ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 560/866/24
адміністративне провадження № К/990/27701/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Загороднюка А.Г.,
Мацедонської В.Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2024 (суддя-доповідач -Петричкович А.І.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2024 (суддя-доповідач - Біла Л.М., судді - Матохнюк Д.Б., Гонтарук В.М.)
у справі № 560/866/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
Обставини справи
1. 18.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Хмельницькій області щодо не нарахування та невиплати індексації заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017.
2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2024, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2024, визнано неповажними причини попуску строку звернення до суду із цим позовом, зазначені позивачем в заяві від 26.01.2024. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії повернуто позивачеві.
3. При постановленні ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX та не доведення підстав поважності пропуску такого строку. Суд апеляційної інстанції такі висновки підтримав.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
4. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що судами не враховано, що на момент не нарахування та не виплати позивачу індексації заробітної плати за спірний період, стаття 233 Кодексу законів про працю України діяла у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежувався будь-яким строком. За позицією позивача для вирішення спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на момент порушення прав позивача, тобто до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Позиція інших учасників справи
6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Рух касаційної скарги
7. Ухвалою Верховного Суду від 30.07.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
8. Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
9. Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
10. У цій справі позивач просить нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017. До суду з такими вимогами позивач звернулася 18.01.2024.
11. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували усталену позицію Верховного Суду, відповідно до якої положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
12. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
13. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини перша і друга статті 233 Кодексу законів про працю України викладені у новій редакції, а саме:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
14. На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 Кодексу законів про працю України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
15. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
16. Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту 2 Рішення від 09.02.1999, пункт 4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
17. Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
18. Вказана позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22.
19. Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19.07.2022 зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
20. У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
21. Оскільки питання застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.
22. Отже, колегія суддів вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.
23. Вимоги позивача щодо нарахування та виплати індексації заробітної плати заявлено за період роботи з 01.01.2013 по 31.10.2016 та з 01.10.2016 по 18.08.2017, тобто за редакції частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України чинній до 19.07.2022, якою строк звернення працівника до суду з позовом до суду про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувався будь-яким строком.
24. Втім, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (після 19.07.2022), чинну на момент звернення позивача до суду.
25. Тож, ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.
26. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
27. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
28. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.02.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2024 у справі № 560/866/24 скасувати.
3. Справу № 560/866/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.Г. Загороднюк
В.Е. Мацедонська