Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 555/2195/18
провадження № 61-20754св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Приватне підприємство «Віннер Форд Рівне», Товариство з додатковою відповідальністю «Рівнегазбуд»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в складі судді Собчука А. Ю. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., та касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнегазбуд» на постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Віннер Форд Рівне» (далі - ПП «Віннер Форд Рівне»), Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнегазбуд» (далі - ТДВ «Рівнегазбуд») та просив:
розірвати мирову угоду у справі № 1-131, укладену 20 березня 1995 року між трестом «Рівнегазбуд» і ОСОБА_1 ;
змінити розмір стягнутого з тресту «Рівнегазбуд» ухвалою Березнівського районного суду в справі № 1-131 втраченого середнього заробітку внаслідок ушкодження його здоров`я;
стягнути з ПП «Віннер Форд Рівне» як правонаступника тресту «Рівнегазбуд» на його користь 14 567,94 грн втраченого середнього заробітку, завданого ушкодженням його здоров`я щомісячно;
стягнути з ТДВ «Рівнегазбуд» як правонаступника тресту «Рівнегазбуд» на його користь 6 297,05 грн втраченого середнього заробітку, завданого ураженням його здоров`я щомісячно;
стягнути з ПП «Віннер Форд Рівне» на його користь збитки, завдані несплатою втраченого ним середнього заробітку за період з листопада 2015 року по дату ухвалення рішення у справі, у розмірі 346 346 грн;
стягнути з ТДВ «Рівнегазбуд» на його користь збитки, завдані неналежною оплатою втраченого ним середнього заробітку за період з листопада 2015 року по дату постановлення рішення у справі, у розмірі 113 709 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 29 жовтня 1992 року з вини працівника трест «Рівнегазбуд» він отримав ушкодження здоров`я, висновком МСЕК від 04 липня 1995 року йому встановлено 75% втрати професійної працездатності.
Ухвалою Березнівського районного суду від 20 березня 1995 року в справі № 1- 131 затверджено мирову угоду, за умовами якої трест «Рівнегазбуд» щомісячно сплачує йому по 2 587 500 карбованців до 01 липня 1995 року, після чого вказана сума підлягає перерахуванню.
Висновком судово-медичної експертизи № 5 від 24 квітня 1996 року йому встановлено 100% втрати професійної працездатності та 50 % втрати загальної працездатності.
Правонаступником тресту «Рівнегазбуд» стало ВАТ «Рівнегазбуд», правонаступниками якого є ПП «Віннер Форд Рівне» та ТДВ «Рівнегазбуд», які свої зобов`язання перед ним належним чином не виконують, оскільки товариство останні два роки сплачує йому менше, ніж 1000 грн щомісячно, а приватне підприємство жодних виплат не проводить.
Оскільки отримуваний ним дохід у 1992 році був меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, то втрачений ним заробіток у 2018 році становить 18 615 грн, а у 2019 році - 20 865 грн. Враховуючи обсяг обов`язків відповідачів по розподільчому балансу, з ПП «Віннер Форд Рівне» на його користь підлягає стягненню 69,82% від суми щомісячного стягнення, а з ТДВ «Рівнегазбуд» - 30,18%.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не передбачає можливості розірвання в судовому порядку мирової угоди, затвердженої рішенням суду, яке набрало законної сили. Позивач обрав неправильний спосіб захисту свого порушеного права на належне виконання мирової угоди. Якщо мирова угода від 20 березня 1995 року не виконується іншою стороною, підлягають застосуванню заходи її примусового виконання.
Збільшений розмір відшкодування збитків може бути встановлений судовим рішенням відповідно до статей 1203 1208 ЦК України. Діюче законодавство не передбачає можливості повторного визначення розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Оскільки на сьогодні відсутнє судове рішення про збільшений розмір відшкодування, вимога про відшкодування збитків, завданих несплатою збільшеного розміру відшкодування, є безпідставною.
ПП «Віннер Форд Рівне» не може нести відповідальність за збитки, заподіяні позивачу несплатою середнього заробітку, оскільки в розподільчому балансі ВАТ «Рівнегазбуд» та протоколі про затвердження розподільчого балансу відсутні дані про зобов`язання, визначене мировою угодою від 20 березня 1995 року.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в частині стягнення відшкодування та збільшення розміру щомісячного стягнення втраченого заробітку скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Віннер Форд Рівне» про стягнення відшкодування та збільшення розміру щомісячного сятгнення втраченого заробітку відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до ТДВ «Рівнегазбуд» про стягнення відшкодування та збільшення розміру щомісячного стягнення втраченого заробітку задоволено частково.
Стягнуто з ТДВ «Рівнегазбуд» на користь ОСОБА_1 втрачений внаслідок ушкодження здоров`я заробіток за період з 01 листопада 2015 року по 01 жовтня 2019 одноразово у сумі 186 943, 95 грн.
Збільшено із 2 587 500 крб до 6 050, 85 грн щомісячне стягнення з ТДВ «Рівнегазбуд» відшкодування втраченого внаслідок втрати працездатності заробітку на користь ОСОБА_1 , починаючи з 01 жовтня 2019 року довічно.
В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в частині вирішення вимог про розірвання мирової угоди залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ЦК України передбачено право потерпілого на перерахунок раніше визначеного розміру відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. Оскільки розмір мінімальної заробітної плати зростає, позивач має право на збільшення розміру суми відшкодування, яка розраховується як різниця між законодавчо встановленим розміром мінімальної заробітної плати за конкретний період часу та сумою, яку фактично отримував ОСОБА_1 щомісячно з листопада 2015 року по 01 вересня 2018 року. При визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати доплати за вислугу років, клас водія, а також обставину 100 % втрати ОСОБА_1 професійної працездатності.
До ПП «Віннер Форд Рівне» як правонаступника ВАТ «Рівнегазбуд» не перейшло зобов'язання за мировою угодою від 20 березня 1995 року. Факт правонаступництва ТДВ «Рівнегазбуд» по виплаті ОСОБА_1 втраченого заробітку є доведеним, тому ПП «Віннер Форд Рівне» не несе відповідальності з виплати позивачу втраченого заробітку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У листопаді 2019 року ТДВ «Рівнегазбуд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року в частині задоволення вимог до ТДВ «Рівнегазбуд» про стягнення відшкодування та збільшення розміру щомісячного стягнення розміру втраченого заробітку та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування касаційної скарги зазначало, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи. Апеляційний суд залишив поза увагою та не дав відповіді на доводи щодо фактичного розгляду цієї справи у 1995 році, затвердження судом мирової угоди, неможливість повторного розгляду вже вирішеної справи, взаємовиключність вимог позивача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд безпідставно виходив з того, що можливо змінити умови мирової угоди від 20 березня 1995 року без згоди відповідача, застосовуючи статтю 1208 ЦК України.
Суд безпідставно одночасно застосував ЦК Української РСР та ЦК України, а також вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, застосувавши статтю 1208 ЦК України, на яку позивач в обґрунтування позову не посилався.
Особа, винна у ДТП, внаслідок якої позивач отримав ушкодження здоров`я, займала у тресті «Рівнегазбуд» посаду слюсаря, а не водія, відтак у нього була відсутня правова підстава керувати трактором ЮМЗ-6В, тому відсутні підстави для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року і постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмова у задоволенні позовної вимоги про розірвання мирової угоди з підстав, викладених у позові, не відповідає вимогам матеріального права. Існування (і дія) одночасно і мирової угоди, і оскаржуваних судових рішень, які одночасно регулюють правовідносини з відшкодування відповідачу втраченого середнього заробітку як шкоди, завданої внаслідок ДТП, порушує принцип правової визначеності.
Безпідставними є висновку апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог до ПП «Віннер Форд Рівне» у зв`язку з тим, що ні в розподільчому балансі ВАТ «Рівнегазбуд», ні в протоколі про затвердження розподільчого балансу немає жодної згадки про перехід до приватного підприємства зобов`язання, визначеного мировою угодою від 20 березня 1995 року. В матеріалах справи також немає доказів на підтвердження переходу вказаного зобов'язання і до ТДВ «Рівнегазбуд».
Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ЦК Української РСР 1963 року та не застосував статтю 1197 ЦК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з Березнівського районного суду Рівненської області.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТДВ «Рівнегазбуд».
19 грудня 2019 року справа № 555/2195/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ПП «Віннер Форд Рівне» направило відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та ТДВ «Рівнегазбуд», в яких просило залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
ТДВ «Рівнегазбуд» направило відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило залишити її без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 жовтня 1992 року ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з ДП трест «Рівнегаззбут», та який, керуючи трактором ЮМЗ-6В, що належав підприємству, спричинив дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження, які призвели до втрати працездатності та встановлення йому 1 групи інвалідності.
Висновком МСЕК від 04 липня 1995 року йому встановлено 75% втрати професійної працездатності, а висновком судово-медичної експертизи № 5 від 24 квітня 1996 року - 100% втрати професійної працездатності та 50% загальної працездатності довічно.
Станом на 29 жовтня 1992 року ОСОБА_1 працював водієм пожежної автомашини Березнівської професійно-пожежної частини.
Вироком Березнівського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 1994 року встановлено факт вини ОСОБА_3 , який перебував у трудових правовідносинах з ДП трестом «Рівнегазбуд», у вчиненні ДТП, внаслідок якої позивач отримав каліцтво.
Ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 20 березня 1995 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_1 та ДП трест «Рівнегазбуд», відповідно до умов якої підприємство взяло на себе зобов`язання одноразово сплатити на користь ОСОБА_1 51 750 000 крб та починаючи з 20 березня 1995 року щомісячно виплачувати позивачу втрачений заробіток у розмірі 2 587 500 крб.
На підставі наказу ВАТ «Рівнегаззбут» №3-а від 15 січня 2002 року ОСОБА_1 з 23 січня 2002 року проводилось нарахування в такому розмірі: мінімальна заробітна плата, гарантована державою, доплата за класність як водію 1-го класу в розмірі 25%, 20% від мінімальної заробітної плати за вислугу років.
В подальшому порядок та спосіб нарахування належного ОСОБА_1 розміру відшкодування не змінювався.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 5 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футуроспективний характер, тобто спрямована на майбутнє - акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Враховуючи, що право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок нещасного випадку під впливом джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач, через яке позивач втратив професійну працездатність, виникло у 1992 році, то при вирішенні питання щодо відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку слід застосовувати норми ЦК Української PCP 1963 року.
Відповідно до положень статті 440 ЦК Української PCP 1963 року шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.
Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Згідно зі статтею 450 ЦК УPCP 1963 року організації і громадяни, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та інше), зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 455 ЦК УPCP 1963 року в разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров`я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров`я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Таким чином, підставою відшкодування заробітку згідно зі статтею 455 ЦК УPCP 1963 року є ушкодження здоров`я, яке спричинило втрату або зниження здатності потерпілого до праці.
Статтею 461 ЦК УPCP 1963 року передбачено, що в разі ушкодження здоров`я громадянина, який не підлягає державному соціальному страхуванню, організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов`язані відшкодувати потерпілому витрати, пов`язані з відновленням його здоров`я, а також шкоду, викликану втратою або зменшенням його працездатності, в розмірі, обчислюваному стосовно до заробітної плати (заробітку) відповідної категорії робітників і службовців, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розмір відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою потерпілим заробітку (його частини) у зв`язку з ушкодженням здоров`я, встановлюється виходячи зі ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров`я. При зміні в період виплати відшкодування шкоди ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, складу сім`ї померлого, підвищенні розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку розмір щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу підлягає відповідному перерахуванню. Індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до чинного законодавства.
Положення статті 1197 ЦК України діють лише з часу набрання ЦК України законної сили, тому зазначений у цій статті порядок визначення заробітку, втраченого в результаті каліцтва, застосовується лише до працівників, які працювали за трудовим договором та які отримали каліцтво на підприємстві після набрання чинності вказаною нормою закону і на позивача не розповсюджується, оскільки на момент його травмування діяв інший порядок розрахунку, наведений вище.
Отже, нещасний випадок із позивачем мав місце у жовтні 1992 року, і розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягав відшкодуванню, визначався діючими на той період положеннями статей 440 441 450 455 ЦК Української РСР 1963 року.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року в справі № 219/1304/16-ц (провадження № 61-19322св20).
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (абзац 1 частини першої статті 1202 ЦК України), а відповідно до статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.
Встановивши, що ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 20 березня 1995 року затверджено мирову угоду, за умовами якої ДП трест «Рівнегазбуд» зобов`язалося щомісячно сплачувати позивачу грошову компенсацію втраченого заробітку, а відповідно до статті 1208 ЦК України в ОСОБА_1 виникло право на збільшення розміру відшкодування з огляду на збільшення розміру мінімальної заробітної плати, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров`я за період з 01 листопада 2015 року по 01 жовтня 2019 року та збільшення щомісячного розміру виплати на відшкодування втраченого заробітку.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про стягнення зазначених коштів з ТДВ «Рівнегазбуд» та відмову у задоволенні вимог до ПП «Віннер Форд Рівне» з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», тобто запису про припинення юридичної особи.
Частина друга статті 107 ЦК України встановлює, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.
Реорганізація у силу закону передбачає перехід прав і обов`язків реорганізованої особи до правонаступників та не призводить до припинення зобов`язання і не є підставою для розірвання договору.
Характерною ознакою процедур припинення юридичної особи у результаті реорганізації є неможливість подальшої участі особи, яка припиняється, у зобов`язанні, але реорганізація не припиняє дію цих зобов`язань, в тому числі договорів, які були укладені цією стороною.
Водночас, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс (частина перша, друга статті 109 ЦК України ).
Виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється певним майном існуючої юридичної особи. При цьому, попередня юридична особа не припиняється.
Наслідком виділу є перехід за розподільчим балансом до нової юридичної особи, що утворилася унаслідок виділу, частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, і яка не припиняється, а продовжує функціонувати за зменшеного обсягу активів та пасивів, тобто має місце часткове правонаступництво.
Виділ, який є переходом за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб (стаття 109 ЦК України), не визнається законодавцем видом реорганізації.
На противагу реорганізації (коли припиняється юридична особа - сторона договору, а замість неї стороною договору в силу закону стає її правонаступник) у випадку виділу законом не передбачено збереження дії договору та переходу прав і обов`язків за договором до особи, яка створюється в результаті виділу. Такий підхід пояснюється тим, що особа - сторона договору, з якої виділено нову особу (осіб), продовжує існувати і не припиняється як юридична особа.
Норми ЦК України, що регулюють процедуру виділу, не передбачають правонаступництва, проте перехід прав та обов`язків до новостворюваної особи (осіб) визначається розподільчим балансом, що є актом юридичної особи, з якої виділяється нова особа.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 вересня 2020 року в справі № 291/1009/18 (провадження № 61-7068свр19).
Як встановлено апеляційним судом, ДП трест «Рівнегазбуд» на підставі Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 року і виданого на його підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 11 від 09 лютого 1994 року було перетворене у ВАТ «Будівельно-монтажний трест «Рівнегазбуд». На підставі рішення загальних зборів від 26 червня 1995 року його назву було змінено на ВАТ «Рівнегазбуд».
Відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ «Рівнегазбуд» № 6 від 21 березня 1997 року, виділено з ВАТ «Рівнегазбуд» окрему юридичну особу - ПП «Віннер Форд Рівне», яке є правонаступником майнових і немайнових прав та обов`язків ВАТ «Рівнегазбуд» в частині виділеного йому майна. Окрім того, на вказаних загальних зборах було затверджено розподільчий баланс між ВАТ «Рівнегазбуд» та ПП «Віннер Форд Рівне», відповідно до якого приватному підприємству було передано 69, 82 % основних засобів, а ВАТ «Рівнегазбуд» -- 30, 18 %. Вирішено суми інших активів та майнових зобов`язань у відповідному процентному співвідношенні визначити після завершення місяця станом на 01 квітня 1997 року.
Як вбачається з акту передачі-прийняття основних засобів, матеріальних цінностей та інших активів і пасивів розподільчого балансу від 14 квітня 1997 року, складеного комісією за участю представників ВАТ «Рівнегазбуд» та ПП «Віннер Форд Рівне», а також списку кредиторської заборгованості, що передається ПП «Віннер Форд Рівне», до вказаного підприємства не перейшло зобов`язання з виплати ОСОБА_1 втраченого заробітку.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТДВ «Рівнегазбуд» є правонаступником ВАТ «Рівнегазбуд».
З огляду на наведене, встановивши, що до ПП «Віннер Форд Рівне» відповідно до розподільчого балансу не перейшло зобов`язання з виплати ОСОБА_1 втраченого заробітку, а ТДВ «Рівнегазбуд» є правонаступником усіх прав та обов`язків ВАТ «Рівнегазбуд», апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення сум втраченого заробітку з ТДВ «Рівнегазбуд» та відмову у задоволенні вимог до ПП «Віннер Форд Рівне».
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ТДВ «Рівнегазбуд» про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, застосував статтю 1208 ЦК України, на яку позивач в обґрунтування позову не посилався, з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 сформулювала правовий висновок, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відмова у задоволенні позовної вимоги про розірвання мирової угоди з підстав, викладених у позові, не відповідає вимогам матеріального права не беруться судом до уваги, оскільки визнана судом за клопотанням сторін мирова угода не може бути розірвана судовим рішенням в іншій справі. Визнання судом мирової угоди з одночасним закриттям провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо закриття провадження.
Ухвала про визнання мирової угоди має загальнообов`язковий характер і підлягає оскарженню в порядку, визначеному процесуальним законом. Вимоги позивача про розірвання визнаної судом мирової угоди свідчать про те, що ним обрано позапроцесуальний шлях оскарження судового рішення (ухвали) у справі, в якій судом було визнано мирову угоду, що порушує принцип остаточності судового рішення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року в справі № 319/1620/16-ц (провадження № 61-16773св18).
Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_1 та ТДВ «Рівнегазбуд» залишити без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року, у зв`язку із залишенням касаційних скарг без задоволення необхідно поновити її виконання.
Керуючись статтями 400, 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю «Рівнегазбуд» залишити без задоволення.
Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 19 червня 2019 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Ю. Тітов СуддіН. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук