ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2021 року
м. Київ
справа №560/3338/19
адміністративне провадження №К/9901/10333/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді: Совгира Д.І., Франовська К.С.)
у справі №560/3338/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області
визнання протиправною бездіяльність та проведення розрахунку при звільненні.
I. ПРОЦЕДУРА
1.У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області (далі Управління СБУ у Хмельницькій області) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати в день виключення зі списків Управління СБУ у Хмельницькій області 7 грудня 2018 року грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані 50 днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері;
- стягнути з Управління СБУ у Хмельницькій області середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 8 грудня 2018 року по день фактичного розрахунку 23 липня 2019 року в розмірі 98 564,40 коп.
2.Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління СБУ у Хмельницькій області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні. Стягнуто з Управління СБУ у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 98 564 (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістдесят чотири) грн 40 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 8 грудня 2018 року по 23 липня 2019 року без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
3.Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2019 року скасовано, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
4.У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
5.Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
6.Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду з позовом і підстави для його поновлення відсутні.
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції.
8.Зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, що подана особою яка не має права її підписувати. Так, апеляційна скарга підписана представником Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області Сорокою В.П., який діє на підставі довіреності від 21 січня 2020 року №72/16/202/513. Однак, з 1 січня 2020 року представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. У Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості про те, що ОСОБА_2 , є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва. Відтак, на думку скаржника, за наведених обставин апеляційну скаргу необхідно було повернути скаржнику, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Однак, вказані обставини не були виявлені апеляційним судом і після відкриття апеляційного провадження, у зв`язку з чим апеляційний суд всупереч пункту 2 частини першої статті 305 КАС України не закрив провадження, а розглянув апеляційну скаргу, що не відповідала вимогам закону, прийняв рішення в інтересах суб`єкта владних повноважень, порушивши норми матеріального та процесуального права. .
9.Крім того вважає, що у випадку звернення працівника до суду з вимогою про відшкодування середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, повинен застосовуватись тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
10.При цьому стверджує, що строк звернення до суду нею було дотримано та обраховує початок його перебігу з часу отримання відмови відповідача виконати обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а саме 8 жовтня 2019 року на її звернення від 19 серпня 2019 року, з яким вона зверталась до відповідача з метою досудового врегулювання спору, оскільки частина друга статті 17 КАС України зобов`язує осіб, які порушили права і законні інтереси інших осіб, поновити їх, не чекаючи пред`явлення позову.
11.Отже, лише 8 жовтня 2019 року вона дізналася про порушення трудового права і вже 22 жовтня 2019 року (через 14 днів) звернулася до суду з позовом, тобто жодні процесуальні строки нею не пропущені.
12.Відповідач не погоджується з касаційною скаргою позивачки, вважає її необґрунтованою, тому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення без змін.
13.Наголошує на правильності висновку суду апеляційної інстанції, при цьому все ж зазначає, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому при обчисленні строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
14.Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
15.Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116 117 КЗпП України, у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошового забезпечення, допомоги для оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як одинокій матері. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом.
16.Таким чином, цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
17.Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
18.Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
19.Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
20.Закріплені у статтях 116 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
21.Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
22.Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94 116 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
23.Включення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до складу належних звільненому військовослужбовцю сум у розумінні приписів статті 116 КЗпП України та необхідність застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності в разі невиплати такої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини підтверджено сталою судовою практикою розгляду цієї категорії адміністративних справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17), постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (справа №480/3105/19).
24.Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
25.Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
26.Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27.Отже КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
28.Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
29.Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
30.Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.
31.Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
32.За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
33.Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.
34.Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
35.Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
36.Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
37.Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
38.Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, одночасно погодився з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 4 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
39.Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року (справа №821/1083/17) зазначила таке.
40.Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
41.Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
42.Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
43.За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
44.Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ОСОБА_1 в період з 15 листопада 2007 року по 18 червня 2009 року проходила військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, а з 18 червня 2009 року по 7 грудня 2018 року за контрактом осіб офіцерського складу в Управління СБУ у Хмельницькій області.
45.Згідно з витягом з наказу Управління СБУ у Хмельницькій області від 7 грудня 2018 року №208-ОС "По особовому складу" виключено 7 грудня 2018 року зі списків особового складу майора ОСОБА_1 , провідного спеціаліста відділу охорони державної таємниці, звільнену наказом Першого заступника Голови СБ України від 24 листопада 2018 року №1514-ОС за підпунктом "а" пункту 61, підпунктом "к" пункту 62 та підпунктом "а" пункту 88-1 (жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України.
46.За змістом довідки Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області від 25 листопада 2019 року №72/21/202/6754 відповідач звертався до ФЕУ СБ України щодо збільшення кошторисних призначень для виплати належних ОСОБА_1 : грошового забезпечення за грудень 2018 року, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 16 569,41 грн (лист №72/21/26/16861 від 3 грудня 2018 року); одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в сумі 66 424,51 грн (лист №72/21/26/77 від 2 січня 2019 року); компенсації вартості речового майна в сумі 19 219,12 грн (лист №72/21/26/1640 від 29 січня 2019 року); компенсації за 50 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері в сумі 19 479,33 грн (лист №72/21/202/419 від 1 квітня 2019 року).
47.Відповідно до довідок Управління СБУ у Хмельницькій області від 12 вересня 2019 року №72/Я-107/103 та від 25 листопада 2019 року №72/21/202/6754 ОСОБА_1 виплачені наступні виплати грошового забезпечення та виплати компенсаційного характеру:
- 18 грудня 2018 року грошове забезпечення за грудень 2018 року в сумі 3 310,22 грн (платіжне доручення №1637 від 13 грудня 2018 року);
- 22 грудня 2018 року допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік в сумі 13 259,19 грн (платіжне доручення №1668 від 20 грудня 2018 року);
- 14 лютого 2019 року компенсація за неотримане речове майно в сумі 19 219,12 грн (платіжне доручення №147 від 13 лютого 2019 року);
- 27 лютого 2019 року одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 66 424,51 грн (платіжне доручення №191 від 26 лютого 2019 року);
- 23 липня 2019 року компенсація за 50 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері в сумі 19 479,33 грн (платіжне доручення №828 від 19 липня 2019 року).
48.Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, звільнення ОСОБА_1 відбулося 24 листопада 2018 року, а остаточний розрахунок здійснено 23 липня 2019 року.
49.Отже, перебіг строку звернення до суду з позовом у справі, що розглядається, розпочався 24 липня 2019 року (наступний день за днем остаточного розрахунку), а сплив зазначений строк, відповідно, 24 серпня 2019 року. Оскільки позивачка звернулася до суду з позовом 22 жовтня 2019 року, то вона пропустила місячний строк звернення до суду з позовом.
50.Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з нею остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України, узгоджується з висновком викладеним в постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року в справі №240/532/20.
51.Доводи касаційної скарги про те, що початок перебігу строку звернення до суду має обчислюватися з часу отримання позивачем відмови відповідача (8 жовтня 2019 року) виконати обов`язок щодо відшкодування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є помилковими, з огляду на таке.
52.Звернення позивача (19 серпня 2019 року) до відповідача про виплату їй середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, вже свідчить про обізнаність позивача про факт здійснення з нею остаточного розрахунку, що відбувся 23 липня 2019 року шляхом перерахунку коштів на її картковий рахунок.
53.Відповідно до статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
54.Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
55.Положеннями частини третьої статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
56.За таких обставин, а також за відсутності поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду.
57.Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо підписання апеляційної скарги неуповноваженим належним чином представником відповідача, оскільки повноваження останнього всупереч чинному законодавству визначаються довіреністю, яка в силу положення статті 55 КАС України не надає йому повноважень в порядку самопредставництва, з огляду на таке.
58.Згідно з частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
59.Водночас частинна друга статті 57 КАС України визначає, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
60.Так само, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
61.Предметом розгляду цієї справи є стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
62.Так, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції в ухвалі про відкриття від 8 листопада 2019 року дійшов висновку про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи здійснювався судами попередніх інстанцій з особливостями провадження, визначеними статтями 257-263 КАС України.
63.Враховуючи наведене, звернення з цим позовом здійснено уповноваженою особою, право якої діяти від імені ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено належними доказами.
64.Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
65.Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
66.З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 350 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року в справі №560/3338/19 без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк