ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №560/16056/21

адміністративне провадження № К/990/20941/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Смоковича М.І., Мацедонської В.Е.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 560/16056/21

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2022, ухвалене у складі головуючого судді Салюка П.І., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022, ухвалену у складі: головуючого судді Сторчака В. Ю., суддів Граб Л.С., Полотнянка Ю.П.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУ НП у Хмельницькій області, відповідач) з вимогами:

- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ГУ НП у Хмельницькій області від 12.10.2021 №310 о/с «Про особовий склад», яким звільнено, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) майора поліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Старокостянтинівського відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області з 13.10.2021, з виплатою компенсації за невикористанні 29 діб щорічної основної та додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2021 році, без встановлення премії за жовтень 2021 року;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді слідчого відділення Старокостянтинівського відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області з 13.10.2021;

- стягнути з ГУ НП у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 13.09.2021 по дату винесення судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на службі.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуваний наказ прийнятий у період його тимчасової непрацездатності, що суперечить вимогам частини третьої статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. Позивач проходив службу в органах Національної поліції України. Наказом ГУНП у Хмельницькій області від 11.05.2016 №462 «Про порушення службової та виконавської дисципліни окремими працівниками поліції Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області» за неналежне виконання службової дисципліни, яке виразилося у грубому порушенні вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», наказу МВС України від 22.02.2021 №155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України», а саме вживання під час несення служби в добовому наряді алкогольних напоїв та перебування на службі в стані алкогольного сп`яніння, на старшого інспектора-чергового Хмельницького районного відділення поліції Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області майора поліції ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України.

4. Наказом ГУНП у Хмельницькій області від 11.05.2016 №75 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 11.05.2016 відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення).

5. На підставі довідок про тимчасову непрацездатність від 26.05.2016 №117967, від 09.06.2016 №000025, від 10.06.2016 АДЗ №2444484 та від 17.06.2016 №000154 наказами ГУНП у Хмельницькій області від 21.06.2016 №124 о/с та від 15.07.2016 №210 до наказу від 11.05.2016 №75 о/с було внесено зміни і перенесено дату звільнення позивача на 25.06.2016.

6. ОСОБА_1 оскаржив накази від 11.05.2016 №462 та від 15.07.2016 №210 в частині звільнення його зі служби в поліції в судовому порядку.

7. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2016 у справі №822/1584/16 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

8. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено:

- скасовано наказ ГУ НП у Хмельницькій області від 11.05.2016 №462 від 15.07.2016 №210 від 15.07.2016 у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора чергового Хмельницького відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області з 25.06.2016;

- зобов`язано ГУ НП у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25.06.2016 по 14.12.2016;

- звернуто до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць.

9. Наказами ГУНП в Хмельницькій від 17.01.2017 № 59, від 19.12.2019 №401 о/с було скасовано пункт 1 наказу №462 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції.

10. Постановою Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16 постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №822/1584/16 скасовано, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.10.2016 у справі №822/1584/16 залишено в силі.

11. На підставі постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16 наказом ГУ НП у Хмельницькій області від 12.10.2021 №310 о/с позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), з 13.10.2021.

12. Не погоджуючись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

13. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2022 позов задоволено:

- визнано протиправним і скасовано наказ ГУ НП у Хмельницькій області від 12.10.2021 №310 о/с щодо звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 ;

- поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді слідчого відділення Старокостянтинівського відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області з 13.10.2021;

- стягнуто з ГУ НП у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.10.2021 по 20.01.2022 у сумі 32 760,36 грн.

14. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наказ про звільнення позивача був прийнятий у період тимчасової непрацездатності (лікарняного), про яку позивач своєчасно повідомив кадровий відділ ГУ НП у Хмельницькій області.

15. Посилаючись на положення частини четвертої статті 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, суд першої інстанції дійшов висновку, що реалізувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції відповідач міг лише після закінчення тимчасової непрацездатності (лікарняного) позивача та прибуття його до місця проходження служби.

16. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності суперечило положенням частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

17. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та про наявність підстав для задоволення його вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2022 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково: змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого відділення Старокостянтинівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області, а саме з 13.10.2021 на 21.02.2022.

19. У задоволенні інших вимог позивача відмовлено.

20. Суд апеляційної інстанції вважав, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача був формою виконання постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16, після ухвалення якої відновилася чинність наказу ГУ НП у Хмельницькій області від 11.05.2016 №462 (про накладення дисциплінарного стягнення).

21. Щодо аргументів суду першої інстанції про те, що звільнення позивача відбулося в період лікарняного позивача, то суд апеляційної інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

22. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача були передбачені законом підстави для звільнення позивача, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення), а порушені відповідачем гарантії щодо неможливості звільнення / реалізації дисциплінарного стягнення під час лікарняного є підставою для зміни дати звільнення і не можуть бути самостійною підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

23. 17 квітня 2023 року від позивача до Суду надійшла касаційна скарга, у якій позивач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2022, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.01.2022 змінити в частині мотивів задоволення позову.

24. Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

25. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №205/4196/18. Як зазначає позивач, висловлена у цій постанові правова позиція про те, що негативні наслідки від порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, усуваються шляхом зміни дати звільнення застосовуються виключно до випадків припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням контракту і не застосовується до випадків припинення трудового договору з ініціативи роботодавця.

26. Позивач зазначає про застосування пункту 3 частини першої статті 371 КАС України без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №580/1873/19, про те, що якщо рішення суду не містить способу його виконання, воно виконується в порядку, що має відповідати закону та засадам, встановленим статтею 2 КАС України, зокрема дії мають бути вчинені відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

27. У контексті вказаної правової позиції позивач зазначає, що Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі №822/1584/16 не визначив порядку її виконання й не зазначив про відновлення чинності наказу ГУ НП у Хмельницькій області від 11.05.2016 №462. На думку позивача вказана постанова могла бути підставою для його звільнення лише у випадку визначення Верховним Судом порядку та способу її виконання.

28. Позивач також зазначає про незастосування судом апеляційної інстанції пункту 19 частини першої статті 4 КАС України з урахуванням висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №420/6432/19 про те, що наказ в частині поновлення особи на службі є актом індивідуальної дії, що вичерпує свою дію після факту його застосування, а саме - з моменту поновлення особи на посаді, а тому не може бути визнаний таким, що втратив чинність іншим наказом. Особа не може підлягати звільненню шляхом скасування наказу про поновлення на посаду або визнання його таким, що втратив чинність іншим наказом.

29. За доводами позивача у подібних правовідносинах відсутній висновок щодо застосування частини першої статті 22, пункту 6 частини першої статті 23 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII. На думку позивача закінчення встановлених у цих нормах строків виключало можливість застосування до нього такого дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби.

30. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судом апеляційної інстанції повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування його рішення немає.

31. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_2 у відставку (рішення ВРП від 10.08.2023 № 815/0/15-23) призначено повторний автоматизований розподіл справи №560/16056/21, за наслідками якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Смоковича М.І., Мацедонської В.Е.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

32. Згідно з частиною першою, другою статті 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

33. Частиною третьою статті 13 Дисциплінарного статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

34. Згідно з частиною сьомої статті 19 Дисциплінарного статуту у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

35. Відповідно до частини першої статті 21 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.

36. Згідно з частиною першою статті 22 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.

37. Пунктом 6 частини першої статті 23 Дисциплінарного статуту передбачено, що строк дії дисциплінарних стягнень з моменту оголошення їх порушникові становить: звільнення зі служби в поліції - протягом трьох років.

38. Частиною третьою статті 22 Дисциплінарного статуту передбачено, що Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.

39. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

40. Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

VI. Позиція Верховного Суду

41. Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача зі служби в поліції з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII, - у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

42. Особливістю спірних правовідносин є те, що фактично оскаржуваний наказ ГУ НП у Хмельницькій області від 12.10.2021 №310 о/с про звільнення позивача з указаних підстав є наказом про реалізацію дисциплінарного стягнення, застосованого до позивача ще в 2016 році.

43. Тоді, у 2016 році, позивач оскаржив наказ ГУ НП у Хмельницькій області про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, і постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 у справі №822/1584/16 його позов був задоволений.

44. На виконання вказаного рішення суду наказами ГУНП в Хмельницькій від 17.01.2017 № 59, від 19.12.2019 №401 о/с було скасовано відповідний наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та поновлено позивача на службі в поліції.

45. Проте згодом постановою Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16 постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 було скасовано із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові.

46. Зрештою оскаржуваним наказом ГУ НП у Хмельницькій області від 12.10.2021 №310 о/с позивача було звільнено з роботи у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, правомірність накладення якого підтверджена постановою Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16.

47. У касаційній скарзі позивач, серед іншого, стверджує, що вказані особливості не впливають на застосування частини першої статті 22, пункту 6 частини першої статті 23 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, щодо строку дії та виконання дисциплінарних стягнень. На думку позивача, в станом на момент прийняття оскаржуваного наказу закінчився як строк дії дисциплінарного стягнення, яке було накладено на нього ще в 2016 році, так і строк виконання дисциплінарного стягнення, тривалість якого становить лише місяць.

48. У цьому ж контексті позивач зазначає, що виданий у 2016 році наказ про застосування дисциплінарного стягнення (зі змінами) є актом індивідуальної дії, який після його реалізації у тому ж 2016 році вичерпав своє юридичне значення, у зв`язку з чим не може бути підставою для повторного звільнення з тих самих підстав.

49. Відповідаючи на ці та інші пов`язані аргументи позивача, Суд зазначає, що Верховний Суд вже вирішував спір з такими самими особливостями.

50. Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглядав справу №560/13552/21 за позовом поліцейського до одного з Головних управлінь Національної поліції України, предметом якої також був наказ про звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 цього Закону (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

51. Як і в цій справі, у справі №560/13552/21 наказ про звільнення був виданий після ухвалення Верховним Судом постанови про скасування рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого на користь позивача (про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та поновлення на роботі), та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позову.

52. Якщо узагальнити, то позиція Верховного Суду у справі № 560/13552/21 зводиться до того, що після скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції, якою позивача поновлено на роботі, та залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові про скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення, правові підстави для перебування позивача на роботі припинилися, а тому управління поліції правомірно «повторно» звільнило позивача зі служби.

53. Як зазначив Верховний Суд, сам факт поновлення позивача на службі був тимчасовим заходом за для захисту його прав допоки Верховний Суд не підтвердив би чи спростував висновки суду апеляційної інстанції.

54. Щодо відповідних строків, передбачених частиною першою статті 22, пункту 6 частини першої статті 23 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, то Верховний Суд зазначив, що порядок притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, зокрема, у контексті строків, мав бути дотриманий при прийнятті наказу про застосування дисциплінарного стягнення, а не наказу, який був виданий після остаточного вирішення спору щодо звільнення зі служби.

55. Верховний Суд зауважив, що після звільнення позивача відносини між ним та управлінням поліції виникали виключно на підставі ухвалюваних рішень у судових справах, поновлюючи і припиняючи відносини публічної служби між сторонами.

56. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що за таких умов строки, визначені частиною першою статті 22 і пунктом 6 частини першої статті 23 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», не застосовуються.

57. Отже, з урахуванням вказаних висновків Верховного Суду, Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ був виданий на виконання постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №822/1584/16, яка є обов`язковою, і був спрямований на приведення спірних правовідносин у відповідність до результатів вирішення спору позивача з ГУ НП у Хмельницькій області щодо звільнення зі служби.

58. За таких обставин частина першою статті 22, пункту 6 частини першої статті 23 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, до спірних правовідносин не застосовується.

59. З указаних підстав Суд також відхиляє доводи позивача про те, що наказ про застосування дисциплінарного стягнення після його першого виконання вичерпав своє юридичне значення; про те, що відповідачем не було отримано подання про звільнення від заступника начальника - начальника слідчого управління ГУ НП у Хмельницькій області та інші аргументи щодо підстав та процедури звільнення, адже вони є нерелевантними.

60. Щодо доводів позивача про звільнення його в період тимчасової непрацездатності, то Суд зазначає таке.

61. Як установили суди попередніх інстанцій, оскаржуваний наказ ГУНП у Хмельницькій області №310 о/с про звільнення позивача у порядку реалізації дисциплінарного стягнення був прийнятий 12.10.2021. Цим наказом вирішено звільнити позивача зі служби з 13.10.2021. Водночас у період з 11.10.2021 по 22.10.2021 ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності №726897-2001177904-1, №726897-2001342052-1.

62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18 виклала правову позицію, відповідно до якої у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

63. Таким чином, лише звільнення у період відпустки/тимчасової непрацездатності не є підставою для визнання його незаконним. Порушені таким чином права особи підлягають поновленню шляхом зміни дати звільнення.

64. Посилання позивача на те, що позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, може бути застосована лише до правовідносин, які пов`язані із укладенням контракту, Суд відхиляє, адже це суперечить змісту і суті указаної постанови.

65. Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, про те, що гарантія, передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України, застосовна лише до випадків звільнення працівника з ініціативи роботодавця.

66. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України, яка встановлює гарантію захисту працівника від незаконного звільнення, має загальний характер й поширюється на усі трудові правовідносини.

67. Саме в цьому контексті у пункті 39 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду виклала висновок про те, що «гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України», який позивач безпідставно тлумачить як такий, що означає, що зазначена гарантія застосовується виключно в тих випадках, коли трудовий спір виник у зв`язку з укладенням контракту.

68. Отже, установивши, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій частині є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі, як помилково вважав суд першої інстанції.

69. З урахуванням викладеного Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції й погоджується з його висновками про відсутність підстав для задоволення позову шляхом скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

70. Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

71. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

72. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

73. Переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

VII. Судові витрати

74. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

75. Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

76. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

77. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 залишити без змін.

78. Судові витрати не розподіляються.

79. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: М.І. Смокович

В.Е. Мацедонська