Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

місто Київ

справа № 560/1432/17

провадження № 61-15403св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року, ухвалене суддею Сидоренко З. С., та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складіКовальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила здійснити виділ в натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності, відповідно до варіанта № 2 висновку судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз від 31 травня 2018 року № Е-01/18 розподілу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за цією ж адресою, стягнути компенсацію в розмірі 5 288, 00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 20 лютого 1982 року вона та відповідач уклали шлюб, який розірвано рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 13 червня 2017 року. В період шлюбу вони набули у власність житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0, 1245 га, що розташована за цією ж адресою. Право власності на 1/2 частку у праві на зазначене майно визнано за нею на підставі ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року та рішення цього суду від 27 липня 2017 року.

ОСОБА_1 зазначала, що вона має право на надання їй у користування частини житлового будинку та земельної ділянки в натурі, яка відповідає належній їй 1/2 частці у праві власності на це майно.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 06 листопада 2020 року Дубровицький районний суд Рівненської області позов задовольнив.

Суд виділив ОСОБА_1 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи від 31 травня 2018 року № Е-01/18поділу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в натурі як першому співвласнику - частину І (синій колір на мал. 2) з житлового будинку, до якої входять приміщення: 1 - коридор, площею 8, 8 кв. м; 2 - кухня, площею 10, 1 кв. м; 3 - ванна, площею 2, 2 кв. м; 4 - котельня, площею 2, 9 кв. м; 8 - передпокій, площею 21, 6 кв. м, а також надвірні будівлі і споруди: ганок (І), навіс (Б), погріб (Пг/Б), 0, 49 % сараю (В), убиральня (Г), в/колонка (Е), 1/2 огорожі № 2, 1/2 огорожі № 3, доріжка (ІІ). Частка позивача становить 48, 40 %.

Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи від 31 травня 2018 року № Е-01/18 поділу спірного житлового будинку в натурі як другому співвласнику - частину ІІ (зелений колір на мал. 2) з житлового будинку, до якої входять приміщення: 5 - житловою площею 15, 8 кв. м;

6 - житловою площею 15, 9 кв. м; 7 - житловою площею 21, 2 кв. м, а також надвірні будівлі та споруди: 0, 51 % сараю (В), сарай (Д), сарай (д), вигрібна яма (Є), 1/2 огорожі № 1; 1/2 огорожі № 2, 1/2 огорожі № 3, ворота № 4. Частка відповідача становить 51, 6 %.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частини спільного майна у розмірі 5 288, 00 грн.

Виділив ОСОБА_1 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки в натурі як власнику І-ї частини (блакитний колір на мал. 5), яка має геометричні розміри по периметру (у метрах): 29, 65 - 22, 00 - 9, 09 - 16, 60 - 5, 20 - щодо сараю і навісу - 5, 30 - 8, 23 - 6, 83 - 3, 00 - щодо будинку - 7, 22 - 2, 15 - 48, 87 , площею 622, 5 кв. м.

Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки в натурі як власнику ІІ-ї частини (зелений колір на мал. 5), яка має геометричні розміри по периметру (у метрах): 29, 19 - 4, 85 - 13, 84 - 7, 22 - щодо будинку - 3, 00 - 6, 83 - 8, 23 - 5, 30 - щодо навісу і сараю - 5, 20 - 16, 60 - 9, 09, площею 622, 6 кв. м.

Виділив ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експертизи поділу земельної ділянки як власнику ІІ-ї частини (заштрихований колір на мал. 5) право земельного сервітуту на заштриховані частини земельної ділянки шириною 1 м для обслуговування житлового будинку і сараю (В).

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є власником 1/2 частки у праві на будинковолодіння та земельної ділянки, тому має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Такий виділ нерухомого майна є технічно можливим без втрати його цільового призначення із незначним відхиленням від розмірів ідеальних часток співвласників. Виділ частки позивача із спірного житлового будинкуза варіантом № 2 висновку експертизиє максимально наближеним до ідеальних часток сторін, забезпечує потрібну ізоляцію сторін, передбачає незначний обсяг ремонтно-будівельних робіт з перепланування та переобладнання приміщень житлового будинку, а також забезпечить розумний баланс інтересів сторін як співвласників.

Постановою від 20 липня 2021 року Рівненський апеляційний суд змінив рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року.

Після третього абзацу резолютивної частини апеляційний суд доповнив рішення четвертим абзацом такого змісту: «Для виділу часток у окремі ізольовані приміщення відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва для здійснення перепланування житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 із врахуванням варіанта № 2 висновку судового експерта від 31 травня 2018 року № Е01/18 потрібно провести такі роботи:

- позивачу ОСОБА_1 у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) замурувати дверний проріз між приміщеннями 5 та 8, 7 та 8; влаштувати дверний проріз між приміщеннями 5 та 6;

- відповідачу ОСОБА_2 у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) замість віконного прорізу влаштувати вхідний дверний проріз до приміщення 5;

- сторонам справи у житловому будинку (літ. А-1 згідно з технічним паспортом БТІ) кожному у виділеній йому частині розвести інженерні мережі;

- відповідачу ОСОБА_2 у надвірній будівлі сараю (літера В згідно з технічним паспортом) на відстані 4, 18 м від лівої торцевої стіни цієї будівлі (дивитись зі сторони будинку) влаштувати перегородку, яка ділить приміщення цієї будівлі у поперечному напрямку в співвідношенні 0, 49 та 0, 51 від довжини будівлі в 8, 54 м (0, 49 * 8, 54 = 4, 18 м)».

Відповідно, абзаци четвертий, п`ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев`ятий, десятий, одинадцятий, дванадцятий, тринадцятий вважатимуться абзацами п`ятим, шостим, сьомим, восьмим, дев`ятим, десятим, одинадцятим, дванадцятим, тринадцятим, чотирнадцятим.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивована тим, що поділ спірного будинку можливий лише за умов виконання певних робіт із переобладнання та перепланування будинку, про що зазначено у висновку експертизи. Резолютивна частина судового рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання. У ній зокрема мають бути зазначені конкретні дії, які сторони повинні вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 14 вересня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року та постанову Рівненської області від 20 липня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правовий висновок, викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 569/10421/17 (провадження № 61-17364св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 570/5726/14-ц (провадження № 61-10912св20);

- суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили висновок експерта, складений на замовлення відповідача;

- застосований судами першої та апеляційної інстанцій висновок експерта Ведько Ю. В. викликає сумнів у його правильності, оскільки суперечить матеріалам справи, а конкретизований висновок експерта Фурсовича М. О. є неправдивим;

- суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання сторони відповідача про виклик судового експерта Фурсовича М. О. та відкладення апеляційного розгляду;

- суди першої та апеляційної інстанцій здійснили поділ земельної ділянки без технічної документації на зазначену ділянку.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень. Ухвалою від 18 січня 2022 року Верховний Суд залишив без задоволення клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки у праві на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ухвалами Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2016 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 грудня 2016 року, рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 серпня 2017 року.

Право, застосоване судом

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.

Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об`єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об`єкта у самостійний об`єкт.

Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об`єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об`єкта майна.

Системний аналіз положень статей 183 358 364 379 380 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною четвертою статті 120 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні позивачу та співвласникам житлові будинки, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, потрібно брати до уваги цю угоду.

Отже, при вирішенні спору суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності усталеного порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16-ц (провадження № 61-14837св19).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року

у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19) наголошено на необхідності забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

З метою вирішення питання щодо технічної можливості виділити позивачу та відповідачу в натурі по 1/2 частці будинковолодіння та земельної ділянки суд першої інстанції призначив у справі судову інженерно-технічну експертизу.

У висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертиз від 31 травня 2018 року № Е-01/18 зазначено, що здійснити поділ спірного будинковолодіння у рівних (ідеальних) частках (по 1/2) між співвласниками неможливо, при цьому існує можливість виділу земельної ділянки у рівних частинах. Також експерт зазначив про технічну можливість розподілу житлового будинку на дві ізольовані частини, які можна переобладнати в окремі квартири без порушення будівельних норм. Експерт запропонував три варіанти поділу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що є найбільш наближеними до ідеальних часток співвласників з відповідною грошовою компенсацією іншому співвласнику, та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, просила здійснити виділ спірного майна в натурі за варіантом № 2 висновку експертизи, згідно з яким її частка з усього будинковолодіння становитиме 48, 4 %, а частка відповідача - 51, 6 %, що на 1, 6 % більше ідеальної частки та в грошовому еквіваленті складатиме 5 288, 00 грн.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки здійснення виділу у натурі частки позивача із майна, що є у спільній частковій власності сторін, є технічно можливим без втрати їх цільового призначення із незначним відхиленням від розмірів ідеальних часток співвласників, забезпечує необхідну ізоляцію сторін, передбачає незначний обсяг ремонтно-будівельних робіт з перепланування та переобладнання приміщень житлового будинку, а також забезпечує розумний баланс інтересів сторін як співвласників.

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для здійснення виділу часток сторін у інший спосіб, аніж це вирішено судом першої інстанції, проте обґрунтовано врахував, що у висновку експертизи від 31 травня 2018 року

№ Е-01/18 наголошено на тому, що задля забезпечення ізольованого користування приміщеннями житлового будинку потрібно здійснити певні ремонтно-будівельні роботи, які не передбачають втручання у несучі конструкції будинку чи інженерні мережі та не потребують отримання дозвільних документів, що дають право на виконання робіт з переобладнання та перепланування.

Апеляційний суд правильно зазначив, що поділ спірного будинку можливий лише за умов виконання певних робіт з його переобладнання та перепланування, проте в рішенні суду першої інстанції не зазначено чіткого переліку дій, які потрібно виконати кожній стороні з метою належного поділу спірного будинку.

Задля вирішення зазначеного питання ухвалою від 27 квітня 2021 року суд апеляційної інстанції призначив у справі додаткову судову інженерно-технічну експертизу, на виконання якої надано висновок від 03 червня 2021 року № 210521/1_ФМ, який конкретизує перелік робіт з переобладнання та перепланування будинку і надвірної будівлі сараю, які потрібно виконати кожній зі сторін для виділення їм окремих приміщень.

Врахувавши висновок додаткової експертизи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції та зазначив конкретний перелік робіт, які зобов`язана здійснити кожна сторона при поділі будинковолодіння в натурі.

Тож безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що висновок експертизи від 31 травня 2018 року № Е-01/18 викликає сумнів у його правильності, оскільки суперечить матеріалам справи, а конкретизований висновок експертизи від 03 червня 2021 року № 210521/1_ФМ є неправдивим, оскільки ОСОБА_2 не надав судам належних, допустимих та достатніх доказів на спростування інформації, викладеної у цих висновках. Клопотань про призначення повторної чи додаткової судової експертизи в суді першої інстанції відповідач не заявляв.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не вирішено клопотання сторони відповідача про виклик судового експерта Фурсовича М. О. та відкладення апеляційного розгляду.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 103 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Клопотання ОСОБА_2 про виклик судового експерта Фурсовича М. О. залишене без задоволення протокольною ухвалою апеляційного суду від 20 липня 2021 року у зв`язку з його необґрунтованістю, оскільки відповідач не зазначив, які саме неточності чи суперечності містить висновокдодаткової експертизи від 03 червня 2021 року № 210521/1_ФМ та які питання потрібно поставити експерту.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про виклик судового експерта, тому підстав для відкладення апеляційного розгляду справи не було.

Також суди попередніх інстанцій дослідили висновок експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи від 28 листопада 2019 року № 1111, виготовлений на замовлення ОСОБА_2 , та критично оцінили цей висновок. Суди врахували, що єдиною підставою, яка спонукала відповідача просити здійснити виділ в натурі частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки саме за варіантом розподілу, запропонованим експертом у висновку від 28 листопада 2019 року № 1111, є зведення ОСОБА_2 на спірній земельній ділянці свердловини з технічним колодязем. Проте суди встановили, що технічний колодязь зведений без згоди другого співвласника та в період перебування справи, що переглядається, в провадженні суду.

Зважаючи на те, що відповідач за наявності невирішеного спору про виділення в натурі частин будинковолодіння та земельної ділянки самовільно вирішив питання про розташування свердловини, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильні висновки про невстановлення підстав для врахування висновку експертизи від 28 листопада 2019 року № 1111 і виділення відповідачу саме тієї частини будинковолодіння та земельної ділянки, на території якої знаходиться свердловина.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили висновок експерта, складений на замовлення відповідача, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 569/10421/17 (провадження № 61-17364св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 570/5726/14-ц (провадження № 61-10912св20).

Так, у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 569/10421/17 (провадження № 61-17364св19) зазначено, що: «В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (стаття 152 ЖК Української РСР). При поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику».

За наслідками розгляду спору по суті заявлених вимогу справі № 569/10421/17, Верховний Суд наголосив на неврахуванні судами попередніх інстанцій того, що при обраному варіанті виділу будинку в натурі потрібно здійснити ряд робіт з перепланування будинку, а також кожному із співвласників будинку треба влаштувати автономні інженерні мережі та опалення. Суди не перевірили чи потребує таке перепланування втручання в несучі конструкції будинку та/або інженерні системи загального користування, та чи потребує воно отримання відповідних документів, що дають право на його виконання, які мають бути отримані до ухвалення судом рішення. Також Верховний Суд звернув увагу на те, що за наявності необхідності перепланування будинку, у резолютивній частині оскаржуваного рішення місцевого суду не зазначено про таке та не зобов`язано жодну із сторін вчинити відповідні дії, тобто не вирішено, які саме переобладнання та перепланування треба провести для виділення позивачу відокремленої частини будинку.

У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 570/5726/14-ц (провадження № 61-10912св20) Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з висновком експерта поділ спірного будинку можливий лише за умов виконання певних робіт з переобладнання та перепланування будинку. Верховний Суд зробив висновок про те, що у разі незазначення дії, які треба виконати з метою належного поділу спірного будинку, захист прав та інтересів як позивача, так і відповідача не буде практичним та ефективним, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про ухвалення додаткового рішення, в якому конкретизував перелік робіт з переобладнання та перепланування будинку, які потрібно виконати кожній стороні для виділення їм окремих приміщень та які узгоджуються з висновком судової експертизи. Суд касаційної інстанції виснував, що додаткове рішення не змінило зміст рішення місцевого суду, ухваленого по суті заявлених у справі вимог, оскільки воно лише конкретизувало дії, які потрібно виконати сторонам для реалізації ефективного захисту порушеного права.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що для поділу спірного будинку згідно з варіантом № 2 висновку експерта від 31 травня 2018 року № Е-01/18 потрібно здійснити відповідні ремонтно-будівельні роботи, які не передбачають втручання у несучі конструкції будинку чи інженерні мережі, відтак, не потребують отримання дозвільних документів, що дають право на виконання робіт з переобладнання та перепланування.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції про можливість здійснити виділ частки спірного майна в натурі, звернув увагу на те, що в рішенні суду першої інстанції не зазначено чіткого переліку дій, які потрібно виконати кожній стороні з метою належного поділу спірного будинку, оскільки поділ спірного будинку можливий лише за умов виконання певних робіт з переобладнання та перепланування будинку.

З метою надання ефективного захисту прав та інтересів сторін у справі суд апеляційної інстанції зробив висновок про зміну рішення суду першої інстанції та конкретизацію переліку робіт з переобладнання та перепланування будинку і надвірної будівлі сараю, які треба виконати позивачу та відповідачу для виділення їм окремих приміщень відповідно до висновку додаткової судової інженерно-технічної експертизи від 03 червня 2021 року № 210521/1_ФМ.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 569/10421/17 (провадження

№ 61-17364св19) та від 23 вересня 2020 року у справі № 570/5726/14-ц (провадження № 61-10912св20).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням браку повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак