Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

місто Київ

справа № 554/9710/17

провадження № 61-4120св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бондаревської С. М., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «УПБ», банк) звернулося до суду із позовом, у якому просило визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між банком та ОСОБА_1 28 травня 2015 року, та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, площею 94, 80 кв. м, на АДРЕСА_1 , та визнати за банком право власності на це майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 травня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким банком на користь відповідача здійснено відчуження нежитлових приміщень, площею 94, 80 кв. м, на АДРЕСА_1 , за ціною, яка становила 1 064 968, 80 грн. Банк зазначив, що реально грошові кошти до банку не надходили, натомість відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що свідчить про безоплатність такого правочину, що також унеможливлює виконання грошових зобов`язань банку перед іншими кредиторами в ліквідаційній процедурі в частині ціни продажу. Зазначало, що постановою Правління Національного банку України від 28 травня 2015 року № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» банк віднесено до категорії неплатоспроможних, а тому банк відповідно до положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не мав права безоплатно відчужувати власне майно.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволені якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «УПБ» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що позивачем не надано доказів безоплатності спірного договору, а також його невідповідності вимогам чинного законодавства. Також позивачем не надано доказів того, що відповідач, який виступав покупцем за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, є пов`язаною з банком особою у розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також, що останній був кредитором банку та, відповідно, що укладенням нікчемного правочину відповідачу було надані пільги щодо позачергового задоволення його кредиторських вимог у порівнянні з іншими кредиторами неплатоспроможного банку.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між банком та ОСОБА_1 , нотаріально посвідчений 28 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. за реєстровим № 1615. У задоволенні позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що спірний договір купівлі-продажу є нікчемним в силу закону, оскільки, уклавши цей договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою Товариством з обмеженою відповідальністю «Розвиток-2012» (далі - ТОВ «Розвиток-2012»), яка на момент укладення спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування грошових коштів з рахунку

ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.

Також спірний правочин був укладений усупереч постанові Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої для ПАТ «УПБ» установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд. Отже, позовні вимоги банку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у частині визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним.

Суд встановив, що відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину з огляду на те, що відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Тобто наявність рішення суду про визнання недійсним спірного договору, на підставі якого зареєстровано право власності на нерухоме майно у Державному реєстрі прав, є саме по собі підставою для внесення запису про скасування такої державної реєстрації і фактичного відновлення прав ПАТ «УПБ» на спірне нерухоме майно, що є достатнім і належним способом захисту прав позивача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, ОСОБА_1 просить рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що банк відповідно до платіжного доручення отримав суму грошових коштів за продане майно, а тому висновок суду про безоплатність договору є необґрунтованим. Також зазначив, що транзакція за оспорюваним договором була внутрішньобанківською, що не потребувало використання кореспондентського рахунку, з огляду на що у цій частині висновки суду є також необґрунтованими. Заявник посилався на те, що перерахування грошових коштів з поточного рахунку банку не є правочином, а є способом його виконанням, з огляду на що, перерахування грошових коштів неможливо визнавати нікчемним правочином. Крім того, позивач не є ані кредитором, ані акціонером позивача. Суд апеляційної інстанції не врахував, що такий спосіб, як визнання недійсним нікчемного правочину не передбачено чинним законодавством, з огляду на що дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій частині.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

(далі - ФГВФО, Фонд) просили касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційнепровадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності

Законом № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30 квітня 2015 року Правлінням НБУ ухвалено постанову № 293/БТ «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», відповідно до якої установлено певні обмеження у здійсненні діяльності ПАТ «УПБ», зокрема, банк зобов`язано не здійснювати будь-яке відчуження будівель і споруд ПАТ «УПБ», крім відчуження майна, що перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя, за ціною не нижче, ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб`єктом оціночної діяльності.

Крім того, ПАТ «УПБ» зобов`язано під час особливого режиму контролю здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Постановою Правління НБУ від 28 травня 2015 року № 348 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії неплатоспроможних» позивача віднесено до категорії неплатоспроможних та визнано такою, що втратила чинність постанову Правління НБУ від 30 квітня 2015 року № 293/БТ.

На підставі постанови Правління НБУ від 28 травня 2015 року № 348 виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 28 травня 2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» та розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29 травня 2015 року до 28 серпня 2015 року включно.

За наслідком запровадження у банку тимчасової адміністрації та відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду наказом від 29 травня 2015 року № 26/ТА створено комісію з перевірки договорів, укладених ПАТ «УПБ», якою проведено перевірку договорів, укладених банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації.

Перевіркою встановлено, що між ПАТ «УПБ» та відповідачем ОСОБА_1 28 травня 2015 року укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 1615.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного договору предметом продажу є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94, 80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу визначено, що продаж нерухомого майна вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 1 034 968, 80 грн, яка сплачується покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу договірної ціни на рахунок продавця № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «УПБ», після укладення цього договору, але не пізніше 30 червня 2015 року. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості нерухомого майна третіх осіб.

У пункті 2.5 договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до відомостей, викладених у довідці, наданій 28 травня 2015 року № 01-10/1582 ПАТ «УПБ», балансова вартість нерухомого майна складає 862 473, 97 грн.

28 травня 2015 року на виконання умов пункту 2.6 договору купівлі-продажу сторонами складений акт приймання-передачі приміщення, що є предметом договору купівлі-продажу.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 травня 2015 року за відповідачем зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року.

Сторонами не заперечувалося, що відповідно до умов пункту 2.2 договору купівлі-продажу третьою особою ТОВ «Розвиток-2012» оформлено платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 210 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «УПБ», на рахунок позивача на суму 1 034 968, 80 грн, як оплата відповідача за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року.

У подальшому постановою Правління НБУ від 28 серпня 2015 року № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «УПБ» та постановлено рішення про його ліквідацію.

На виконання зазначеної постанови виконавчою дирекцією ФГВФО ухвалено рішення від 28 серпня 2015 року № 158 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», припинено здійснення тимчасової адміністрації в банку з 28 серпня 2015 року і розпочато процедуру ліквідації з 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Нормативно-правовим актом, який регулює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між ФГВФО, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Виконавча дирекція ФГВФО не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників ФГВФО уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа ФГВФО повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи ФГВФО доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (частина третя статті 34 цього Закону).

Згідно з частиною п`ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

У силу частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення ФГВФО банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту)). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

При цьому уповноважена особа ФГВФО діє від імені банку в межах повноважень Фонду (частина третя статті 37 цього Закону).

Приписами частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації ФГВФО зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, наведеними нормами права законодавчо визначене право уповноваженої особи ФГВФО на виявлення нікчемних правочинів неплатоспроможного банку у випадках, визначених у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При виявленні нікчемних правочинів Фонд не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не певного наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий відповідний наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до закону.

Отже, Фонд самостійно не може застосовувати наслідки недійсності нікчемних правочинів. У разі виявлення нікчемних правочинів Фонд зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з відповідним позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 (провадження № 11-104апп18)).

Відповідно до частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року є нікчемним, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.

Крім того, спірний правочин був укладений усупереч постанові Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої ПАТ «УПБ» установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд.

Аналогічні правові висновки у справі між тими самим сторонами та з аналогічним предметом виклав Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження № 61-43854св18), підстави відступити від них не встановлено.

Водночас судом апеляційної інстанції не враховано таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) погодилася з висновками про те, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зазначена позиція також відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Наведений правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

У справі, що переглядається, ПАТ «УПБ» просило суд, зокрема, визнати недійсним нікчемний правочин. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у цій частині у зв`язку із безпідставністю позовних вимог про нікчемність договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, а апеляційний суд дійшов протилежного висновку та задовольнив позов у цій частині.

Враховуючи викладене, позовна вимога ПАТ «УПБ» про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту, тобто спосіб захисту, не передбачений законом для вирішення наведеного правового спору.

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Таким чином, Верховний Суд, зробивши висновок про нікчемність оспорюваного позивачем у цій справі правочину, наділений повноваженнями застосувати наслідки такого нікчемного правочину з власної ініціативи.

Протилежне розуміння норм права та оцінка спірних правовідносин з урахуванням усіх обставин справи суперечитиме завданню цивільного судочинства, визначеному у частині першій статті 2 ЦПК України, оскільки лише констатація такого висновку у мотивувальній частині судового рішення не призведе до застосування ефективного захисту порушених прав та інтересів юридичної особи позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між банком та ОСОБА_1 28 травня 2015 року, повернувши у власність ПАТ «УПБ» спірне майно шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94, 80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 9846802, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 травня 2015 року, індексний номер 21681012).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд визнає частково обґрунтованими доводи заявника щодо безпідставності визнання недійсним нікчемного договору, а тому оскаржувані судові рішення у наведеній частині слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині з інших правових підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання та додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення позову про визнання недійсним договору із ухваленням нового рішення про відмову у позові у цій частині.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо клопотання про залучення до участі у справі третьої особи

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-АВТО-РЕНТ» про залучення його як третю особу у справі.

Верховний Суд відмовляє у задоволенні заяви з огляду на таке.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє у порядку та межах, визначених процесуальним законом, його повноваження визначено правилами Глави 2 Розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

За правилами частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Також залучення особи до участі у справі як третьої особи вправі суд апеляційної інстанції у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі (пункт 1 частина перша статті 365 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції не здійснює процесуальне залучення осіб до участі у справі, за виключенням процесуального правонаступництва у порядку статті 55 ЦПК України.

Разом з цим, Верховний Суд, встановивши, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучення до участі у справі скасовує таке рішення з направленням справи на новий розгляд (пункт 8 частина перша статті 411 ЦПК України).

Отже, вирішення питання про залучення до участі у справі третьої особи у межах касаційного провадження правилами зазначеної Глави ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься.

Керуючись статтями 400 409 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про залучення до участі у справі як третю особу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК-АВТО-РЕНТ» відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 червня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 січня 2019 року у частині вирішення позову про визнання недійсним договору скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 травня 2015 року - відмовити.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та ОСОБА_1 28 травня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я., за реєстровим № 1615, повернути у власність Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94, 80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення, що розташовані у будинку за планом земельної ділянки «А-5», загальною площею 94, 80 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 9846802, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 травня 2015 року, індексний номер 21681012).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко