Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 554/8629/17

провадження № 61-3012св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави

від 05 червня 2020 року у складі судді Крючко Н. І., додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року у складі судді Крючко Н. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня

2021 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості одержання права на спадкування.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 після тяжкої хвороби у віці 61 рік помер ОСОБА_4 , з яким вона проживала по день його смерті, вели спільне господарство, але у шлюбі не перебували. Вказувала, що спадкодавець не залишив заповіт, а до спадкового майна входять дві квартири.

Позивач вважала, що саме з 1996 року вона проживала зі спадкодавцем, який постійно знаходився у тяжкому фізичному стані, з 2002 року мав другу групу інвалідності через проблеми зі здоров`ям, і потребував стороннього догляду. Через хворобу та свій безпорадній стан ОСОБА_4 не міг працювати, потребував регулярного стаціонарного лікування, а тому весь час з 2000 року і по день смерті позивач здійснювала догляд за хворим, прибирала приміщення, готувала їжу, матеріально забезпечувала померлого, оплачувала його лікування та комунальні послуги, та, відповідно, і витрати по похованню ОСОБА_4 також були понесені нею.

Зазначала, що факт спільного проживання її з померлим ОСОБА_4 підтверджується їх реєстрацією місця проживання за однією адресою та показаннями свідків.

Посилаючись на викладене та на підставі статті 1259 ЦК України

ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання її з

ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю, починаючи з листопада 1996 року по 29 січня 2017 року; визнати за ОСОБА_1 право на спадкування майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , (спадкова справа від 15 березня 2017 року № 79/2017) разом зі спадкоємцями першої черги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено стабільного та достатнього доходу, який би надавав їй можливість утримувати не лише себе, а і ОСОБА_4 . Суд дійшов висновку про те, що факт проживання сторін у цій справі однією сім`єю не підтверджується належними та допустимими доказами, сам факт проживання ОСОБА_1 як квартиранта в одній квартирі з ОСОБА_4 не свідчить про наявність у них спільного побуту.

Також суд звернув увагу, що до червня 2014 року ОСОБА_4 було встановлено ІІІ групу інвалідності, яка є робочою, що спростовує твердження позивача та її представників про перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані та такому стані, що потребував сторонньої допомоги чи догляду.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати у розмірі 20 580,00 грн.

При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив із доведеності та правомірності таких витрат саме на суму 20 580,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня

2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 . Відтак, оскільки матеріалами справи достеменно не установлено ведення ОСОБА_1 з померлим

ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у вказаних осіб спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, то підстави для застосування до цих правовідносин положення статей 1264 і 1259 ЦК України відсутні.

З аналізу змісту додаткового рішення вбачається, що місцевим судом було здійснено розподіл витрат, понесених відповідачем за отримання професійної правничої допомоги, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15 та з розрахунку фактично наданих правничих (адвокатських) послуг у справі адвокатом Сенкевичем В. І., який виступав представником відповідача ОСОБА_2 , та обґрунтовано стягнуто суму коштів у розмірі 20 580,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня 2021 року, в якій вони просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник та її представник зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказують, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 570/2132/15-ц, та зазначають, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 та 4 частини другої

статті 389 ЦПК України, пункти 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з листопада 1996 року по 29 січня 2017 року постійно проживала спільно із

ОСОБА_4 однією сім`єю, а відповідач ОСОБА_2 , громадянка російської федерації, з 1999 року із ОСОБА_4 не спілкувалась. У період проживання позивач та ОСОБА_4 вели спільне господарство, із взаємними правами та обов`язками подружжя. ОСОБА_1 виконувала домашню роботу, зокрема готування для двох їжі, прибирання всього житла, прання своїх та ОСОБА_4 речей, білизни, виконувала інші побутові обов`язки, які зазвичай виконує в сім`ї дружина.

З листопада 2000 року ОСОБА_1 окрім виконання домашньої роботи, систематично вимушена була у зв`язку із хворобою ОСОБА_4 доглядала його у періоди стаціонарного лікування, щоденно відвідувати в лікарні, купувала лікарські засоби та засоби особистої гігієни необхідні

ОСОБА_4 , доставляти їх в приміщення Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру. Одночасно, у періоди його перебування на стаціонарному лікуванні виконувала роботу по дому, утримувала житло в належному стані, оплачувала комунальні послуги, тощо. Тобто виконувала дії, які притаманні одному із подружжя, та виконувала свої обов`язки по відношенню до іншого із подружжя.

Сумісне проживання позивача та ОСОБА_4 протягом 21 року саме по собі вказує на проживання жінки та чоловіка в одній квартирі однією сім`єю, з розподілом прав та обов`язків, що притаманні подружжю. Сумісне проживання протягом 21 року на площі 48,7 кв. м є тривалим життєвим періодом проживання однією сім`єю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша полтавська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміни черговості одержання права на спадкування призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із актовим записом № 57, складеним Подільським районним у

м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 30 січня 2017 року) (а. с. 5, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло

від 10 січня 1994 року та квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_6 (померлому

ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_7 (померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ), на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 травня 1993 року.

15 березня 2017 року Першою полтавською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 79/2017 щодо майна померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а. с. 15, т. 1).

29 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Першої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_4 (а. с. 14, т. 1).

При цьому, з матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що з 2002 року ОСОБА_4 було призначено ІІ групу інвалідності, в період з 2005 року по 2014 рік ОСОБА_4 було встановлено ІІІ групу інвалідності, а з 03 червня 2014 року ОСОБА_4 мав ІІ групу інвалідності безстроково.

Також, судами встановлено, що позивачем вказувалось та знайшло своє підтвердження матеріалами справи - оригіналами медичної документації, витребуваної судом ухвалою від 10 грудня 2019 року, періоди перебування ОСОБА_4 на лікуванні у Полтавському обласному клінічному кардіологічному диспансері, а саме: 04 листопада 2000 року - 16 листопада 2000 року; 23 грудня 2000 року - 22 січня 2001 року; 20 листопада

2001 року - 04 січня 2002 року; 27 листопада 2002 року - 12 грудня 2002 року; 25 березня 2004 року - 07 квітня 2004 року; 10 лютого 2006 року -24 лютого 2006 року; 14 листопада 2007 року - 29 листопада 2007 року; 13 січня

2019 року - 28 лютого 2009 року; 31 жовтня 2010 року - 21 грудня 2010 року; 05 лютого 2011 року - 18 квітня 2011 року; 03 квітня 2012 року - 25 квітня 2012 року; 16 листопада 2012 року - 29 листопада 2012 року; 10 квітня

2013 року; 10 грудня 2013 року - 20 грудня 2013 року; 02 квітня 2014 року - 15 квітня 2014 року; 17 жовтня 2014 року - 29 грудня 2014 року; 02 квітня

2015 року - 25 червня 2015 року; 01 липня 2015 року - 31 серпня 2015 року.

Окрім того, у відповідності до довідки № 1454, виданої КП «Житлово - експлуатаційна організація № 2 Полтавської міської ради» у квартирі АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 , зареєстровані двоє осіб: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - квартирант, з 08 червня 2001 року (а. с. 11, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України

від 30 травня 2008 року № 7 при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

За змістом пункту 5.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року

№ 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналіз наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові компоненти: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 однією сім`єю, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 .

Твердження позивача щодо проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 в ході судового розгляду не були підтверджені і показаннями свідків, зокрема свідок ОСОБА_8 , яка доводилась родичкою ОСОБА_4 , вказувала про те, що ОСОБА_1 дійсно була квартирантом, оскільки знімала квартиру у ОСОБА_4 для швейного цеха, ніяких розмов про те, що вона є його цивільною дружиною або людиною, з якою вони були пов`язані спільним побутом та особистими інтересами, ОСОБА_4 їй не розповідав.

У свою чергу свідки сторони позивача ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не підтвердили факту саме проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю, а вказали лише на гарні доброзичливі відносини між останніми за обставини проживання в одній квартирі.

Оскільки матеріалами справи достеменно не установлено ведення

ОСОБА_1 з померлим ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у вказаних осіб спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, то підстави для застосування до цих правовідносин положення статті 1264 ЦК України відсутні.

Доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки судами попередніх інстанцій доказів у справі, зокрема довідки КП ПМР «ЖЕО № 8» від 24 липня 2010 року, в якій вказано, що ОСОБА_1 є дружиною померлого

ОСОБА_4 , є необґрунтованими, тому що суд апеляційної інстанції оцінив її критично, оскільки статус дружини може мати особа, яка у передбаченому законом порядку зареєструвала шлюб, або фактично визнана такою за рішенням суду, доказів чого позивачем не надано.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень

книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

До відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц.

Відповідно до висновку Полтавського бюро судово-медичних експертиз

від 20 листопада 2020 року № 122, враховуючи характер, тяжкість, особливості перебігу та виражень клінічних ознак наявних у

гр. ОСОБА_4 захворювань, приймаючи до уваги дані його огляду та оцінку стану його здоров`я медико-соціальною комісією зроблено висновок, що у наданій медичній документації об`єктивних судово-медичних даних про те, що у проміжку часу з 04 листопада 2000 року по 29 грудня 2014 року у

гр. ОСОБА_4 мало місце обмеження життєдіяльності ІІІ значного ступеня та була потреба у постійному сторонньому догляді, немає.

Скласти судження про ступінь обмеження його життєдіяльності та потребу у постійному сторонньому догляді у проміжок часу з 30 грудня 2014 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 неможливо через відсутність медичної документації за вказаний період (а. с. 172-184, т. 3).

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 570/2132/15-ц (провадження № 61-2857св18).

Статтею 137 ЦПК України визначено поняття витрат на правничу допомогу та порядок їх відшкодування, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Так, з аналізу змісту додаткового рішення вбачається, що судом першої інстанції було здійснено розподіл витрат, понесених відповідачем за отримання професійної правничої допомоги, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15, і з розрахунку фактично наданих правничих (адвокатських) послуг у справі, та обґрунтовано стягнуто суму коштів в розмірі 20 580,00 грн.

Посилання касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки письмовим доказам у справі є необґрунтованим, оскільки такі докази зазначені судом у фактичних обставинах справи та їм надана належна оцінка.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня

2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 січня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович