Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 556/1394/21

провадження № 61-9861св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа (за первісним позовом) - орган опіки та піклування Тернівської районної в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області ради,

третя особа (за зустрічним позовом) - Служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року у складі судді Іванків О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Майданік В. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Тернівської районної у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області ради, про відібрання малолітньої дитини, повернення малолітньої дитини до попереднього місця проживання, визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів.

Позов мотивовано тим, що протягом часу з 28 квітня 2017 року по 27 червня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4 . Після припинення шлюбних відносин дитина мешкала із

ОСОБА_1 у

АДРЕСА_1 , що належить на праві власності позивачу і його матері. Малолітній син відвідував «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садочок) № 260» Криворізької міської ради.

Позивач зазначав, що не забороняв і не перешкоджав спілкуватися дитині з матір`ю, проте 12 липня 2021 року приблизно о 10 год. 00 хв. ОСОБА_2 , забравши ОСОБА_4 з садочка, повернулася у с. Степангород Володимирецького району (згодом - Вараський район) Рівненської області, де зареєстрована. Про ці обставини ОСОБА_1 не повідомляла. Після того, як йому стало відомо про факт відібрання дитини без згоди батька, позивач того ж дня повідомив про це органи поліції, прокуратуру та службу у справах дітей виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради. Однак йому було роз`яснено, що матір не позбавлено батьківських прав щодо дитини, а тому вона має рівні та однакові права з ОСОБА_1 на виховання і спілкування з сином.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, просив відібрати дитину у матері, повернути її до попереднього місця проживання, визначити місце проживання малолітнього сина разом з ним та стягнути на його користь аліменти з відповідача на утримання дитини.

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Володимирецької селищної ради Рівненської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовано тим, що впродовж часу

з 15 жовтня 2017 року по 12 липня 2021 року сторони разом з дитиною мешкали у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області за адресою місця реєстрації позивача. Вважала, що шлюб між ними було розірвано фіктивно з метою уникнення ОСОБА_1 загального військового обов`язку в зоні проведення бойових дій на Сході України.

Після того, як вона дізналася, що позивач зраджує з іншою жінкою та після нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , у квітні 2021 року відповідач залишила квартиру, де вони проживали.

Починаючи з 12 липня 2021 року син ОСОБА_4 , який не бажав спілкуватися з батьком, мешкає разом з нею у АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 просила визнати місце проживання дитини разом з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від

20 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , залишено його на утриманні та вихованні матері ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею та документально підтверджені витрати, пов`язані з розглядом справи в сумі 908,00 грн.

Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю вимог за зустрічним позовом, оскільки законом передбачено вичерпний перелік обставин, за наявності яких дитину не можна передати на виховання матері, які в даному спорі відсутні. Тому з урахуванням наведеного і тих обставин, що проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю якнайкраще забезпечуватиме його потреби на всебічний, гармонійний розвиток, освіту, фізичне, культурне, моральне, духовне зростання, що підтверджено матеріалами справи, суд визначив місце проживання малолітнього сина разом із матір`ю, залишивши його на її утриманні та вихованні, що буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

При цьому судом було враховано висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області від 01 грудня 2021 року № 211.

Щодо первісного позову, то з огляду на задоволення зустрічного позову та взявши до уваги те, що ОСОБА_1 не зазначено безумовних підстав для повернення дитини батькові, суд не знайшов мотивів для визнання його обґрунтованим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зеркін А. С. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 06 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги

ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог

ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована хибністю висновків суду щодо оцінки наявних доказів у справі. Зокрема, довідки № 42 від 16 листопада 2021 року про те, що син ОСОБА_4 відвідує гурток образотворчого мистецтва з 01 жовтня 2021 року. Натомість дитина за місцем проживання матері у дитячий садок, що розташований за вісім кілометрів від с. Степангород Вараського району Рівненської області, так і не була влаштована, тоді як за місцем проживання батька у м. Кривий Ріг син відвідував такий заклад. Ці обставини свідчать про наявність/відсутність соціальних зв`язків дитини. Рішення суду першої інстанції не відображає найкращі інтереси дитини, виходячи з фактів, що містяться у справі, та з урахуванням того, що батько має кращі можливості забезпечити фізичний і культурний розвиток дитини. При цьому інтереси малолітнього сина, відірваного від звичного середовища сім`ї батька, яка примусово була позбавлена матір`ю спілкування з ними протягом тривалого часу, враховані судами не були.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Володимирецького районного суду Рівненської області.

14 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Сторони з 28 квітня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 червня 2019 року.

За час перебування у шлюбі, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу і до липня 2021 року сторони проживали усі разом із дітьми ОСОБА_2 від попереднього шлюбу у АДРЕСА_1 . Цей факт підтверджується змістом письмового висновку Органу опіки і піклування Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради від 03 лютого 2022 року. При цьому малолітній син ОСОБА_4 відвідував «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 260» Криворізької міської ради з 04 вересня 2018 року.

Згідно довідки № 173/2 від 15 липня 2020 року, ОСОБА_1 працює черговим електрослюсарем та з ремонту устаткування 5 розряду ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Йому ж на праві власності належить

Ѕ частка у квартирі АДРЕСА_3 .

Малолітній ОСОБА_4 на час вирішення спору постійно проживає у

АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації матері.

За висновком судово-медичного експерта № 1261 від 23 серпня 2021 року у ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження легкого ступеня, що виникли від дії тупого твердого предмета.

З довідки № 295 від 27 серпня 2021 року за підписом директора Хиноцького ЗЗСО І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради вбачається, що ОСОБА_4 було зараховано до різновікової дитсадкової групи Хиноцького ЗЗСО І-ІІІ ступенів Володимирецької селищної ради з 01 вересня 2021 року.

Змістом довідки № 30 від 30 вересня 2021 року підтверджено, що

ОСОБА_2 з 22 вересня 2021 року працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 і займає посаду менеджера.

З довідки № 42 від 16 листопада 2021 року, виданої директором Комунального позашкільного закладу «Володимирецький будинок школярів та юнацтва», встановлено, що ОСОБА_4 відвідує гурток образотворчого мистецтва з 01 жовтня 2021 року.

З висновку Органу опіки і піклування виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області від 01 грудня 2021 року

№ 211 вбачається за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 . При цьому органом опіки і піклування 21 вересня 2021 року проведено обстеження умов проживання малолітньої дитини, де було виявлено хороші умови проживання (дитина забезпечена спальним місцем, сезонним одягом, взуттям, місцем для ігор та іграшками). Під час спілкування малолітній син ОСОБА_4 виявив бажання проживати з матір`ю.

Орган опіки і піклування виконавчого комітету Тернівської районної у

м. Кривий Ріг ради Дніпропетровської області від 04 лютого 2022 року

вих. № 1/31-86 з урахуванням зробленого висновку Органом опіки і піклування виконавчого комітету Володимирецької селищної ради Вараського району Рівненської області з метою захисту інтересів дитини склав письмовий висновок, де вказувалося про те, що при розгляді спору про визначення місця проживання дитини покладається на вирішення його судом з ухваленням рішення, яке не суперечило б інтересам малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти України»

від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України

27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Визначаючи місце проживання дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком і матір?ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, разом з тим, виходячи із найкращих інтересів дитини, враховуючи усталений спосіб життя дитини з матір?ю протягом значного періоду часу, обґрунтовано визначив місце проживання дитини з матір?ю.

При вирішенні спору судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, враховано ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, стан її здоров`я, турбота та піклування про неї, а також наявність у них роботи, заробітку, забезпеченості житлом та інших соціальних факторів, які вказують про їхнє відношення до утримання і виховання сім`ї та дитини, наміри і можливості виховувати малолітнього сина як повноцінного члена громадянського суспільства. При цьому суд виходив із першочергового значення та оцінки саме найкращих інтересів дитини.

Колегія суддів зазначає, що батько дитини, який безумовно відіграє важливу роль у житті дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв?язку з вищевикладеним, Верховний Суд констатує, що аргументи, викладені у касаційній скарзі є неприйнятними, та такими, що не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 20 травня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 06 вересня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун