№ 554/2979/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 554/2979/19

провадження № 61-11126св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу касаційну скаргу та доповнення до неї ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_4 , на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Панченка О. О., Пікуль В. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір позики з кінцевим строком повернення позики до 06 березня 2019 року включно.

Відповідно до пункту 1 договору позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБ України на день укладення цього договору (1 долар США = 27.087563 грн), складає еквівалент 1 500 000 доларів США, а позичальник прийняв позику.

Позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики у розмірі 40 631 344,50 грн, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику. Тому відповідач зобов`язаний сплатити позивачу 40 631 344,50 грн заборгованості за договором позики.

ОСОБА_1 просив:

стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року у складі судді: Чуванової А. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у підготовчому засіданні ОСОБА_2 звернувся із заявою, в якій він просив прийняти визнання ним позову. Згідно з частин третьої, четвертої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, а ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу. Згідно матеріалів справи не встановлено обставин того, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБ України на день укладення цього договору (1 долар США = 27.087563 грн) складає еквівалент 1 500 000 доларів США з кінцевим строком повернення позики до 06 березня 2019 року включно. Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджується саме договором позики від 21 лютого 2019 року. Позичальник в строк, обумовлений сторонами, не повернув суму позики, що підтверджується відсутністю нотаріальної заяви позикодавця, також тим, що примірник договору, належний позикодавцеві, не був повернутий позичальнику. Тому суд першої інстанції зробив висновок про задоволення позовних щодо стягнення заборгованості за невиконання умов договору позики від 21 лютого 2019 року у розмірі 40 631 344,50 грн.

У червні 2020 року ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, оскаржив в апеляційному порядку рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 червня 2019 року скасовано.

Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

оскаржене рішення впливає на права та інтереси ОСОБА_3 , а тому його доводи обґрунтовані та він має право на подання апеляційної скарги. Одночасно доводи представника позивача необґрунтовані, та в задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_3 необхідно відмовити. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття (збереження) відповідного матеріального та/або нематеріального блага. Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню. Таким чином, оспорювати рішення суду може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом, але має на меті повернути право власності на майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, та має об`єктивні сумніви щодо правомірності дій щодо подальшої зміни власників даного майна. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається скасування оскаржуваного рішення суду, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до набрання рішенням суду законної сили і передачі його на виконання. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, до закінчення досудового розслідування по відкритим кримінальним провадженням перебувало у певному правовому становищі, яке унеможливлює його подальше відчуження, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав на його повернення та на користування ним для забезпечення житлових прав його та членів його сім`ї. Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18), та від 22 січня 2020 року по справі № 554/6547/17 (провадження №61-15282св19);

згідно наданих матеріалів майно ОСОБА_3 у дуже стислі строки, з допущенням порушень встановленого порядку, вибуло з його володіння поза його волею, та на виконання оскарженого рішення суду перейшло у власність позивача. За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що ОСОБА_3 має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо повернення сторін у справі до первісного стану їх прав та обов`язків, які останні мали до ухвалення оскарженого рішення, а тому має право на подання своїх доводів щодо реальності правочину, який є предметом спору, оскільки від цього залежить доля майна яке неправомірно та поза його волею вибуло з його власності у власність відповідача. Крім того рішення суду також стосується прав власності апелянта на майно, яке на виконання оскарженого рішення перейшло у власність позивача, оскільки зважаючи на доведеність порушень при перереєстрації прав на належні йому квартири на ОСОБА_2 , подальше відчуження майна в законному полі буде створювати істотні перешкоди у його витребуванні в подальшому та позбавить його прав на користування цим майном;

згідно пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Колегія суддів зробила висновок, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3 , суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення;

відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. На думку колегії суддів суд першої інстанції при розгляді справи допустив формальність, та в порушення процесуальних норм безпідставно провів розгляд справи у підготовчому судовому засіданні, прийнявши визнання позову відповідачем, без забезпечення всебічного, об`єктивного та повного розгляду справи. При прийняті рішення про розгляд справи у вказаному порядку, судом першої інстанції залишено поза увагою, що зміст і обсяг поданих сторонами доказів, ознаки їх належності та допустимості, ціна позову, зміст договору позики та обставини його укладання, поведінка сторін при розгляді справи, вказують на можливу наявність ознак сумнівності правовідносин, які виникли між сторонами, а тому потребують повної перевірки, з метою встановлення відповідності наявних між сторонами правовідносин вимогам закону та запобіганню зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами, для недопущення порушення прав інших осіб;

висновки суду першої інстанції про належність, достовірність, достатність і допустимість наданих сторонами доказів, для задоволення позову у підготовчому судовому засіданні, є передчасними та необґрунтованими. Так у порушення процесуальних норм, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що позивачем не надано оригіналу його довіреності на ім`я особи, яка уклала договір позики, та документів, які вказують на її легітимність, а судом першої інстанції не перевірено справжність поданого доказу. Не вжиття вказаних дій вказує на те, що суд першої інстанції не пересвідчився чи мав представник позивача необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладання договору позики та розпорядження майном останнього. Крім того суд першої інстанції, не звернув увагу на те, що зі змісту та обсягу наданих сторонами доказів, не можливо в повному обсязі перевірити факт реальності договору позики та дійсності намірів сторін по справі при його укладанні, зокрема мету з якою відповідач брав значну суму коштів на короткотривалий період та його фінансовий стан при цьому, матеріальні можливості позивача надати зазначений у договорі розмір коштів, під, які гарантії надавалася така сума коштів та чому не вживалися заходи забезпечення позову і т. д. Судом першої інстанції вказані обставини не було досліджено, та вирішено питання про права та обов`язки особи, яка не залучалась до участі у розгляді вказаної справи, чим грубо порушено норми процесуального права;

зважаючи на викладені обставини, наявні процесуальні повноваження, надані сторонами докази та пояснення сторін суд апеляційної інстанції зазначив, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити, за їх недоведеністю. При цьому колегія суддів зазначила про неможливість на стадії апеляційного розгляду залучити апелянта до участі у розгляді справи, з наданням останньому можливості та достатнього часу для збору та подачі доказів на підтвердження доводів щодо фіктивності договору позики, та заявлення самостійних вимог щодо предмету спору.

Аргументи учасників справи

У липні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу та 03 серпня 2020 року доповнення до неї, які підписані представником ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року, в яких просить скасувати оскаржену постанову та залишити без змін рішення суду першої інстанції, стягнути судові витрати за подання касаційної скарги. При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд у порушення пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України не закрив апеляційне провадження, оскільки порушення прав та інтересів ОСОБА_3 оскарженим рішення суду першої інстанції не підтверджено будь-якими доказами. Суд апеляційної інстанції не з`ясував які права та інтереси ОСОБА_3 порушені. Висновки апеляційного суду суперечать ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19). Необхідність закриття апеляційного провадження підтверджується виносками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 травня 2020 року у справі 200/21685/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 622/877/15 та інших;

у порушення пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України апеляційний суд не вирішив питання про залучення ОСОБА_3 третьою особою до участі у справі, що суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15;

апеляційний суд порушив пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки прийняття рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі не є підставою для відмови у позові, якщо спір вирішено правильно;

колегія суддів при вирішенні справи по суті допустила припущення при оцінці доказів. Договір позики не оспорено та не визнано фіктивним. ОСОБА_3 не довів підстав для визнання договору позики фіктивним;

визнання позову відповідачем - це одностороннє волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є проявом принципів диспозитивності і змагальності, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 25 березня 2020 року у справі № 409/59/18 (провадження № 61-47227св18).

У доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що:

посилання апеляційного суду на те, що: «оспорювати рішення суду може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом, але має на меті повернути право власності на майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, та має об`єктивні сумніви щодо правомірності дій щодо подальшої зміни власників даного майна. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається скасування оскаржуваного рішення суду, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до набрання рішенням суду законної сили і передачі його на виконання. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб майно, яке вибуло з її володіння поза її волею, до закінчення досудового розслідування по відкритим кримінальним провадженням перебувало у певному правовому становищі, яке унеможливлює його подальше відчуження, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав на його повернення та на користування ним для забезпечення житлових прав його та членів його сім`ї» є безпідставним, оскільки у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 554/6547/17 (провадження № 61-15282св19) такі висновки відсутні. Ці висновки стосуються оспорювання фраудаторних правочинів;

апеляційний суд порушив вимоги частини шостої статті 95 ЦПК України;

ОСОБА_3 не було спростовано презумпцію правомірності правочину, не встановлено таких обставин і судом апеляційної інстанції, тому всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Апеляційним судом не враховано того, що під час ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості застосовуються як положення статей 1046 1047 ЦК України, так і норма статті 234 ЦК України. Не були також і враховані відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування наведених норм у подібних правовідносинах.

У вересні 2020 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_6 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що у період з 1999 по 2006 роки він набув у власність 11 квартир по АДРЕСА_1 . Він безпосередньо зареєстрований і проживає з сім`єю в вказаних квартирах. Наприкінці грудня 2019 року, намагаючись передати в іпотеку одну із квартир, йому випадково стало відомо, що вказані квартири зареєстровані за третьою особою - ОСОБА_1 (позивачем у справі). Вказує, що 27 грудня 2018 року державним реєстратором Подолякою І. П. було зареєстровано право власності на 11 квартир належних ОСОБА_3 за ОСОБА_2 на підставі рішення Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007, яке на думку ОСОБА_3 є підробленим документом. Посилається на те, що з роздруківки ЄДРСР вбачається, що в цьому реєстрі відсутня будь-яка інформація про вищевказане рішення та про будь-які інші процесуальні рішення цього суду в справі з таким номером. Вказує, що державний реєстратор не перевірив факт наявності вказаного рішення в ЄДРСР, тому вважає, що дії реєстратора були неправомірними, так як рішення суду з окупованого півострова Крим (Керченського міського суду) та ще й датоване 2008 роком є сфабрикованим документом і не може слугувати законною підставою для проведення на його підставі реєстрації права власності. Стосовно вказаних фактів, а саме шахрайства з метою заволодіння чужим майном, а також стосовно неправомірних дій уповноважених осіб держави тривають два досудових розслідування. Тому, вважає, що майно ОСОБА_7 без належної правової підстави вибуло з його володіння шляхом вчинення шахрайських дій. На підставі оскаржуваного рішення суду належне йому майно було переведено на позивача з метою ускладнення процедури його витребування та приховування слідів злочину. Метою оскарження рішення суду першої інстанції є вжиття заходів щодо повернення належного йому майна та можливості користування ним;

щодо оплатності отримання майна ОСОБА_1 , то у рамках справи № 554/2979/19 не надано жодних первинних документів передачі грошей в позику ОСОБА_2 , наявності такої суми на рахунках ОСОБА_1 та факту неповернення коштів ОСОБА_2 , інкасації грошей, доказів зберігання і існування таких сум;

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує злочинна схема, спрямована на незаконне заволодіння нерухомим майном ОСОБА_3 , яка стала можливою за допомогою прийняття рішення Октябрського районного суду міста Полтави у справі № 554/2979/19. Позивач і відповідач підробили рішення суду з окупованої території АР Крим, яке нібито датоване 2008 роком, про визнання права власності на квартири ОСОБА_3 ; у 2018 році, всупереч вимогам законодавства, за допомогою державного реєстратора, вони зареєструвати право власності на ОСОБА_2 ; щоб легалізувати нерухоме майно сторони звернулися зі штучним позовом до Октябрського районного суду міста Полтави і в процесі виконання рішення суду звернули стягнення на це майно;

особою, яка подала касаційну скаргу, не наведено висновків, викладених за аналогічних правовідносин;

незалучення ухвалою суду особи до участі у справі як третю особу не змінює такого факту, не припиняє процесуальних прав ОСОБА_3 , не впливає на законність та повноту судового рішення;

суд першої інстанції не викликав сторони для надання пояснень по суті спору і вирішив спір виключно на підставі одного документу - договору позики, який містить ознаки штучного. Суд апеляційної інстанції врахував відсутність рішення Керченського міського суду АРК, яке стало підставою для реєстрації права власності, в Єдиному державному реєстрі судових рішень; відсутність правових підстав для проведення реєстрації; неправомірність дій реєстратора; ухилення реєстратора від притягнення до кримінальної відповідальності шляхом виїзду до Російської Федерації; факт подання обґрунтованої скарги до Міністерства юстиції України про скасування неправомірних реєстраційних дій;

спір у справі має ознаки штучного і сторони такого спору однозначно зловживають своїми правами, про це свідчить: сума, строк позики, відсутність доказів наявності та витрачання суми позики, визнання позову відповідачем, небажання представників брати участь у судовому засіданні; наявність у договорі позики штрафних санкції вимогу про стягнення яких не заявлено;

договір позики є реальним і сторони не довели факту передання грошей. Зазначає, що презумпція правомірності правочину не є абсолютною та може бути спростована. Вважає, що договір позики є таким, що порушує публічний порядок, а тому визнання його недійсним не вимагається.

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 надав письмові пояснення, в яких зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично відступив від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини першої статті 362, пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України. Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку заявленим сторонами доводам та наданим доказам і зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання та дії постанови Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року: клопотання ОСОБА_3 , яке підписане представником ОСОБА_6 , про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задоволено; продовжено ОСОБА_3 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 ; справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 серпня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19), від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17, від 04 жовтня 2018 року у справі №5017/461/2012, від 29 листопада 2018 року у справі № 918/115/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 906/1764/15, від 06 грудня 2018 року у справі № 910/22354/15, від 11 грудня 2018 року у справі № 916/2878/14, від 15 січня 2019 року у справі № 7/74, від 22 травня 2019 року у справі № 922/4065/16, від 24 червня 2020 року у справі № 705/7081/16, від 27 травня 2020 року у справі № 200/21685/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 622/877/15, від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17, від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17, від 03 липня 2018 року у справі № 978/627/18, від 09 липня 2019 року у справі № 905/257/18, від 19 вересня 2019 року у справі № 910/17558/18, від 28 жовтня 2019 року у справі № 2-8/11 (61-18470ск19), від 05 грудня 2019 року у справі № 916/3455/16, від 09 грудня 2019 року у справі № 344/1304/13-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 905/944/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 552/5247/13-ц, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/1805/13-ц, від 07 лютого 2020 року у справі № 462/510/11, від 05 березня 2020 року у справі № 362/5859/14-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 695/993/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 200/21685/17, від 27 травня 2020 року у справі № 1316/175/11, від 24 червня 2020 року у справі № 705/7081/16, від 01 липня 2020 року у справі № 904/257/18.

В ухвалі Великої Падати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) зазначено:

«відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Отже, необхідною умовою для набуття особою, яка не брала у часті у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, зокрема після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Отже, підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України, викладеного у постановах від 13 березня 2017 року № 6-1783цс16 та від 06 вересня 2017 року № 6-1099цс17, не вбачається».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17 зазначено, що:

«відповідно до ч. 1 ст. 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі п. 4 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду».

Схожі за змістом висновки міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/22354/15; від 19 червня 2018 року у справі № 910/18705/17; від 04 жовтня 2018 року у справі №5017/461/2012; від 29 листопада 2018 року у справі № 918/115/16; від 04 грудня 2018 року у справі № 906/1764/15; від 06 грудня 2018 року у справі № 910/22354/15; від 11 грудня 2018 року у справі № 916/2878/14; від 15 січня 2019 року у справі № 7/74; від 22 травня 2019 року у справі № 922/4065/16; від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17; від 09 липня 2019 року у справі № 905/257/18; від 19 вересня 2019 року у справі № 910/17558/18; від 05 грудня 2019 року у справі № 916/3455/16; від 12 грудня 2019 року у справі № 905/944/18; від 01 липня 2020 року у справі № 904/257/18; в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 липня 2018 року у справі № 978/627/18.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 705/7081/16 (провадження № 61-41991св18) зазначено, що:

«згідно частин першої-третьої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що «суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції чинній на час ухвалення судового рішення). Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України (якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення) апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За таких обставин, оцінивши надані банком докази, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про те, що ухваленими судовими рішеннями суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки банку не вирішувалося та закрив апеляційні провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 200/21685/17 (провадження № 61-15340св19) вказано, що:

«відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).

Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_3 особисто не є стороною спірного договору позики та спірного договору поруки, питання про її права та обов`язки рішенням першої інстанції в даній справі не вирішувалось і остання не надала суду докази визнання недійсними спірних позики та поруки.

Учасники справи не позбавлені права апеляційного оскарження рішення першої інстанції у випадку незгоди із його висновками.

Повно та всебічно дослідивши обставини можливості апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що рішенням першої інстанції у даній справі питання про права, свободи, інтереси або обов`язки особисто ОСОБА_3 не вирішувалось, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою останньої».

Схожий за змістом висновок викладений у: постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18); ухвалі Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 2-8/11 (провадження № 61-18470ск19); в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019 року у справі № 622/877/15-ц (провадження № 61-20044ск19); постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 344/1304/13-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 552/5247/13-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2019 року у справі № 607/1805/13-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року у справі № 462/510/11; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року у справі № 362/5859/14-ц; ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2020 року у справі № 695/993/15-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 200/21685/17; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 1316/175/11.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 21 лютого 2019 року між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів у розмірі 40 631 344,50 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБ України на день укладення цього договору (1 долар США = 27.087563 грн) складає еквівалент 1 500 000 доларів США з кінцевим строком повернення позики до 06 березня 2019 року включно.

Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджується саме договором позики від 21 лютого 2019 року.

Апеляційний суд вказав, що своє право на апеляційне оскарження ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що у період з 1999 по 2006 роки він набув у власність 11 квартир по АДРЕСА_1 . Він безпосередньо зареєстрований і проживає з сім`єю в вказаних квартирах. Наприкінці грудня 2019 року, намагаючись передати в іпотеку одну із квартир, йому випадково стало відомо, що вказані квартири зареєстровані за третьою особою - ОСОБА_1 (позивачем у справі). 27 грудня 2018 року державним реєстратором Подолякою І. П. було зареєстровано право власності на 11 квартир належних ОСОБА_3 за ОСОБА_2 на підставі рішення Керченського міського суду АРК від 10 січня 2008 року у справі № 2-709/2007, яке на думку ОСОБА_3 є підробленим документом. З роздруківки ЄДРСР вбачається, що в цьому реєстрі відсутня будь-яка інформація про вищевказане рішення та про будь-які інші процесуальні рішення цього суду в справі з таким номером. Вказує, що державний реєстратор не перевірив факт наявності вказаного рішення в ЄДРСР, тому вважає, що дії реєстратора були неправомірними, так як рішення суду з окупованого півострова Крим (Керченського міського суду) та ще й датоване 2008 роком є сфабрикованим документом і не може слугувати законною підставою для проведення на його підставі реєстрації права власності. Стосовно вищевказаних фактів, а саме шахрайства з метою заволодіння чужим майном, а також стосовно неправомірних дій уповноважених осіб держави тривають два досудових розслідування. Тому, вважає, що майно ОСОБА_7 без належної правової підстави вибуло з його володіння шляхом вчинення шахрайських дій. На підставі оскаржуваного рішення суду належне йому майно було переведено на позивача з метою ускладнення процедури його витребування та приховування слідів злочину. Метою оскарження рішення суду першої інстанції є вжиття заходів щодо повернення належного йому майна та можливості користування ним.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

«аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що:

«у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 (провадження № 61-46029св18) зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Частиною третьою статті 352 ЦПК України передбачено, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Аналізуючи зміст зазначених норм процесуального права, слід дійти висновку, що право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 12 липня 2017 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , яка не є стороною спірного договору та учасником спірних правовідносин. Сторони у справі не посилались, що за договором позики від 07 липня 2015 року ОСОБА_1 були одержані кошти, які використані в інтересах його сім`ї з ОСОБА_3 . Обсяг зобов`язань ОСОБА_3 у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення не збільшився. З огляду на викладене, оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувались, апеляційний суд закрив апеляційне провадження».

При з`ясуванні питання про те чи вирішив суд першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції зазначив, що: «майно ОСОБА_3 у дуже стислі строки, з допущенням порушень встановленого порядку, вибуло з його володіння поза його волею, та на виконання оскаржено рішення суду перейшло у власність позивача. За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що ОСОБА_3 має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо повернення сторін у справі до первісного стану їх прав та обов`язків, які останні мали до ухвалення оскарженого рішення, а тому має право на подання своїх доводів щодо реальності правочину, який є предметом спору, оскільки від цього залежить доля майна яке неправомірно та поза його волею вибуло з його власності у власність відповідача. Крім того рішення суду також стосується прав власності апелянта на майно, яке на виконання оскарженого рішення перейшло у власність позивача, оскільки зважаючи на доведеність порушень при перереєстрації прав на належні йому квартири на ОСОБА_2 , подальше відчуження майна в законному полі бути створювати суттєві перешкоди у його витребуванні в подальшому та позбавить його прав на користування цим майном».

Проте поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що:

у справі, яка переглядається, предявлено вимогу про стягнення боргу за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 не є стороною договору позики від 21 лютого 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

майно, яке належить ОСОБА_3 не є предметом спору у цій справі.

Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 201/374/15-ц (провадження № 61-5195св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 554/6547/17 (провадження № 61-15282св19), колегія суддів вважає необґрунтованим. Оскільки в цих справах спір стосувався визнання недійсними договорів позики і рішення судів першої інстанції не оскаржувала особа, яка не брала участі справі.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про порушення прав та інтересів ОСОБА_3 оскарженим рішенням суду першої інстанції, скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, всупереч висновкам, зробленим в постановах Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу, разом із та доповненнями до неї, ОСОБА_1 , які підписані представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року скасувати.

Передати справу № 554/2979/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук