Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 554/3947/17
провадження № 61-18819св19
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю,
Петрова Є. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 21 червня 2017 року у складі судді Тімошенко Н. В. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися 14 травня 2004 року, а з 01 вересня 2004 року почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу у належній заявнику на праві приватної власності квартирі
АДРЕСА_1 , вели спільний побут та домашнє господарство, мали спільний бюджет, допомагали та підтримували один одного та спільно виховували доньку заявника від першого шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька - ОСОБА_3 , після народження якої чоловік пропонував оформити шлюбні стосунки офіційною реєстрацією, проте через певні обставини вирішення цього питання щоразу відкладалося.
ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року, оскільки відсутність встановленого такого факту позбавляє можливості вирішити майнові питання сторін у порядку статті 74 СК України, відповідно до вимог якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року, з урахуванням ухвали від 14 грудня 2017 року про виправлення описки, заяву
ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу
з 01 вересня 2006 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник уточнили заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, та просили встановити факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2006 року.
Факт проживання у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2006 року доведений належними і допустимими доказами, підтверджується показами свідків. Крім того, заінтересована особа не заперечує факту спільного проживання із заявником у цей період, а тому наявні правові підстави для задоволення заяви.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу
з 01 вересня 2006 року.
Копії фотознімків за період 2004-2005 років підтверджують лише те, що сторони проводили разом час, проте не є належним доказом на підтвердження факту спільного проживання із 2004 року.
Крім того, в судовому засіданні 21 червня 2017 року ОСОБА_1 на запитання суду першої інстанції погодилася з зазначеним ОСОБА_2 початком періоду їх спільного проживання, а її представник уточнив вимоги поданої ОСОБА_1 заяви про встановлення факту, що має юридичне значення - проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу
з 01 вересня 2006 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині встановлення періоду спільного проживання з 01 вересня 2004 року до 01 вересня 2006 року та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким закрити провадження у справі у зв`язку з наявністю спору про право та наданням ОСОБА_1 можливості звернутися до суду у порядку позовного провадження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи № 554/3947/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як жінки та чоловіка у період із вересня 2004 року до вересня 2006 року, а суд апеляційної інстанції вийшов за межі процесуальних повноважень та визнав недоведеними обставини спільного проживання сторін у зазначений період, помилково вважаючи, що фотознімки не є належним доказом на підтвердження такого факту.
Апеляційний суд не міг досліджувати докази та встановлювати обставини, не досліджені судом першої інстанції та не відображені ним в судовому рішенні, а повинен закрити провадження у справі і роз`яснити заявнику її право на звернення до суду в порядку позовного провадження, оскільки існує спір про право.
При вирішенні заяви в суді першої інстанції адвокат та заінтересована особа переконали змінити позов у частині періоду спільного проживання і запевнили, що вказана обставина ні на що не вплине. Проте договір купівлі-продажу садового будинку, який потім переобладнано в оздоровчий комплекс, укладено в 2005 році, тобто в період спільного проживання сторін із 01 вересня 2004 року, про встановлення факту якого заявник і просила у заяві. Зазначене свідчить про наявність між сторонами спору про право, що унеможливлює розгляд заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому посилається на законність та вмотивованість висновків судів про встановлення факту спільного проживання сторін саме з вересня 2006 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору міни від 06 грудня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Башинською Т. В., на праві власності ОСОБА_1 належить квартира
АДРЕСА_1 . (а. с. 9, т. 1)
Згідно з договором купівлі-продажу від 15 серпня 2003 року, укладеного між колективним підприємством «Глобинський Агрошляхсервіс» (продавець) та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (покупці), продавець продав, а покупці купили в рівних частках літній будинок для відпочинку № 1, що розташований в с. Манжелія Глобинського району Полтавської області.
17 червня 2005 року державним нотаріусом Глобинської державної нотаріальної контори посвідчено договір купівлі-продажу 1/2 частки літнього будинку для відпочинку № 1 на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 69, т.1)
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області 13 липня 2010 року, актовий запис № 708. (а. с. 11, т. 1)
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із заявою) передбачено, що суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.
Відповідно до положень статті 234 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із заявою) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Із аналізу вказаних норм права можна зробити висновок про те, що види провадження у цивільному судочинстві розрізняються за об`єктами судового захисту. У окремому провадженні таким виступає охоронюваний законом інтерес, тобто у цьому виді провадження встановлюються обставини, від яких у конкретної особи може виникнути, змінитися або припинитися певне суб`єктивне право, іншими словами - юридичні факти.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої
мети - ні.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний із порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведеністю наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Отже, у порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, проте не спір про право цивільне. Метою судового розгляду є встановлення наявності або відсутності вказаного факту, який має юридичне значення і безспірний характер. Процесуальним законом передбачено, що справи окремого провадження порушуються за заявою і розглядаються за участю заявника та заінтересованих осіб, оскільки відсутність спору про право зумовлює і відсутність сторін із протилежними інтересами, тобто відсутність позову. Справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та межі судового розгляду.
Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року, обґрунтовуючи свою заяву тим, що відсутність встановленого такого факту позбавляє можливості вирішити майнові питання сторін у порядку статті 74 СК України, тобто вирішити питання права власності на майно, придбане сторонами під час спільного проживання.
У заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 зазначала, що встановлення факту необхідне для реалізації її прав як дружини, зокрема, щодо права на спільне майно, грошові кошти та інші майнові блага, набуті в період спільного проживання ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Таким чином, факт, про встановлення якого просила заявник, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви, вбачається, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження, зокрема, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо поділу майна, придбаного та набутого ними під час спільного проживання. Крім того, як на підтвердження наявності у цій справі спору про право, заявник в апеляційній та касаційній скаргах посилалася на факт придбання у 2005 році садового будинку, який переобладнано сторонами в оздоровчий комплекс, а також на факт звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з позовом про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, у справі № 527/522/19.
У частині четвертій статті 256 ЦПК України у відповідній редакції передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Указані положення кореспондуються із вимогами частини четвертої статті
315 ЦПК України у чинній редакції.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня
1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що уразі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду і роз`яснює особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, унеможливлює розгляд судом справи у порядку окремого провадження.
Розглядаючи заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в порядку окремого провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд на зазначене належної правової уваги не звернув та у порушення вказаних правових норм повно та всебічно обставини справи не дослідив, не перевіривши надані учасниками справи докази на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку і помилково вважав, що у цій справі відсутній спір про право.
З огляду на зазначене, враховуючи наявність у справі спору про право, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року підлягають скасуванню на підставі вимог частини четверної статті 315 ЦПК України із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у загальному порядку, який визначено ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.
Ураховуючи наявність у справі спору про право, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року підлягають скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Керуючись статтями 315 400 409 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року скасувати.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, залишити без розгляду.
Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися до суду з позовом у позовному провадженні.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров