ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

м. Київ

справа № 559/2389/24

провадження № 61-2979св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Альоновою Мар`яною Борисівною, на постанову Рівненського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., Хилевича С. В. від 04 лютого 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулась сесія Дубенської міської ради, під час якої до залу засідань увійшли представники ІНФОРМАЦІЯ_2 для вручення депутатам міських рад повісток. Повістки були вручені депутатам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та не вручені депутатам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у зв`язку із їх відсутністю на сесії міської ради. Цю подію було висвітлено ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:57 год. В групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» у соціальній мережі Facebook в мережі Інтернет користувачем ОСОБА_7 . Коментуючи допис ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 депутат Дубенської міської ради ОСОБА_2 дослівно зазначила: «А чи не дивно виглядає, що повістки отримали лише 2 з 19 чоловік депутатів? Замовнику цього заходу, ОСОБА_9 , саме вони, депутати опозиціонери ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ) не потрібні. Та навіть більше, вони ж заважають. Головне, що своя ручна депутатська група «Єдність» вправно відвідує засідання та слухняно голосує. А щодо кількості депутатів, та ніби стурбованість з цього приводу - це спектакль, головним героєм якого є сам ОСОБА_12 ! Цей актор, якби міг, то ще й жінкам депутатам організував би повістки. Головна мета - дерибанити бюджет без абсолютних перешкод». Позивач вказує, що три скликання поспіль, з 2010 року, перебуває на посаді міського голови м. Дубно, а вищевказані висловлювання відповідачки - це недостовірна інформація, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. З посиланням на Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що затверджене постановою КМУ № 154 від 23 лютого 2022 року вказує, ІНФОРМАЦІЯ_3 є органом військового управління і підпорядковується воно ІНФОРМАЦІЯ_4 , і не перебуває у підпорядкуванні Дубенської міської ради. Тому, твердження відповідачки, що позивач є замовником заходу вручення депутатам повісток на сесії не відповідає дійсності. Щодо твердження відповідача, що головна мета вручення повісток - це дерибан бюджету зазначає, що з огляду на зазначення цього слова в українській мові, то такий допис є наклепом. Вважає, що належним способом спростування поширеної відповідачем недостовірної інформації є опублікування в публічному доступі рішення суду на особистій сторінці ОСОБА_13 у соціальній мережі Facebook та в групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» у п`ятнадцятиденний строк з дня ухвалення такого рішення шляхом його публікації. Просить позов задовольнити, а судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, позов задоволено частково. Визнано недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 9 год. 40 хв. В групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» соціальної мережі Facebook в публічному доступі в мережі Інтернет як коментар до посту від ІНФОРМАЦІЯ_1 «Сьогодні на сесії міської ради кільком депутатам вручили повістки «для уточнення облікових даних», а саме: «Замовнику цього заходу, ОСОБА_14 , саме вони, депутати опозиціонери ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ) не потрібні …». Зобов`язано ОСОБА_2 в п`ятнадцятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили опублікувати спростування на її особистій сторінці в соціальній мережі Facebook та у групі « ІНФОРМАЦІЯ_6» соціальної мережі Facebook в мережі Інтернет в публічному доступі. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Судові рішення мотивовано тим, що інформація, поширена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 9 год. 40 хв. В групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» соціальної мережі Facebook в публічному доступі в мережі Інтернет як коментар до посту від ІНФОРМАЦІЯ_1 «Сьогодні на сесії міської ради кільком депутатам вручили повістки «для уточнення облікових даних», є переважно оціночними судженнями, суб`єктивними припущеннями із елементами гіперболізації, які, у відповідності до статті 277 ЦК України, не можуть бути предметом судового захисту.

Задоволення вимог щодо визнання недостовірною інформації, викладеної у другому реченні коментаря відповідачки: «Замовнику цього заходу, ОСОБА_14 , саме вони, депутати опозиціонери ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ) не потрібні» обґрунтоване тим, що після першого риторичного питання коментаря відповідачки не залишається сумніву, що йдеться про факт вручення повісток на сесії міської ради, а також авторка уточнює, що це депутати-опозиціонери не потрібні саме міському голові, що, враховуючи контекст допису, виражена у формі фактичного твердження, а не оціночного судження. Окрім того, це висловлювання про дії конкретної особи у певний період часу, що спричиняють конкретні наслідки, тобто, про фактичні обставини, достовірність яких може і мала бути перевірена, а будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що поширена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, відсутні.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

06 березня 2025 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - адвокат Альонова М. Б. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду в частині задоволення позову, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 646/2173/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

09 травня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги та залишити в силі рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року. Зазначає, що те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що коментар ОСОБА_2 , поширений нею в соціальній мережі Facebook містить недостовірну інформацію, оскільки міський голова не уповноважений визначати час, місце і суб`єктів вручення повісток з викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Поширена відповідачкою інформація є недостовірною, а відтак такою, що ганьбить честь, гідність і ділову репутацію людини, оскільки в ній йдеться про порушення позивачем норм і принципів моралі.

Узагальнені доводи відповіді на відзив

09 травня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - ОСОБА_15 подав до Верховного Суду відповідь на вищевказаний відзив, у якій вказує на те, що суди попередніх інстанцій помилково розцінили допис відповідачки як недостовірну інформацію, як не оціночні судження, які не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться і за цих обставин дійшли помилкового висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню. Поширена інформація не містила безспірних тверджень про достовірні фактичні дані, а ґрунтувалася на інформації, яка містила оціночні судження і стосувалася критики особи та дій позивача. Відповідачка не поширювала інформацію про факт, а оспорювана позивачем інформація по суті є оціночним судженням відповідача, яке, в свою чергу, містить образливі вислови щодо особи позивача. При цьому не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема вживанням гіпербол, алегорій, сатири, і за формою є брутальними.

Узагальнені доводи заперечень на відповідь на відзив

23 травня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду письмові заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає про те, що твердження відповідачки, що спірна інформація є оціночними судженнями, спростовується обставинами встановленими судами попередніх інстанцій.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 559/2389/24 з Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2025 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 втретє обраний на посаду міського голови м. Дубно, що підтверджується рішенням, постановами Дубенської міської територіальної виборчої комісії Дубенського району Рівненської області від 07 листопада 2010 року, 29 жовтня 2015 року та 21 листопада 2020 року.

Відповідачка ОСОБА_2 згідно рішення № 8 Дубенської міської ради від 20 листопада 2015 року «Про утворення та затвердження складу виконавчого комітету Дубенської міської ради» входила до виконавчого комітету Дубенської міської ради. На момент розгляду справи ОСОБА_2 є депутатом Дубенської міської ради згідно рішення Дубенської міської ради № 1 від 27 листопада 2020 року «Про початок повноважень депутатів Дубенської міської ради» на місцевих виборах 25 жовтня 2020 року.

Загалом обрано до міської ради 26 депутатів, у яких з 27 листопада 2020 року є депутатські повноваження. Також депутатами є ОСОБА_16 та ОСОБА_17 .

Розпорядженням міського голови ОСОБА_1 № 73-р від 27 травня 2024 року «Про скликання та підготовку сесії Дубенської міської ради у червні 2024 року» скликано сесію Дебенської міської ради ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10:00 год. в залі засідань міської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13:57 в групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» у соціальній мережі Facebook в мережі Інтернет користувачем ОСОБА_7 було опубліковано наступний текст з прикріпленням фото моменту події: «Сьогодні на сесії міської ради кільком депутатам вручили повістки «для уточнення облікових даних», деякі з оголошених на сесію не прийшли, можливо не випадково, депутати жваво обговорюють непересічну подію… ОСОБА_18 прокоментував так: «Я проти того, щоб чіпати депутатів, їх у нас і так не багато».

Станом на 03 липня 2024 року 79 користувачів соціальної мережі відреагували гна публікацію вподобайками, було здійснено 3 перепости і написано 49 коментарів до тексту.

Відповідачка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:40 год. Написала коментар до вказаного допису наступного змісту: «А чи не дивно виглядає, що повістки отримали лише 2 з 19 чоловіків депутатів? Замовнику цього заходу, ОСОБА_14 , саме вони, депутати опозиціонери ( ОСОБА_10 т ОСОБА_11 ) не потрібні. Та навіть більше, вони ж заважають. Головне, що свою ручна депутатська група «Єдність» вправно відвідує засідання та слухняно голосує.

А щодо кількості депутатів, та нібито стурбованість з цього приводу - це спектакль, головним героєм якого є сам ОСОБА_12 ! Цей актор, якби міг, то ще й жінкам депутатам організував би повстки. Головна мета - дерибанити бюджет без абсолютних перешкод».

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію, опубліковану відповідачкою ОСОБА_2 у коментарі до допису від ІНФОРМАЦІЯ_1 «Сьогодні на сесії міської ради кільком депутатам вручили повістки «для уточнення облікових даних» та зобов`язати останню спростувати її як таку, що є недостовірною, ганьбить честь, гідність та ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, §188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

ЄСПЛ вказує, що «у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що: «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)».

Інформація, поширена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 9 год. 40 хв. в групі «ІНФОРМАЦІЯ_6» соціальної мережі Facebook в публічному доступі в мережі Інтернет як коментар до посту від ІНФОРМАЦІЯ_1 «Сьогодні на сесії міської ради кільком депутатам вручили повістки «для уточнення облікових даних», а саме: «Замовнику цього заходу, ОСОБА_14 , саме вони, депутати опозиціонери ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ) не потрібні …», з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири, іронії, сарказму, є оцінкою та критичними висловлюваннями щодо дій відповідача як посадової особи (міського голови), які не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності.

За таких обставин суди не врахували, що позивач є посадовою особою (міським головою), і межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж щодо пересічної особи, тому, враховуючи положення статті 10 Конвенції, колегія суддів вважає, що суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Відповідно до статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Оскільки немає підстав для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації, то немає і підстав для стягнення моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскарженій частині скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на відмову в задоволенні позову, понесені ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816,80 грн та касаційної скарги в розмірі 2 422,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Альоновою Мар`яною Борисівною, задовольнити.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 вересня 2024 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації скасувати в цій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 238,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов