Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 554/2959/19

провадження № 61-23209 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Гулька Б. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 липня 2019 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Абрамова П. С., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_2 є батьком їхнього спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 02 жовтня

2015 року зобов`язаний сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення сином повноліття.

Вказувала, що відповідачем обов`язки по утриманню дитини належним чином не виконувались, унаслідок чого за період з серпня 2015 року

по листопад 2018 року утворилась заборгованість у сумі 123 235,37 грн, що є підставою для нарахування неустойки (пені), яка відповідно до наданого розрахунку складає 1 319 252,32 грн.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд стягнути з

ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 1 319 252,32 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Октябрського районного суду міста Полтави

від 24 липня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначених до сплати за рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 02 жовтня 2015 року, у розмірі 123 235,37 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі

1 232,35 грн.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу частини першої статті 196 СК України загальна сума пені за прострочення сплати аліментів, яка обчислена за кожен день прострочення не повинна перевищувати заборгованості по аліментам, а тому підлягає обмеженню до 123 235,37 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення,

а заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, а також вказав,що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року усправі

№ 333/6020/16-ц, провадження № 14-616 цс 18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її короткий зміст

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 28 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі

№ 554/2959/19 та витребувано її матеріали із Октябрського районного суду міста Полтави.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги її розрахунок розміру неустойки (пені), який складено відповідно до розрахунку головного державного виконавця Шевченківського ВДВС міста Полтави від 11 березня 2019 року.

Зазначає, що неустойка (пеня) в період з 2015 року по серпень 2017 року підлягала нарахуванню у редакції статті 196 СК України, яка діяла

до 17 травня 2017 року, а з серпня 2017 року по 2018 рік у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду. Неустойка за несплату аліментів визначена статтею 196 СК України не є відповідальністю

за правопорушення у розумінні статті 58 Конституції України,

а є забезпеченням виконання зобов`язання за несвоєчасну сплату аліментів (виконанням зобов`язання).

Вказує, що суди при вирішенні спору не врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня

2018 року у справі №572/1762/15-ц.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, чим були порушені його права, просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, він визначав охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Основні засади державної політики у цій сфері грунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини та з метою забезпечення прав дитини на такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено

у частині четвертій статті 155 СК України.

Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

У статті 179 СК України зазначається, що аліменти призначені для утримання дитини, не можуть бути використані не за цільовим призначенням.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються

у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (частина третя статті 182 СК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про стягнення аліментів).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді сплати неустойки.

Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

При виплаті аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Визначаючи розмір пені за порушення строків сплати аліментів, суд першої інстанції застосував саме таке правило та реалізував своє право на зменшення розміру пені, дослідивши обставини справи, докази, надані сторонами та здійснивши їх правову оцінку відповідно до частини другої статті 196 СК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді.

До аналогічних висновків щодо порядку обчислення пені у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів дійшла Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц

(провадження №14-616 цс 18).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна правова оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 про незаконність судових рішень не є підставою для їх скасування, так як ОСОБА_2 судові рішення в касаційному порядку не оскаржив, а згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 24 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

І. А. Воробйова

Б. І. Гулько