Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 561/564/18

провадження № 61-16849св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року в складі колегії суддів Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації.

Позов мотивував тим, що на підставі довіреності від 30 квітня 2014 року його повірена ОСОБА_3 18 червня 2014 року уклала договір дарування з його дружиною ОСОБА_2 щодо належної йому квартири АДРЕСА_1 . Договір дарування позивач уважає недійсним як такий, що укладений під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для нього умовах. Зазначає, що в період відчуження квартири він активно вживав алкогольні напої та мав діагноз «алкогольний абстинентний синдром». Вказує, що він не мав наміру відчужувати належне йому єдине житло та за відсутності вказаної тяжкої обставини не уклав би оспорюваний правочин; на момент звернення до суду з позовом він продовжує проживати в спірній квартирі, сплачує комунальні платежі та здійснює ремонт.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2018 року позов задоволено:

- визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 18 червня 2014 року, укладений 18 червня 2014 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Зарічненського районного нотаріального округу Рівненської області Перуніною І. П. та зареєстрований у реєстрі за № 439;

- скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 хворів на алкогольний абстинентний синдром та неодноразово відвідував поліклініку з метою лікування, у тому числі 30 квітня 2014 року, тобто в день посвідчення довіреності на укладення договору дарування квартири. За наявності вказаного захворювання та з метою уникнення відчуження квартири сторонній особі ОСОБА_1 добровільно відчужив квартиру на користь ОСОБА_2 . За відсутності у позивача алкогольного абстинентного синдрому (тяжкої обставини) такого правочину він би не вчинив; позивач продовжує постійно проживати в спірній квартирі, займається ремонтом. Вкрай невигідною умовою вчинення договору дарування суд уважав неотримання ОСОБА_1 будь-якої плати за відчужену квартиру.

Ухвалою Зарічненського районного суду Рівненської області від 10 липня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 17 вересня 2018 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційний суд виходив із того, що оспорюваний договір дарування квартири вчинено не особисто ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 на підставі довіреності, яка в установленому законом порядку не відкликалася та не визнавалася судом недійсною. При цьому матеріали справи не містять доказів, що під час укладення договору дарування ОСОБА_3 перебувала під впливом тяжких обставин у розумінні вимог чинного законодавства.

Суд також прийняв до уваги безвідплатний характер договору дарування, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що оспорюваний правочин укладено на вкрай невигідних умовах для дарувальника.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_1 перебував під впливом тяжкої обставини (хвороби) на момент укладення договору дарування;

- оспорюваний правочин учинений позивачем за наявності алкогольного абстинентного синдрому, психічних і поведінкових розладів та під впливом ризику відчуження квартири стороннім особам;

- за відсутності вказаної хвороби (тяжкої обставини) позивач не здійснив би безоплатне відчуження єдиного житла;

- неперебування ОСОБА_3 під впливом тяжких обставин не має правового значення, оскільки вона діяла від імені та в інтересах ОСОБА_1 ;

- висновок суду про непоширення на спірні правовідносини положень статті 233 ЦК України є помилковим та суперечить судовій практиці;

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить залишити скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Посилається на те, що апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 233 ЦК України. Указує, що правочин вчинено представником за довіреністю, яку позивач вже оспорював у судовому порядку, однак рішенням Зарічненського районного Рівненської області від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову про визнання довіреності недійсною відмовлено. Зазначає, що позивач пропустив строки позовної давності, про що зазначено в заяві про перегляд заочного рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме:застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року в справі № 6-2цс14 та від 21 грудня 2016 року в справі № 274/4262/14-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 був власником квартири АДРЕСА_1 .

30 квітня 2014 року ОСОБА_1 вчинив довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою уповноважив представника укласти договір дарування вказаної квартири на користь своєї дружини ОСОБА_2 . На підставі цієї довіреності 18 червня 2014 року між ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за яким позивач передав безоплатно у власність відповідачки квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Зарічненського районного суду рівненської області від 14 квітня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

ОСОБА_1 з 2003 року перебуває на «Д» обліку з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю у формі активної залежності.

З довідки Зарічненської ЦРЛ від 10 травня 2017 року № 362 вбачається, що ОСОБА_1 відвідував поліклініку 28 квітня 2014 року з діагнозом «алкогольний абстинентний синдром. Безсоння». 30 квітня 2014 року (в день видання довіреності на розпорядження квартирою) ОСОБА_1 відвідував поліклініку з тим же діагнозом.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких мотивів.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 274/4262/14-ц зроблено висновок, що «при укладенні договору дарування волевиявлення дарувальника має бути спрямоване на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного. Разом з тим, правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Стаття 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон застосування її до окремих правовідносин, що виникають, зокрема, з договору дарування».

За таких обставин, висновок апеляційного суду про неможливість застосування положень статті 233 ЦК України до договору дарування є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що оспорюваний правочин учинений представником позивача за довіреністю ОСОБА_3 , яка не перебувала під впливом тяжких обставин. При цьому, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного правочину, а її дії спрямовані виключно на набуття, зміну та припинення прав і обов`язків довірителя ( ОСОБА_1 ), а тому обставина перебування або не перебування ОСОБА_3 під впливом тяжких обставин не має правового значення при вирішенні спору про визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Разом з тим, пред`являючи позов про визнання договору дарування квартири недійсним, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний правочин укладено під впливом тяжкої обставини, оскільки на момент видання довіреності, якою позивач уповноважив ОСОБА_3 безоплатно відчужити належну йому квартиру на користь ОСОБА_2 (30 квітня 2014 року), дарувальник хворів на алкогольний абстинентний синдром, з огляду на що мав побоювання щодо відчуження належної йому квартири стороннім особам, а тому видав довіреність на дарування квартири своїй дружині.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року в справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) зазначено, що «ОСОБА_2 на момент укладення оспорюваного договору дарування вже мала повноваження на відчуження спірної квартири на підставі раніше виданої позивачем довіреності на право розпорядження всім належним йому майном, у тому числі і вказаною квартирою, що спростовує доводи позивача про вимушеність укладення ним вказаного правочину з метою усунення в майбутньому тяжких наслідків».

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України «обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом».

Суди встановили, що рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 28 грудня 2016 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання довіреності недійсною відмовлено.

Оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1 не зазначив під впливом яких тяжких обставин він перебував саме на момент укладення договору дарування (18 червня 2014 року) та не мотивував позовні вимоги такими обставинами, у задоволенні позову слід було відмовити з підстав його необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року в справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20), колегія суддів уважає, що апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак помилився щодо мотивів такої відмови, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову апеляційного суду - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно в частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов