№ 560/5313/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року

м. Київ

справа № 560/5313/24

адміністративне провадження № К/990/48083/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 (головуючий суддя - Граб Л.С., судді: Гонтарук В.М., Сторчак В.Ю.) у справі №560/5313/24.

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 08.06.2021 №453796-2405-2209 та від 16.09.2022 №940668-2409-2209 за 2022 рік на суму 14767,59грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2024 позовні вимоги задоволено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2024 скасовано, адміністративний позов залишено без розгляду.

ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2024.

В обґрунтування своїх доводів позивач зазначає, що на момент звернення до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (20.03.2023) не знав про існування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування земельного податку за 2021 та 2022 роки та не отримував їх, а про їх існування дізнався напередодні подання даного позову.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган, зокрема, зазначає, що оскаржувані рішення контролюючим органом було прийнято 08.06.2021 та 16.09.2022. Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду 11.04.2024, тобто зі сплином року та більше (залежно від дати прийняття оскаржуваного рішення), що не було взято до уваги судом першої інстанції. Позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, що враховано судом апеляційної інстанції.

У відповіді на відзив позивач наголошує, що про порушення права дізнався на підставі сукупного дослідження та аналізу інформації про наявність податкових повідомлень-рішень за 2021 та 2022 роки, довідки Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 20.03.2023, постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі №560/9944/23, відзиву на позовну заяву від 08.05.2024.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, відповідно до Державного акту на право власності на землю серії ХМ №047364 від 26.12.2001, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1719 кв.м. належить ОСОБА_1 на праві власності.

Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області прийнято податкові повідомлення- рішення від 08.06.2021 №453796-2405-2209, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано земельний податок за 2021 рік в сумі 13425,22 та від 16.09.2022№940668-2409-2209 за 2022 рік в сумі 14767,59 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що нормативна грошова оцінка земель в с. Жванець була дійсна до 2017 року, та на час складання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не була проведена, а тому підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень №453796-2405-2209 від 08.06.2021 на суму 13425,22 грн., та №940668-2409-2209 від 16.09.2022 на суму 14767,59 грн. у відповідача не було.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи даний адміністративний позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від його волі, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поряд з цим суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом першочергово слід визначитись із строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.

У постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 Верховний Суд відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків податкового повідомлення-рішення. У вказаній постанові Верховний Суд визначив помилковим твердження про те, що як за загальним правилом, так і у разі попереднього адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення строк звернення до суду становить 1095 днів відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, оскільки ця норма права не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/11673/20 (постанова від 27.01.2022) в продовження зазначених висновків, сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас, у вказаній постанові наголошено, що новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26.11.2020 (у справі № 500/2486/19), однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд апеляційної інстанції вірно врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 та від 27.01.2022 № 160/11673/20.

Вважаючи наявними підстави для залишення даного адміністративного позову без розгляду суд апеляційної інстанції у постанові від 18.11.2024 зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про дату отримання ОСОБА_1 оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Однак, як стверджує позивач, податкове повідомлення-рішення № 453796-2405-2209 сформоване та направлене йому податковим органом 08.06.2021, а податкове повідомлення-рішення № 940668-2409-2209 - 16.09.2022. При цьому, останній зазначає, що після отримання вказаних повідомлень-рішень, він 20.03.2023 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про надання інформації про дату затвердження та термін дії технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель с.Жванець, Жванецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, вартість земель житлової та громадської забудови.

Тобто, згідно тверджень ОСОБА_1 йому 20.03.2023 вже було відомо про існування спірних податкових повідомлень-рішень. Однак до суду з даним позовом останній звернувся лише 11.04.2024, оскільки вважав, що процесуальний строк на оскарження податкових повідомлень-рішень складає 1095 днів.

У доводах касаційної скарги позивач зазначає, що така думка суду є хибною, оскільки він такого не стверджував, 08.06.2021 та 16.09.2022 це дати прийняття оскаржуваних рішень, дата їх направлення йому невідома і не вказана, а довідка Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не може бути доказом отримання ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та свідчити про день, коли він дізнався про порушення його права.

Відповідно до положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику), (пункт 42.2 статті 42 Податкового кодексу України).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення (пункт 42.5 статті 42 Податкового кодексу України).

З положення наведених норм чинного законодавства вбачається, що надіслане рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення на податкову адресу платника податків (місцезнаходженням) вважається врученим у тому числі і у разі неможливості вручення адресату такого відправлення після проставлення поштовим органом відповідної відмітки з датою та причиною невручення.

Також слід зазначити, що Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 зазначено, що відповідно до пункту 42.2. статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Слід також зазначити, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Отже обов`язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків, зокрема податкового повідомлення - рішення у спосіб, визначений статтями 42 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції (у разі застосування пунктів 42.4, 58.3) від органів ДПС України.Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.

У справі, що розглядається питання направлення позивачу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та часу їх отримання позивачем судом апеляційної інстанції не з`ясовувалось, тоді як зазначені обставини входять до предмету доказування і підлягають обов`язковому встановленню судом.

За змістом частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2024 у справі №560/5313/24 скасувати.

Справу №560/5313/24 направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк І.Я.Олендер Р.Ф. Ханова