№ 560/514/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 560/514/22

адміністративне провадження № К/990/33141/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 липня 2023 року

м. Київ

справа № 560/514/22

адміністративне провадження № К/990/33141/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №560/514/22

за позовом ОСОБА_1

до Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправною та скасування постанови

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року (головуючий суддя: Граб Л.С., судді: Сторчак В. Ю. Смілянець Е.С.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив суд:

1.1. визнати протиправною та скасувати постанову №300583 від 2 листопада 2021 року про стягнення адміністративно-господарського штрафу у розмірі: 34 000 грн. 00 коп.

2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що транспортний засіб, габаритно-ваговий контроль якого проведено відповідачем дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , однак під час здійснення відповідного перевезення позивач не виступав автомобільним перевізником, оскільки передав належний йому транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі договору позики, у користування ТОВ «Поділля-Техпостач».

2.1. З-поміж вказаного, позивач обґрунтовує свою позицію тим, що на момент здійснення габаритно-вагового контролю, 15 вересня 2021 року, головний спеціаліст Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, С.В. Панчук був ознайомлений з товарно-транспортною накладною ХМБ №031765 від 15 вересня 2021 року, в якій було зазначено, що саме ТОВ «Поділля-Техпостач» є автомобільним перевізником за вказаною товарно-транспортною накладною.

2.2. Також представник позивача указував на те, що водієм під час здійснення габаритно-вагового контролю, 15 вересня 2021 року, був ОСОБА_2 , який є працівником ТОВ «Поділля-Техпостач», що підтверджується довідкою №47 від 20 грудня 2021 року, наказом №8 від 10 серпня 2021 року та повідомленням про прийняття працівника на роботу від 10 серпня 2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 червня 2022 року позов задоволено:

3.1. визнано протиправною та скасовано постанову Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №300583 від 2 листопада 2021 року;

3.2. стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі: 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

4. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки, як встановлено судом, транспортний засіб, який належить позивачу, у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий у користуванні іншій особі, а відтак позивач не є належною відповідальною особою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 червня 2022 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

6. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо того, що позивач в межах спірних правовідносин не виступав автомобільним перевізником, а відтак не є належною відповідальною особою.

6.1. Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що будь-яких документів на підтвердження того, що транспортний засіб марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 дійсно був переданий ОСОБА_1 у встановленому порядку в користування іншій фізичній чи юридичній особі та перебував у володінні (користуванні) цих осіб на законних підставах (договори оренди/позики, акти здачі-приймання транспортного засобу, тимчасовий реєстраційний талон тощо), на час проведення рейдової перевірки водієм ОСОБА_2 посадовій особі відповідача не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву

7. Скаржник просить Верховний Суд скасувати постанову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 червня 2022 року залишити без змін.

8. В обґрунтування підстав касаційного оскарження покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).

9. Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 9 серпня 2019 року у справі №806/1450/16 (щодо визначення статусу автомобільного перевізника у разі передачі транспортного засобу у користування іншій особі).

10. Позиція скаржника полягає в тому, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, допустив грубе порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Стверджує, що під час здійснення відповідного перевезення позивач не мав статусу автомобільного перевізника у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» , оскільки транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користування юридичній особі, а отже, на переконання скаржника, останній не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Скаржник вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

11. Державна служба України з безпеки на транспорті у відзиві просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувану постанову.

Позиція відповідача полягає в тому, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статей 39, 49 Закону України «Про автомобільний транспорт», є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб. Тобто, як стверджує відповідач, нормами чинного законодавства визначено, що власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов`язаний зробити перереєстрацію такого транспортного засобу, водій здійснюючи перевезення вантажів зобов`язаний надати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон).

12. Позивач у відповіді на відзив наполягає на позиції, викладеній у касаційній скарзі.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. 15 вересня 2021 року посадовою особою Придністровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки була проведена рейдова перевірка транспортного засобу марки XF 105.460, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який згідно з свідоцтвом про реєстрацію НОМЕР_2 належить ОСОБА_1 , за результатами якої було виявлено вантажне перевезення із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

14. В подальшому, з урахуванням наведених обставин Придністровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №300583 від 2 листопада 2021 року, якою до ОСОБА_3 на підставі абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовано штрафні санкції у розмірі: 34000,00 грн.

15. Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, ОСОБА_3 звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рух касаційної скарги

16. Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

17. Ухвалою Верховного Суду від 3 липня 2023 року прийнято до провадження адміністративну справу та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Релевантні джерела права

18. Відповідно до частини десятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі також - Закон № 2344-III) на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю; .

19. За текстом статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

20. Відповідно до статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

21. За текстом частини першої статті 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; .

22. Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

23. До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

24. Відповідно до частини першої, другої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

25. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону № 2344-III).

26. За частиною другою статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; .

27. За текстом частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

28. За пунктом 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

29. Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.

30. За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 Правил перевезення вантажів основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Відповідно до частини першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

33. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

34. Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.

35. У рамках касаційного перегляду спірні правовідносини обмежені питаннями правильності визначення саме власника транспортного засобу автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладення на нього адміністративно-господарських санкцій.

37. Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону N 2344-III, визначено, що суб`єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.

38. В розумінні вимог статті 1 Закону N 2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

39. Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

40. Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

41. Відповідно до статті 34 Закону №2344, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

42. За правилами статті 48 Закону №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

43. Одночасно, суд касаційної інстанції звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

44. На підставі абзацу 16 частини першої статті 60 Закону, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 відсотків, але не більше 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

45. Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

46. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичкодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля-Техпостач" (користувач) 5 січня 2021 року укладено договір позички відповідно до умов якого:

- позичкодавець передає у безоплатне користування користувачу вантажний автомобіль DAF XF 105.460, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та напівпричіп PANTION (лісовоз) 1995 року випуску державний номер НОМЕР_3 для використання у повсякденній господарській діяльності користувача (пункт 1.1);

- даний договір чинний з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 року (пункт 4.1);

- передачу автомобіля між сторонами даного договору здійснюють уповноважені представники, про що підписують акти прийому-передачі з зазначенням технічного стану автомобіля (пункт 7.1).

47. Згідно з актом прийому-передачі автомобіля до договору позички від 5 січня 2021 року, позивач передав 5 січня 2021 року, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля-Техпостач" прийняло зазначений транспортний засіб.

48. Статтею 827 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

49. Частиною четвертою статті 828 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

50. Слід зазначити, що відповідно до п.2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29 травня 2013 року № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» нотаріального посвідчення не потребує договір, укладений за участю громадянина, який набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

51. Відповідно до статті 800 Цивільного кодексу України наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна ХМБ №031765 від 15 вересня 2021 року, яка складена про те, що перевізником товару, здійсненого транспортним засобом марки DAF XF 105.460, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом державний номер НОМЕР_3 , за вказаною ТТН є ТОВ "Поділля-Техпостач".

53. Як зазначалось, згідно статті 1 Закону № 2344, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

54. Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв`язку № 363 від 14 жовтня1997 року, визначено:

Перевізник - фізична або юридична особа суб`єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

55. Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

56. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

57. Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов`язкову інформацію (обов`язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.

58. Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.

59. Суд звертає увагу, що інформація про ОСОБА_1 як автомобільного перевізника не була зазначена у товарно-транспортній накладній ХМБ №031765 від 15 вересня 2021 року, якою оформлено перевезення вантажу. Натомість, у вказаній товарно-транспортній накладній саме ТОВ "Поділля-Техпостач" визначено автомобільним перевізником.

60. В акті №293895 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт 15 вересня 2021 року, контролюючим органом зроблено посилання на товарно-транспортну накладну ХМБ №031765 від 15 вересня 2021 року, де зазначено автомобільним перевізником ТОВ "Поділля-Техпостач".

61. Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у фахівців відповідача була наявна інформація щодо юридичної особи, яка здійснювала на комерційній основі перевезення вантажу.

62. Крім того, відповідно до наказу товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Техпостач" від 10 серпня 2021 року №8 "Про прийом на роботу" на посаду водія прийнятий ОСОБА_2 , дата початку роботи 10 серпня 2021 року.

63. За змістом довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Техпостач" від 20 грудня 2021 року №47 ОСОБА_2 дійсно є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-Техпостач", водієм вантажного автомобіля.

64. Отже, з наведеного вище вбачається, що позивач не здійснював перевезення вантажу на комерційній основі чи за власний кошт, тобто не був автомобільним перевізником на автомобілі марки DAF XF 105.460, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 станом на дату проведення перевірки контролюючим органом.

65. Щодо посилання відповідача на відсутність в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу, колегія суддів зазначає наступне.

66. Так, процедура внесення до Єдиного державного реєстру транспортних засобів відомостей про належного користувача транспортного засобу регулюється Порядком внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2018 року №1197 (далі - Порядок №1197) (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

67. Виходячи з граматичного та логічного тлумачення норм права, які передбачені Порядком №1197, Судом висновується, що законодавець жодного разу не вживав формулювань у наказному відмінку щодо обов`язковості реєстрації належного користувача. Прикладами таких формулювань є: «Цей порядок визначає…; Підставою для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є…». Отже, при аналізі наведених формулювань очевидним є їх диспозитивний характер.

68. До аналогічного висновку можна дійти методом від протилежного. Так, за змістом пункту 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 7 вересня 1998 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року №1371) (далі по тексту - Порядок №1371), «власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі-власники) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспорті засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). В даному абзаці міститься дієприкметниковий зворот та дієслово наказного способу на «зобов`язання зареєструвати», що вказує на імперативність норми, передбаченої пунктом 7 Порядку №1371. В Порядку №1197 таких формулювань не має, що знову ж таки свідчить про диспозитивний характер норм, що викладені у вищезгаданому нормативно-правовому акті.

69. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, вказуючи, що власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов`язаний зробити перереєстрацію такого транспортного засобу, виходив з положень абзацу 4 пункту 16 Порядку №1371.

70. Так, вказаним абзацом 4 пункту 16 Порядку №1371, визначено, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

71. Вжите в абзаці 4 пункту 16 Порядку №1371 слово «за бажання», означає, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

72. Таким чином, доводи апеляційної інстанції про відсутність факту видачі тимчасового реєстраційного документа, який підтверджує право користування транспортним засобом ТОВ "Поділля-Техпостач", правового значення для вирішення спору не мають, оскільки ані Порядком №1197, ані абзацом 4 пункту 16 Порядку №1371 прямо не передбачено обов`язок власника транспортного засобу внести до Реєстру відомості про належного користувача.

73. Крім того, аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів виходить передусім з того, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону N2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

74. Колегія суддів погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

75. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

76. На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344-III. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

77. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20.

78. Суд відхиляє доводи скаржника щодо подібності правовідносин у справі №806/1450/16 з цією справою, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними через встановлені судами різні фактичні обставини та зміни у правовому регулюванні. Так, у справі №806/1450/16, на яку посилається скаржник, адміністративно-господарський штраф було накладено через надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року N 2344-III, натомість як у цій справі, адміністративно-господарський штраф було накладено через виявлене вантажне перевезення із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.

79. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

80.Тож, з урахуванням положення частини третьої статті 341 КАС України Суд вважає за належне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 з метою урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20, тобто такої, яка ухвалена Верховним Судом після відкриття касаційного провадження у цій справі.

81. Отже, виходячи з проаналізованих норм права, суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність оскаржуваної постанови №300583 від 21 листопада 2021 року, оскільки, вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, обставинами справи підтверджено, що позивач не провадив діяльність з перевезення, тобто не був автомобільним перевізником на транспортному засобі марки DAF, реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на дату проведення перевірки, а отже не є суб`єктом відповідальності передбаченої абзацом 16 частини першої статті 60 Закону N2344-III.

82. Узагальнивши викладене, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

83. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

84. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційну скаргу слід задовольнити, у порядку статті 352 КАС України скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

ІV. СУДОВІ ВИТРАТИ

85. Згідно з платіжною інструкцією №2376 від 9 грудня 2022 року за подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір у сумі: 1984 грн. 80 коп.

85.1. Ураховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у суді касаційної інстанції, в силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року скасувати.

3. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 6 червня 2022 року залишити в силі.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (29000, м. Хмельницький, вул. Соборна, б. 75, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений ним судовий збір судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі: 1984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок).

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Постанова ухвалена з окремою думкою одного судді із членів колегії суддів.

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду