, оскільки протягом більш як 7 років після початку кримінального провадження винні у вчиненні кримінального порушення особи не притягнуті до кримінальної відповідальності, досудове розслідування кримінального провадження не проводиться, то надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування і як наслідок неможливість довести законне користування земельною ділянкою.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208 гс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір.

Висновок про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від27 травня 2020 року, справа № 585/724/19, провадження № 61-18673св19.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди дійшли помилкового висновку, що питання відшкодування моральної шкоди, завданої тривалість досудового провадження, регулюється статтею 28 КПК України.

Суди не врахували, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 10 липня 2014 року визнано протиправною бездіяльність слідчого Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області Кислого А. О. під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12013180300000386 саме з підстав недотримання строків розслідування, що також вказує на тривалість розгляду кримінального правопорушення.

Суди не встановили обставини справи, не надали належну правову оцінку доказам у справі, неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду належить встановити обставини справи, зокрема факт надмірної тривалості досудового розслідування у справі на підставі належних та допустимих доказів, чи довів позивач завдання йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача та тривалим розслідуванням, та чи обгрунтував її розмір.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з квітня 2017 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 березня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко