Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 554/7844/18

провадження № 61-4125св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 26 листопада 2018 року у складі судді Бугрія В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі суддів: Кузнєцової О. Ю., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка(далі - Університет) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що з 03 вересня 2001 року працював в Університеті на різних посадах. З 29 серпня 2014 року з ним періодично укладалися контракти, які розривалися у зв`язку із закінченням строків їх дії.

01 вересня 2017 року позивача прийнято на роботу на посаду доцента кафедри вищої математики та 01 лютого 2018 року переведено на посаду доцента кафедри вищої та прикладної математики.

Наказом від 28 серпня 2018 року № 607-04 позивача звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважає цей наказ незаконним, а звільнення таким, що порушує законодавство про працю, оскільки посада, яку він обіймав, не відноситься до переліку посад, з якими може бути укладений трудовий договір у формі контракту. Укладений з ним трудовий договір є безстроковий і він не може бути звільнений за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Умови укладеного з ним трудового договору, не містять посилань на те, що унеможливлює укладення з позивачем трудового договору на невизначений строк. Трудовий договір з ним неодноразово переукладався, тому є продовжений на невизначений строк.

У зв`язку зі звільненням позивач позбавлений засобів до існування, не має можливості утримувати свою сім`ю, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку інших видів доходів, що завдає позивачу моральну шкоду.

Просив визнати недійсним та скасувати наказ від 28 серпня 2018 року № 607-04, поновити його на посаді доцента Університету, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 26 листопада 2018 року в позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що згідно зі статтею 39-1 КЗпП України не всі строкові трудові договори при переукладанні набувають безстроковий характер. Позивач за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, написавши про це відповідну заяву від 26 січня 2018 року, в якій просив визначити строк закінчення трудового договору подією проведення конкурсного заміщення посади у 2017/2018 навчальному році до 31 серпня 2018 року.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач усвідомлював наслідки закінчення строкового трудового договору, не скористався своїм правом на оскарження наказу, яким встановлено строк трудового договору.

Зважаючи на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 від 28 серпня 2018 року № 607-04 є законним, про припинення трудових відносин із ним у зв`язку із закінченням дії контракту його повідомлено завчасно та з наказом про звільнення він належно ознайомлений 29 серпня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії контракту проведено відповідно до норм законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку, що строк дії трудового договору між сторонами сплив 31 серпня 2018 року, позивач правомірно звільнений із займаної посади. Законодавство не пов`язує припинення строкового трудового договору з доведенням роботодавцем неможливості продовження трудових відносин. Контракти від 29 серпня 2014 року та від 31 серпня 2016 року, на які посилається позивач, припинили свою дію 31 серпня 2016 року та 31 серпня 2017 року відповідно. Таким чином, вони не мають правового значення щодо правомірності звільнення позивача. Надалі контракти між сторонами не укладалися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 26 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову, за виключенням позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції

29 березня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.

Суди неповно з`ясували всі обставини справи, не застосували до спірних правовідносин статті 9 39-1 КЗпП України.

Суди неправильно встановили, що трудові відносини між позивачем і відповідачем виникли з 29 серпня 2014 року. Фактично трудові відносини між сторонами виникли з 03 вересня 2001 року, що вбачається із копії трудової книжки позивача. Надалі трудовий договір між позивачем та відповідачем неодноразово переукладався.

Суди дійшли неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 21 КЗпП України, згідно з якими сфера застосування контракту визначається законами України.

Законом України «Про вищу освіту» визначено виключний перелік посад, які передбачають укладення контракту з особами, які їх обіймають. Посада позивача до вказаного переліку не входить, тому за своєю правовою природою укладені з ним контракти за своїм змістом є трудовими договорами, що укладені в письмовій формі.

Суди не застосували статю 9 КЗпП України встановлено, відповідно до якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Аргументи інших учасників справи

07 травня 2019 року Університет в особі адвоката Урбанського М. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені законні й обґрунтовані рішення. Касаційна скарга повністю відтворює тексти позовної заяви та апеляційної скарги, не містить жодних додаткових нормативно-правових обґрунтувань чи посилань на інші докази.

Доводи касаційної скарги, що посада позивача не входить до переліку посад, з якими можуть бути укладені контракти згідно з Законом України «Про освіту», спростовуються постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», в якій визначено перелік посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації, якого віднесена посада, на якій перебував позивач на момент до звільнення.

Норма статті 21 КЗпП України, яка передбачає встановлення сторонами прав, обов`язків, відповідальності та строку контракту, є спеціальною порівняно із загальною нормою статті 9 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що29 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та Університетом в особі ректора Онищенка В. О. укладено контракт № 278 з науково-педагогічним працівником.

31 серпня 2016 року між сторонами укладено контракт № 856 з науково-педагогічним працівником, відповідно до умов якого працівник призначається на посаду доцента кафедри вищої математики на термін з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2017 року.

18 липня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я ректора Університету Онищенка В. О., просив прийняти його на посаду доцента кафедри вищої математики за строковим трудовим договором до обрання за конкурсом з 01 вересня 2017 року до 31 серпня 2018 року.

Наказом першого проректора - проректора з науково-педагогічної роботи, д.т.н., доцента ОСОБА_3 «Про кадрові питання» від 29 серпня 2017 року №505-04 прийнято кандидата фізико-математичних наук ОСОБА_1 на посаду доцента кафедри вищої математики за строковим трудовим договором з 01 вересня 2017 року до проведення конкурсного заміщення посади у 2017/2018 навчальному році до 31 серпня 2018 року. Підставою для видачі цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 , довідку про педагогічний стаж, подання завідувача кафедри ОСОБА_4

26 січня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я ректора Університету Онищенка В. О., у якій просив перевести його на посаду доцента кафедри вищої та прикладної математики з 01 лютого 2018 року за строковим трудовим договором до проведення конкурсного заміщення на посаду у 2017/2018 навчальному році до 31 серпня 2018 року.

Наказом першого проректора - проректора з науково-педагогічної роботи, д.т.н., доцента ОСОБА_3 «Про кадрові питання» від 31 січня 2018 року №57-04 переведено кандидата фізико-математичних наук ОСОБА_1 з посади доцента кафедри вищої математики на посаду доцента кафедри вищої та прикладної математики за строковим трудовим договором з 01 лютого 2018 року до проведення конкурсного заміщення посади у 2017/2018 навчальному році до 31 серпня 2018 року. Підставою для видачі цього наказу зазначено заяву ОСОБА_1 .

На підставі наказу першого проректора - проректора з науково-педагогічної роботи, д.т.н., доцента ОСОБА_3 від 28 серпня 2018 року №607-04 ОСОБА_1 , кандидата фізико-математичних наук, звільнено 31 серпня 2018 року з посади доцента кафедри вищої та прикладної математики у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

У трудову книжку позивача внесено запис від 31 серпня 2018 року № 26 про звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Згідно зі статтею 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Доводи касаційної скарги, що сфера застосування контракту визначається виключно законами України, при цьому посилаючись на підпункт 2 пункту 2 частини першої статті 15 та пункт 6 частини першої статті 35 Закону України «Про вищу освіту», які визначають, що контракт укладається з керівником закладу вищої освіти та відповідно з керівником кафедри, а обіймана позивачем посада перед звільненням не входить до вказаного переліку, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Конституційний Суд рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (справа щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України) вказав, що трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Верховний Суд виходить з того, що трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Судами встановлено, що до моменту припинення трудових відносин між сторонами, вони перебували у трудових відносинах відповідно до строкового трудового договору, термін дії якого спливає 31 серпня 2018 року. Підставою працевлаштування ОСОБА_1 стала його заява від 18 липня 2017 року та наказ першого проректора - проректора з науково-педагогічної роботи, д.т.н., доцента Коробко Б.О. «Про кадрові питання» № 505-04 від 29 серпня 2017 року. Контракти, на положення яких посилається ОСОБА_1 , не були підставою його трудової діяльності в період з 01 вересня 2017 року до 31 серпня 2018 року. Цей наказ ОСОБА_1 не оскаржував. Протягом здійснення своєї трудової діяльності будь-яких заперечень щодо строкового характеру трудового договору ним не висловлювалось.

Суди встановили, що строк дії трудового договору, укладеного між сторонами, обмежувався чітко визначеною подією - датою заміщення посади за результатами проведеного конкурсного відбору, а саме до 31 серпня 2018 року. Трудові правовідносини між сторонами тривали до певної події у часі, яка мала неминуча настати - проведення конкурсу на заміщення вказаної посади.

Суди встановили, що позивач за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком його дії, написавши про це відповідну заяву від 26 січня 2018 року, в якій просив визначити строк закінчення трудового договору подією проведення конкурсного заміщення посади у 2017/2018 навчальному році до 31 серпня 2018 року.

Відповідно до частин однинадцятої, дванадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.

В окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

За змістом статті 391 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Доводи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні спору не застосували статтю 391 КЗпП України спростовуються фактичними обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій та вказаними вище нормами матеріального права.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, які спрямовані на незгоду із судовими рішеннями у справі та власне тлумачення норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суди повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, то не підлягають задоволенню вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги є аналогічним доводам, викладених у позовній заяві, апеляційній скарзі, що були з`ясовані судами першої та апеляційної інстанцій, їм надана відповідна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 26 листопада 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко