ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 560/6452/22

адміністративне провадження № К/990/28876/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши порядку в письмового провадження касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року (суддя: Польовий О.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року (судді: Шидловський В.Б., Курко О.П., Боровицький О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 13 листопада 2014 року, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедалом Олександром Олександровичем на підставі частини першої статті 28 Закону № 606-XIV про стягнення з боржника виконавчого збору на суму 5 104 259,40 грн. по ВП № НОМЕР_2.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у виконавчому провадженні НОМЕР_2 державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника присуджених сум за виконавчим листом №751/4384/14. Боржник добровільно погасив заборгованість перед кредитором за межами виконавчого провадження. Позивач також зазначив, що не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження від 06 жовтня 2014 року ВП НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа від 15 вересня 2014 року №751/4384/14.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 червня 2022 року залишено позову заяву без руху, зокрема у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі.

Суд першої інстанції урахував пояснення позивача про те, що оскаржувану постанову позивач отримав 18 березня 2022 року від Шепетівського відділу Державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), а до суду звернувся одразу після одужання, у зв`язку з цим, дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено позивачем з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду.

Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дати отримання позивачем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 листопада 2014 року у виконавчому провадженні НОМЕР_2 та про його обізнаність з цією постановою до отримання листа Шепетівського відділу Державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у відповідь на звернення від 17 березня 2022 року, з огляду на що дійшов висновку, що підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19, від 28 квітня 2020 року у справі №826/2181/17, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19 підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення та реального стягнення суми таких грошових коштів.

З огляду на те, що відповідач не надав доказів реального стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за виконавчим листом від 15 вересня 2014 року №751/4384/14, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 листопада 2014 року ВП НОМЕР_2.

Поряд з цим суд апеляційної інстанцій визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду зважаючи на те, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити факт отримання позивачем саме постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 13 листопада 2014 року ВП НОМЕР_2, а будь-яких інших доказів на підтвердження дати отримання позивачем оскаржуваної постанови та про його обізнаність з цією постановою до отримання листа Шепетівського відділу Державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) у відповідь на звернення від 17 березня 2022 року, відповідач не надав.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи застосовано правові норми Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII у редакції, яка не була чинною, не діяла не момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 13 листопада 2014 року ВП № НОМЕР_2, внаслідок чого не ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 травня 2021 року у справі № 160/7321/19 від 29 листопада 2019 року у справі № 480/1558/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20.

Скаржник указав, що суди першої та апеляційної інстанцій, помилково урахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 819/1116/17, від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19, від 28 квітня 2020 року у справі №826/2181/17, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, дійшли необґрунтованих висновків про те, що обов`язковою умовою стягнення виконавчого збору в рамках виконавчого провадження є саме фактичне примусове стягнення суми коштів.

Також скаржник наполягав на помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем строку звернення до суду та відсутності підстав для залишення позову без розгляду, зазначивши, що позивач, будучи боржником у зведеному виконавчому провадженні, учасником судових справ № 688/1066/17 та № 688/3688/17 та отримавши інформацію про наявність на виконанні постанови про стягнення з нього виконавчого збору, а також отримавши 14 травня 2019 року постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження № НОМЕР_3 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 13 листопада 2014 року був обізнаний із її наявністю ще з 2017 року.

Щодо порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права скаржник указав на порушення судом першої інстанції порядку розгляду цієї справи, оскільки вказаний спір не підпадає під визначення «спрощеного провадження» та підлягав розгляду за правилами загального позовного провадження.

Також зазначив про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, а не положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, на які покликався відповідач у апеляційній скарзі, та який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Позиція інших учасників справи

Від позивача - ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що у зв`язку з відкриттям постановою державного виконавця від 06 жовтня 2014 року виконавчого провадження з виконання виконавчого листа від 15 вересня 2014 року №751/4384/14 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа Банк» в солідарному порядку 51 017 107,68 грн. заборгованості за кредитним договором, 25 486,76 грн. витрат по сплаті третейського збору, та невиконанням боржником самостійно рішення суду у встановлений строк, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову від 13 листопада 2014 року ВП № НОМЕР_2 про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто солідарно з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 5 104 259,40 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття зазначеної постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (у редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, далі - Закон № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 17 Закону № 606-XIV обумовлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази; виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 вказаного Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п`ята статті 25 Закону № 606-ХІV).

Частиною п`ятою статті 12 цього Закону на сторони покладено обов`язок протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі (частина четверта статті 28 Закону № 606-XIV).

Згідно з частиною першою статті 31 Закону № 606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).

Аналіз статей 25, 27, 28, 31 Закону № 606-XIV дає підстави для висновку, що виконавче провадження розпочинається з моменту винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржник повідомляється про необхідність виконання рішення суду, йому надається 7-денний строк для його добровільного виконання, який обчислюється з моменту отримання копії цієї постанови. Законом передбачено, що така постанова надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Отже, чинним законодавством на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.

Така правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 810/5107/14, від 10 травня 2018 року в справі №826/4030/16.

У позовній заяві, позивач посилався на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 06 жовтня 2014 року НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа №751/4384/14 від 15 вересня 2014 року ним не була отримана. Повернення боргу за виконавчим листом №751/4384/14 від 15 вересня 2014 року було виконано добровільно поза межами виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Суди першої та апеляційної інстанцій доводи позивача щодо добровільного виконання виконавчого листа №751/4384/14 від 15 вересня 2014 року не перевірили та не дослідили докази надіслання позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 жовтня 2014 року НОМЕР_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У силу приписів статті 12 Закону № 606-XIV до обов`язків сторін виконавчого провадження, серед іншого, належать письмове повідомлення державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, саме на боржника закон покладає обов`язок щодо повідомлення державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

Разом з тим обставини щодо виконання чи невиконання позивачем обов`язку щодо повідомлення державного виконавця про добровільне виконання виконавчого листа №751/4384/14 від 15 вересня 2014 року залишились поза межами дослідження судами попередніх інстанцій.

Водночас добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону № 606-XIV, є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, у свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

При цьому Закон № 606-XIV не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Правова позиція відповідного змісту викладена у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 819/2389/15, від 18 січня 2019 року у справі № 826/19730/16, від 08 листопада 2019 року у справі № 640/19510/16-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 808/2840/16.

Таким чином, обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, залишилися судами попередніх інстанцій не з`ясованими. Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, неможливо.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню, виходячи зі змісту позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд уважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд урахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

З урахуванням викладеного Суд уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання протиправною оскаржуваної постанови є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а отже, оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поряд з наведеним колегія суддів уважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача про помилковість висновку судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, з приводу чого зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Звернувшись з даним позовом позивач оскаржує постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала О.О. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 13 листопада 2014 року.

Обґрунтовуючи поважність підстав пропуску строку звернення до суду позивач зазначив про те, що копію оскаржуваної постанови позивач не отримував, а про її наявність дізнався з листа відповідача, наданого у відповідь на адвокатський запит від 17 березня 2022 року, який отримав 18 березня 2022 року.

Відповідач, на підтвердження обізнаності позивача про наявність цієї постанови, послався на супровідний лист Шепетівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області №10866/6 від 10 квітня 2019 року та реєстр відправленої кореспонденції за 12 квітня 2019 року, відповідно до якого на адресу позивача надіслано документ за вихідним номером 10866/6 за штриховим ідентифікатором № 3040509213030.

Так, у матеріалах виконавчого провадження НОМЕР_3 міститься супровідний лист від 10 квітня 2019 року з вихідним номер 10866/6, відповідно до якого Шепетівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області надіслав позивачу постанову від 10 квітня 2019 року, винесену при примусовому виконанні оскарженої у цій справі постанови від 13 листопада 2014 року № НОМЕР_2.

Відповідно до наданого відповідачем рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 3040509213030, останнє містить інформацію про дату подання - 12 квітня 2019 року, адресат - ОСОБА_1 , поштова адреса: АДРЕСА_1 , дату отримання - 14 травня 2019 року та підпис.

В той же час, позивач, заперечуючи проти отримання ним рекомендованого відправлення № 0113509152445 указав, що він фізично не міг отримати означене поштове відправлення, оскільки з 13 травня 2019 року по 15 травня 2019 року перебував у відрядженні, як водій автобуса Neoplan НОМЕР_1 по маршруту Шепетівка-Київ-Буковель.

На підтвердження чого надав лист Приватного акціонерного товариства «Шепетівське АТП 16807» та дорожній лист від 13 травня 2019 року №004650.

Протилежне відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено.

При цьому доводи відповідача про те, що у дорожньому листі №004650 указано лише загальний шлях руху автобуса Шепетівка - Київ - Буковель, що не виключає можливості ОСОБА_1 бути 14 травня 2022 року у місті Шепетівка за місцем проживання, колегія суддів відхиляє, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях.

Відтак, зважаючи на установлений вище факт перебування позивача у період з 13 травня 2019 року по 15 травня 2019 року у відрядженні як водій автобуса по маршруту Шепетівка - Київ - Буковель, надане відповідачем поштове повідомлення з розпискою про отримання відповідного поштового відправлення, зроблене в межах періоду з 13 травня 2019 року по 15 травня 2019 року, не може уважатися належним доказом отримання цього відправлення саме позивачем.

Що стосується покликань відповідача на рішення Шепетівського міськрайонного суду у справах №688/1066/17 та №688/3688/17, колегія суддів уважає слушними висновки судів попередніх інстанцій про те, що вказані обставини можуть свідчити про лише обізнаність ОСОБА_1 про наявність відкритого виконавчого провадження НОМЕР_2, у якому останній має процесуальний статус боржника, а також обізнаність позивача про вчинення відповідачем певних виконавчих дій у вказаному виконавчому провадженні. Однак вказані судові рішення не є доказами безпосередньої обізнаності позивача про наявність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору.

Будь-яких доказів надіслання відповідачем постанови від 13 листопада 2014 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на адресу позивача відповідач не надав.

За таких обставин колегія суддів констатує, що докази на підтвердження того, що позивач мав можливість дізнатися та/або дізнався про прийняття оскаржуваної постанови раніше вказаної позивачем дати в матеріалах справи відсутні.

Відтак, ураховуючи дату, яку позивач зазначає як дату отримання ним копії оскаржуваної постанови - 18 березня 2022 року, колегія суддів указує, що останнім днем для звернення до суду з цим позовом, з урахуванням положень частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, є 28 березня 2022 року.

Натомість позивач звернувся з цим позовом 16 червня 2022 року.

Обґрунтовуючи поважність причин не звернення до суду в указаний строк позивач зазначив, що з позовною заявою про оскарження оспорюваної у даній справі постанови звернувся до суду 28 березня 2022 року, тобто у десятиденний строк, передбачений частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. На підтвердження цих обставин послався на фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 28 березня 2022 року № 215600426655. При цьому указав, що ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі № 560/4412/22 позовну заяву повернуто у зв`язку з тим, що позивач не усунув недоліки позовної заяви згідно з ухвалою про залишення позовної заяви без руху, яку позивач отримав 02 червня 2022 року. Крім того, зазначив, що стан здоров`я позивача у квітні, травні, червні 2022 року погіршився, у зв`язку з чим він був змушений звернутись за лікуванням, до суду позивач звернувся одразу після одужання.

На думку колегії суддів, сам факт повернення позовної заяви не є поважною причиною пропуску строку, однак, при вирішенні питання про поважність наведених позивачем причин, слід враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої позовної заяви, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.

Так, з матеріалів справи установлено, що ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року у справі № 560/4412/22 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позовну заяву у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви, зокрема у частині надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

При цьому слід зазначити, що відповідно до наявних у матеріалах справи медичних висновків про тимчасову непрацездатність від 18 травня 2022 року № МВК2-Р52А-42Н6-Р29А, від 26 травня 2022 року № 5569-АС4Х-К529-2В6Р, від 03 червня 2022 року № ХЗН9-МЕВТ-3385-2В2Н, від 13 червня 2022 року № 4ВЕ4-4Р46-Н4 СК-ЗР25 та копій виписок із медичної карти стаціонарного хворого №22/1/897, протоколів, медичних обстежень та консультативних заключень позивач з квітня 2022 року по червень 2022 року проходив обстеження та лікування у зв`язку із захворюванням щитоподібної залози. Водночас за результатами обмежень позивачу 12 травня 2022 року проведено хірургічне втручання: правобічна гемітиреоїдектомія.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що медичний стан позивача об`єктивно перешкоджав позивачу усунути недоліки позовної заяви у справі № 560/4412/22 та звернутись у вказаний проміжок часу до суду із відповідним позовом, натомість з цим позовом позивач звернувся одразу після одужання без зайвих зволікань.

На основі цього Суд констатує, що у питанні дотримання позивачем процесуального строку для оскарження постанови від 13 квітня 2014 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 суди дійшли обґрунтованого висновку, що цей строк пропущений з поважних причин.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Що стосується покликань відповідача у касаційні скарзі щодо помилкового розгляду судом першої інстанції справи у порядку спрощеного позовного провадження, то такі не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

За визначенням, яке міститься у пункті 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ці ж категорії справ зазначено і в частині четвертій статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою вони розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

Як зазначалося вище, предметом розгляду цієї справи є постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Канцедала О.О. про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 13 листопада 2014 року.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

З наведеного висновується, що розгляд справ, визначених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України не відноситься до категорії справ, які розглядаються за правилами загального позовного провадження, обов`язковість розгляду яких визначена процесуальним законом. У справах, визначених вказаною вище нормою заявами по суті є позовна заява та відзив, при розгляді таких справ не вимагається проведення підготовчого провадження.

Відтак, колегія суддів уважає, що оскільки справи з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, натомість така категорія справ відноситься до термінових справ, у яких не вимагається проведення підготовчого засідання, а кількість заяв по суті справи є обмеженою, тому вказана справа може бути віднесена до категорії справ незначної складності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 640/22160/19, від 04 червня 2020 року у справі № 640/17721/19.

За наведених обставин Верховний Суд уважає, що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, зважаючи на установлені колегією суддів порушення процесуального права внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, Суд уважає за необхідне касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2022 року у цій справі скасувати.

Адміністративну справу № 560/6452/22 направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов