ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2025 року
м. Київ
справа № 560/15912/24
адміністративне провадження № К/990/20084/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (суддя Матущак В. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року (судді: Сторчак В. Ю., Матохнюк Д. Б., Граб Л. С.) у справі № 560/15912/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожитковою мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 16 березня по 31 грудня 2022 року на підставі Постанови № 704 перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види юртового забезпечення), виходячи з розміру посадовою окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня 2022 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку грошового забезпечення на підставі Постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 по 10 січня 2023 року на підставі Постанови № 704 перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 16 березня 2022 року по 10 січня 2023 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 16 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 16 березня 2022 року по 10 січня 2023 року позивач щомісячно отримував грошове забезпечення в заниженому розмірі, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення. Крім того в заниженому розмірі позивачу було проведено й нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо.
3. На переконання позивача вказані дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать нормам матеріального права та порушують Конституційні права позивача, у тому числі право на оплату праці.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року: визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем у позовній заяві; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У вказаній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено тримісячний строк звернення із заявою про вирішення трудового спору, який законом продовжено у зв`язку з дією карантину до 30 червня 2023 року. З матеріалів справи встановлено, що позивач звільнений з військової служби 10 січня 2023 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2023 року № 9. Таким чином, позивач мав право звернутись до суду з цим позовом упродовж трьох місяців з 01 липня 2023 року, тобто до 01 жовтня 2023 року. Однак позовна заява подана до суду 29 жовтня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду в цій частині.
Хмельницький окружний адміністративний суд указав, що оглядом позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позивач надав пояснення щодо строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та зазначив, що строк звернення до суду не пропустив, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом не обмежене будь-яким строком. Також вказав, що предметом розгляду даної справи є порушення законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного позивачу при звільненні зі служби грошового забезпечення (заробітної плати), у зв`язку з цим згідно Закону України «Про оплату праці» обов`язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця. Позивач зазначає, що відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення відповідач йому надавав 20 серпня 2024 року, тому строк звернення до суду не пропущено.
Суд першої інстанції наголосив, що позивач звільнився зі служби в період, коли діяла нова редакція статті 233 КЗпП України. У наказі про звільнення позивача роботодавець повідомив працівника про види та суми грошового забезпечення, яке належить нарахувати та виплатити при звільненні. Тобто, з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2023 року № 9 про виключення позивача зі списків, ОСОБА_1 мав дізнатися про ненарахування та невиплату йому грошового забезпечення.
Отже, вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду Хмельницький окружний адміністративний суд визнав неповажними, залишив позовну заяву без руху та роз`яснив, що недоліки можуть бути усунуті шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом із зазначенням інших підстав поважності пропуску строку звернення до суду та з наданням доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку.
5. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року: визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем у позовній заяві; позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - повернув позивачеві.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , Хмельницький окружний адміністративний суд указав, що дослідивши посилання позивача у поданій заяві, як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом, на введення на території України воєнного стану та повернення у м. Кропивницький на постійне місце проживання, де протягом 2023-2024 оголошувалася повітряна тривога, суддя не встановив обставин, що перешкоджали позивачу через запровадження в Україні воєнного стану своєчасно звернутись до суду в межах строку встановленого законом, починаючи з дати звільнення з військової служби.
Суд першої інстанції зазначив, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, на переконання суду, - не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Ураховуючи вищевказане та те, що дотримання процесуальних строків є обов`язком сторін, суддя Хмельницького окружного адміністративного суду зауважив, що не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду поважними за обставин, викладених позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом, у зв`язку із чим не вбачає підстав для поновлення строку звернення до суду.
Оскільки подане позивачем пояснення не усуває недоліків позовної заяви, залишеної без руху ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року, відповідно до пункту 1 частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанції указав, що вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві.
6. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Сьомий апеляційний адміністративний суд указав, що з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10 січня 2023 року № 9 про виключення позивача зі списків, ОСОБА_1 мав дізнатися про ненарахування та невиплату йому грошового забезпечення. Таким чином, позивач мав право звернутись до суду з цим позовом упродовж трьох місяців з 01 липня 2023 року, тобто до 01 жовтня 2023 року, проте звернувся лише 29 жовтня 2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду в цій частині.
За висновком суду апеляційної інстанції, Хмельницький окружний адміністративний суд вірно врахував, що оскільки позивач звільнився зі служби в період, коли діяла нова редакція статті 233 КЗпП України, тому був обізнаний про тримісячний строк звернення до суду із вимогами про стягнення грошового забезпечення. Відносно посилання позивача на введення на території України воєнного стану та повернення у м. Кропивницький на постійне місце проживання, де протягом 2023-2024 років оголошувалася повітряна тривога, суд першої інстанції вірно вказав, що ці обставини, якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав, є неповажними. Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. При цьому, наведені у заяві про поновлення строку обставини, за своє суттю не можуть бути підставою для поновлення встановленого законом строку на оскарження дій (бездіяльності, рішень) суб`єкта владних повноважень.
Сьомий апеляційний адміністративний суд зауважив, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
7. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 за надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржувані рішення прийняті з невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права - частини першої статті 2, статті 7, частини другої статті 77, статті 242 КАС України, суперечить останній правовій позиції Верховного Суду, сформованій у справах, що мають ознаки типових, і є такими, що суперечать основним принципам та завданням адміністративного судочинства, обмежують позивача у праві на доступ до суду та праві на ефективний спосіб захисту порушеного права (статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
8. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно застосували процесуальні строки звернення до суду, встановлені статтею 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX до спірних правовідносин за період з 16 березня по 18 липня 2022 року, надавши даній нормі права ретроактивної дії в часі, що призвело до звуження існуючих прав позивача.
9. ОСОБА_1 також звернув увагу, що пов`язуючи перебіг процесуального строку звернення до суду з датою видачі наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (10 січня 2023 року), суд першої інстанції не встановив дати вручення вказаного наказу позивачу та чи вручався вказаний наказ позивачу взагалі. Натомість скаржник наполягає, що 04 вересня 2024 року - дата отримання позивачем листа від 20 серпня 2024 року за вихідним № 632/3/870 про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за 2022-2023 роки, і є датою, коли позивач дізнався про порушення свого права.
10. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Позиція інших учасників справи
11. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
12. Військова частина НОМЕР_1 указала, що в наказі від 10 січня 2023 року про звільнення роботодавець повідомив працівника про види грошового забезпечення, яке належить нарахувати та виплатити при звільненні, отже звернувшись до суду з позовом лише 23 жовтня 2024 року, позивач пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
13. У зв`язку з викладеним військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в повному обсязі в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги
14. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі № 560/15912/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, а також витребував із Хмельницького окружного адміністративного суду справу № 560/15912/24.
15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 560/15912/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
16. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
17. Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 16 березня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожитковою мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, та бездіяльності відповідача щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку грошового забезпечення на підставі Постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
18. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
19. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
20. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
21. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
23. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
24. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
25. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
26. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).
27. Водночас позивач вважає, що таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки період з 16 березня по 18 липня 2022 року регулюється статтею 233 КЗпП України у редакції до внесених змін Законом № 2352-IX, а період з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
28. Отже, у спірних правовідносинах постало питання щодо того, якою редакцією статті 233 КЗпП України керуватися при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.
29. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
30. У означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
31. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
32. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
33. Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спірний період з 16 березня 2022 року по 10 січня 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього.
34. Період з 16 березня до 18 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
35. Проте період з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
36. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій помилково застосували до періоду з 16 березня до 18 липня 2022 року частину першу статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
37. Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково поділяє позицію судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо необхідності застосування частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, до позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року.
38. Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
39. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
40. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
41. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
42. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
43. На переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
44. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.
45. За обставинами цієї справи, 10 січня 2023 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
46. Позивач наполягає, що на дату виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не було надано повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і лише 04 вересня 2024 року позивач отримав від відповідача листа з розрахунками грошового забезпечення.
47. З огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 04 вересня 2024 року з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
48. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 10 січня 2023 року та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
49. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
50. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
51. Оскільки суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу, оскаржувані судові належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року скасувати, а справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
В. Е. Мацедонська