ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 560/14593/23

адміністративне провадження № К/990/1218/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Радишевської О.Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 560/14593/23

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (суддя-доповідач - Граб Л.С., судді: Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2021 року та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 23 листопада 2021 року, починаючи з 29 січня 2020 по день фактичної виплати - 04 серпня 2023 року.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Не погодившись з цим рішенням, позивач звернувся до Сьомого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам статті 296 КАС України, Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2023 року залишив скаргу ОСОБА_1 без руху та запропонував у десятиденний строк з моменту отримання ухвали усунути виявлені недоліки, а саме, надати докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання вимог ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року позивачем подано заяву, в якій останній вказав, що компенсація втрати частини доходу є складовою заробітної плати, що підтверджується висновком Верховного суду у справі № 380/8976/21, а відтак, згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) він звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Ухвалою від 25 жовтня 2023 року Сьомий апеляційний адміністративний суд продовжив ОСОБА_1 термін для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали. На думку суду апеляційної інстанції, компенсація втрати частини доходів не може розцінюватися як виплата, на отримання якої військовослужбовець має право при звільненні, оскільки за своєю правовою природою така є лише спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу та інших виплат.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року повернуто особі, яка її подала. Суд виходив із того, що станом на 20 грудня 2023 року скаржник не виконав вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

09 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року про повернення апеляційної скарги, в якій він просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду.

У касаційній скарзі її автор зазначає про незгоду з оскаржуваним судовим рішенням і в якості доводів посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI при вирішенні питання щодо наявності права для звільнення від сплати судового збору у спорах про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати такої індексації, викладені у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21 та від 29 листопада 2023 року у справі № 560/1895/23.

На переконання скаржника, спір про нарахування та виплату компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця, а тому у вказаній категорії справ позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, що відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України) не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути оскаржуване судове рішення.

Ухвалою від 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Нормативне регулювання. Позиція Верховного Суду

Перевіривши в межах, визначених статтею 341 КАС України, правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права при постановленні ухвали про повернення апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спір у цій справі стосується бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У межах даного касаційного провадження спірним є питання звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

З матеріалів справи слідує, що підставою для залишення апеляційної скарги без руху слугувало те, що позивач не надав суду документ, який підтверджує оплату судового збору.

На виконання зазначеної ухвали позивач подав заяву, в якій зазначив, що вимога про отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення охоплюється поняттям «стягнення заробітної плати», тож у разі порушення законодавства про оплату праці у частині її виплати, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

Суд апеляційної інстанції з такими доводами позивача не погодився і продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а у подальшому - повернув апеляційну скаргу позивачеві з підстав невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Відповідно до частин першої, другої статті 300 КАС України за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої, частини шостої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

За змістом частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Приписами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України обумовлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оцінивши правильність позиції апеляційного суду в аспекті застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI до спірних правовідносин, Суд дійшов наступних висновків.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України. Проте, дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.

Мета встановлення судового збору за подання апеляційної скарги не зводиться до переслідування фінансових цілей - наповнення доходної частини Державного бюджету України, а передбачає запобігання поданню безпідставних та очевидно необґрунтованих скарг. Коло осіб, які користуються пільгами щодо сплати судового збору у вигляді звільнення від його сплати, визначено законом.

Частинами першою, другою статті 132 КАС України обумовлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції, яка була чинна на час подання апеляційної скарги), відповідно до частини першої статті 3 якого судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції констатував відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, адже позовна вимога щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не є тотожною вимозі про «стягнення заробітної плати». Суд зауважив, що компенсація втрати частини доходу не входить до структури заробітної плати.

Втім, принагідно зазначити, що визначення судового збору міститься у частині першій статті 1 Закону № 3674-VІ та означає збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3674-VІ платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 Закону № 3674-VІ.

Водночас, пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ закріплено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) закріплено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Її розмір залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 108/95-ВР структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

За змістом статті 34 Закону № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Отже кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Зокрема, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням наведеного колегія суддів констатує, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Це означає, що в даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у справі про визнання протиправними дії щодо компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, оскільки така пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.

Варто звертає увагу, що позиція Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ при розв`язанні спірного питання є усталеною та послідовною і відповідає висновкам суду касаційної інстанції у цій справі. Зокрема, аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 07 грудня 2023 року у справі № 560/11400/23, від 14 грудня 2023 року у справі №600/4606/23-а, від 27 лютого 2024 року у справі № 560/11405/23, від 08 березня 2024 року у справі №560/11906/23, від 27 березня 2024 року у справі № 560/11102/23, від 08 травня 2024 року у справі № 600/4133/22-а і підстав для відступу від них колегія суддів не вбачає.

Між тим, апеляційний суд не врахував посилання позивача на судову практику Верховного Суду, а також його правовий статус і суть спірних правовідносин, зокрема те, що вони стосуються нарахування та виплати грошового його забезпечення, що в силу Закону № 3674-VІ надає йому можливість звернутись за захистом своїх прав без сплати судового збору.

Внаслідок цього суд апеляційної інстанції помилково залишив апеляційну скаргу позивача на ухвалу суду першої інстанції у цій справі без руху з підстав ненадання суду документа про сплату судового збору та в подальшому постановив незаконну ухвалу про апеляційної скарги апелянту, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З цих підстав колегія суддів, з огляду на приписи статті 353 КАС України, дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Ураховуючи результат касаційного перегляду та відсутність документального підтвердження понесених учасниками справи судових витрат, питання щодо їх розподілу не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №560/14593/23 скасувати.

Справу № 560/14593/23 направити для продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько О.Р. Радишевська