ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року м. Київ

Справа №555/2416/16-ц провадження №61-8953св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Боротюком Олександром Олександровичем, та за касаційною скаргою Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» на рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року, ухвалене у складі судді Мельничук Н. В., та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Шимкіна С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держлісгосп», перейменованого на Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство», про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2 березня 2015 року до 9 червня 2016 року він працював в Державному підприємстві «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держлісгосп» на посаді провідного комерційного агента.

Наказом директора підприємства № 60-к він звільнений з роботи за пунктом п`ятим статті 36 КЗпП Україниу зв`язку з переведенням до Державного підприємства «Клесівське лісове господарство». Однак при звільненні залишилась невиплаченою заборгованість із заробітної плати за останніх декілька місяців роботи. Для встановлення точного періоду заборгованості і заборгованої суми позивач звертався до адміністрації підприємства із письмовою заявою, на яку отримав відповідь, що заборгованість складається із оплати за 7 робочих днів та компенсації за невикористану відпустку і становить 8 993,17 грн, з якої здійснено відрахування 4 000 грн; а також зазначили, що підприємство неодноразово запрошувало його для проведення повного розрахунку. Просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із виплати заробітної плати, а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з дня звільнення до дня ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держспецлісгосп», перейменованого на Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 9 червня 2016 року до 4 січня 2017 року в сумі 32 014,40 грн, а на користь держави - судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з непроведення з ним розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 9 червня 2016 року до 4 січня 2017 року.

Заборгованість із заробітної плати в сумі 1 496,25 грн за погодженням з позивачем утримана із його заробітку як компенсація вартості спеціального одягу; відповідний розрахунок наведений в особовій картці обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв. Згідно з видатковим касовим ордером № 162 від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав 5 000 грн заробітної плати, про що свідчить підпис позивача на ордері, справжність якого у судовому засіданні позивач підтвердив.

Суд першої інстанції встановив, що вказані кошти включають заробітну плату за травень 2016 року в розмірі 4 330,43 грн та аванс за червень 2016 року в сумі 669,57 грн. Посилання позивача на неотримання вказаних коштів у судовому засіданні спростовані поясненнями свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року апеляційні скарги Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держспецлісгосп» та ОСОБА_1 відхилені, рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права, судом у повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, апеляційні скарги не спростовують правильності висновків судів.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 9 червня 2016 року до 4 січня 2017 року в сумі 32 014,40 грн, який відповідачем не спростовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 рокупредставником позивача - адвокатом Боротюком О. О. подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга, в якій просить рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні протиправно утриманих із заробітної плати 2 165,82 грн скасувати і стягнути з відповідача вказану суму та середній заробіток за затримку її виплати.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано закон, який підлягав застосуванню, порушено принципи оцінки доказів і залишено поза увагою незаконність утримання із заробітної плати вартості отриманого в період роботи спецодягу на суму 1 496,25 грн, а також недоведеність роботодавцем виплати позивачу авансу за червень 2016 року у сумі 669,57 грн.

Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство», яке є правонаступником Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держлісгосп», у листопаді 2017 року подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права. Посилається на те, саме дії ОСОБА_1 унеможливили виконання Державним підприємством «Рафалівське лісове господарство» обов`язку, покладеного на роботодавця статтею 116 КЗпП України, оскільки позивач не з`являвся на підприємство, не повідомив свого карткового рахунку, на який лісгосп міг би перерахувати кошти, не вказав поштової адреси для здійснення поштового переказу розрахункових коштів.

Відзиви на касаційні скарги сторін не надходили.

Провадження в суді касаційної інстанції

Касаційна скарга представником позивача - адвокатом Боротюком О. О. подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 21 листопада 2017 року і ухвалою цього ж суду від 24 листопада 2017 року залишена без руху з підстав відсутності належних доказів сплати судового збору та ненадання завірених належним чином копій оскаржуваних судових рішень і необхідності уточнення клопотання, яке містить касаційна скарга.

Касаційна скарга Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 29 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року поновлено Державному підприємству «Рафалівське лісове господарство» строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху з підстав відсутності належних доказів сплати судового збору та для надання завірених належним чином копій оскаржуваних судових рішень.

Заявники вказані в ухвалах суду недоліки усунули.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 2 березня 2015 року до 9 червня 2016 року працював в Державному підприємстві «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Володимирецький держлісгосп» на посаді провідного комерційного агента.

Наказом директора підприємства № 60-к від 9 червня 2016 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за пунктом п`ятим статті 36 КЗпП Україниу зв`язку з переведенням до Державного підприємства «Клесівське лісове господарство». У день звільнення заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 не виплачена, у зв`язку з чим він звертався до відповідача з відповідною вимогою, про що свідчить його заява від 11 вересня 2016 року; заборгованість із заробітної плати виплачена 4 січня 2017 року.

За погодженням з позивачем відповідач із його заробітної плати утримав 1 496,25 грн в рахунок компенсації за спеціальний одяг, навівши розрахунок в особовій картці обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв.

З видаткового касового ордера № 162 від 31 травня 2016 року суди встановили, що ОСОБА_1 отримав 5 000 грн заробітної плати, підтвердивши виплату особистим підписом на ордері; вказані кошти включають заробітну плату за травень 2016 року в розмірі 4 330,43 грн та аванс за червень 2016 року в сумі 669,57 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій відхилили посилання ОСОБА_1 на те, що він не отримував вказані кошти, а лише поставив підпис на ордері.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань назву Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство» Володимирецький держспецлісгосп» змінено на Державне підприємство «Рафалівське лісове господарство».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах доводів касаційних скарг ОСОБА_1 та Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство», дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини сьомої статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором,але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Обов`язок виплатити всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, в день його звільнення встановлений статтею 116 КЗпП України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши при розгляді справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Встановивши, що ОСОБА_1 не отримав розрахунку при звільненні, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, суди дійшли правильного висновку про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 9 червня 2016 року до 4 січня 2017 року, коли було проведено виплату.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що заявник не з`являвся на підприємство, не повідомив карткового рахунку, на який лісгосп міг би перерахувати кошти, не вказав поштової адреси для здійснення поштового переказу розрахункових коштів, не виключають відповідальності підприємства за несвоєчасне виконання розрахунку; крім того, на підтвердження цих обставин відповідачем не надано судам доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Згідно із статтею 163 КЗпПУкраїни на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Порядок забезпечення працівників спецодягом затверджений наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду № 53 від 24 березня 2008 року «Про затвердження Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту»(далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.5 вказаного Порядку засоби індивідуального захисту видаються працівникам безоплатно, є власністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов`язковому поверненню при звільненні з підприємства, переведенні на іншу роботу. Строк використання таких засобів індивідуального захисту залежно від їх зношення встановлюється роботодавцем за погодженням з профспілкою.

Згідно частиною першою статті 133 КЗпПУкраїни працівники за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, несуть відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Крім того, частиною п`ятою статті 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Судами першої та апеляційної інстанції враховано, що ОСОБА_1 погодився з утриманням із його заробітної плати коштів у сумі 1 496,25 грн у рахунок компенсації за спеціальний одяг, що переконує у відсутності підстав для віднесення цієї суми до невиплаченої заборгованості із заробітної плати.

Походження заборгованості в розмірі 669,57 грн, на яку вказує ОСОБА_1 , судами першої та апеляційної інстанцій досліджено і встановлено, що за видатковим касовим ордером № 162 від 31 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав 5 000 грн заробітної плати, які включають заробітну плату за травень 2016 року в розмірі 4 330,43 грн та аванс за червень 2016 року в сумі 669,57 грн.

Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій правильно відхилено доводи позивача щодо неотримання грошей за цим ордером.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК Україниу редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»), які з огляду на положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Аргументи, зазначені в касаційній скарзі ОСОБА_1 , яку подано його представником - адвокатом Боротюком О. О., та в касаційній скарзі Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство», оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки касаційним судом доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у тій же редакції Кодексу є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтями 401 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником -адвокатом Боротюком Олександром Олександровичем, та касаційну скаргу Державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» залишити без задоволення.

Рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 15 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук