Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 565/482/18

провадження № 61-18610св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник позивачів - ОСОБА_3 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 07 липня 2020 року у складі судді Василюка А. В. та постанову Волинського апеляційного суду

від 24 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,

Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій незаконними та скасування нарахування штрафу, пені, стягнення самовільно списаних коштів з депозитного договору.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 07 червня 2016 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є

АТ КБ «ПриватБанк», з іншої, було укладено кредитний договір

№ VONVLON06854 у виді невідновлювальної кредитної лінії з встановленим лімітом 89 512,91 грн, в тому числі: 52 473,41 грн на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг

№ 25089082, укладеними між банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Рута» (далі - ТОВ «Рута»); 31 792,22 грн на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг № 25089082, укладеними між банком та ТОВ «Рута»;

34,00 грн на реєстрацію рухомого майна у Державному реєстрі обтяження рухомого майна, шляхом перерахування за реквізитами зазначеними в

пункті 2.1.2; 5 213,28 грн судові витрати передбачені пунктами 2.2.13, 2.3.12, 6.8 цього договору, зі сплатою 32 % річних за користування кредитом, строком до 05 червня 2017 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що згідно з пунктом А.3 розділу А «Істотні умови кредитування» вказаного кредитного договору, термін повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту встановлено 05 числа кожного місяця, дата останнього платежу 05 червня 2017 року. Відповідно до пункту А.5 зобов`язання позичальника забезпечено: договором застави

від 07 червня 2016 року № VONVLON06854/DZ у розмірі застави 19 000,00 грн; договором поруки від 07 червня 2016 року № VONVLON06854/DР1, укладеним між банком та ОСОБА_2 на суму 89 512,91 грн; договором поруки

від 07 червня 2016 року № VONVLON06854/DР2, укладеним між банком та ОСОБА_1 на суму 89 512,91 грн.

Зазначали, що графіком зменшення поточного ліміту, який є додатком № 1 до кредитного договору від 07 червня 2016 року № VONVLON06854, між сторонами були узгоджені строки погашення заборгованості. На виконання кредитного договору ОСОБА_1 у період з 05 липня 2016 року по 05 червня 2017 року сплатив всього 99 998,92 грн. 22 листопада 2017 року банк здійснив самовільне списання коштів у розмірі 19 106,56 грн, які згідно із договором застави від 07 червня 2016 року № VONVLON06854/DZ передані в забезпечення кредитного договору, що підтверджується випискою руху коштів по рахунку № НОМЕР_1 та дублікатом квитанції

від 22 листопада 2016 року № Р2211165644230453. Згідно довідки банку

від 08 червня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 липня 2016 року № VONVLON06854 становить 107 198,99 грн.

Вважали, що банк безпідставно нарахував штраф у розмірі 109 234,48 грн та списав кошти у розмірі 19 000,00 грн, які знаходилися на депозитному рахунку. Крім того, на їхню думку, неправомірним є обрахування строків прострочення внесення щомісячного платежу як 31 день, оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які встановлюють обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, а тому право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати дії

АТ КБ «ПриватБанк» в частині самовільного списання грошових коштів з депозитного рахунку від 06 червня 2016 року № SAMDNWFD0071189348501 у розмірі 19 000,00 грн, нарахування штрафу у розмірі 109 234,48 грн та пені за кредитним договором від 07 червня 2016 року № VONVLON06854, неправомірними; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором від 07 червня 2016 року № VONVLON06854, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», скасувати нарахування штрафу у розмірі 109 234,48 грн та пені; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» самовільно списані грошові кошти з депозитного рахунку від 06 червня

2016 року № SAMDNWFD0071189348501 у розмірі 19 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 07 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тлумачення статей 14,

16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині незарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу штрафу (пені тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача.

Крім того, при вирішенні спору суд також взяв до уваги, що твердження позивачів та їх представника про неправомірність дій відповідача не беруться судом до уваги, оскільки кредитним договором сторони чітко визначили відповідальність за порушення взятого на себе зобов`язання та обумовили, що датою погашення заборгованості є 31 день, тому сплативши черговий платіж 11 листопада 2016 року, а не 05 числа цього ж місяця, позивач ОСОБА_1 недотримався строку погашення чергового платежу, що стало підставою нарахування штрафу та пені визначені цим договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 07 липня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України позивачі не довели та не надали належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звертаючись з вищевказаним позовом до суду позивачі обрали неефективний спосіб захисту своїх прав, що свідчить про безпідставність заявленого ними позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подана представником - ОСОБА_3 , на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 07 липня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, у якій представник заявників просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії підготовчого провадження.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 320/8618/15.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо повернення на стадію підготовчого провадження у разі порушення судом першої інстанції процесуальних прав сторони щодо порядку закінчення цієї стадії судового розгляду. Також заявник вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання ОСОБА_3 щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та суди не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними та скасування нарахування штрафу, пені, стягнення самовільно списаних коштів з депозитного договору, призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , у якому воно просило зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 червня 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є

АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір

№ VONVLON06854 у виді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом

89 512,91 грн, в тому числі: 52 473,41 грн на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг № 25089082, укладеними між банком та ТОВ «Рута»; 31 792,22 грн на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг

№ 25089082, укладеними між банком та ТОВ «Рута»; 34,00 грн на реєстрацію рухомого майна у Державному реєстрі обтяження рухомого майна, шляхом перерахування за реквізитами, зазначеними в пункті 2.1.2 цього договору, у розмірі 5 213,28 грн на сплату судових витрат, передбачених пунктами 2.2.13, 2.3.12, 6.8 цього договору, зі сплатою 32 % річних за користування кредитом, строком до 05 червня 2017 року (а. с. 7-10).

Пунктом А.5 вказаного кредитного договору визначено, що виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечуються: договором застави від 07 червня 2016 року № VONVLON06854/DZ у розмірі застави 19 000,00 грн; договором поруки від 07 червня 2016 року

№ VONVLON06854/DP1, укладеним між банком та ОСОБА_2 на суму 89 512,91 грн; договором поруки від 07 червня 2016 року

№ VONVLON06854/DP2, укладеним між банком та ОСОБА_1 на суму 89 512,91 грн (а. с. 12-15).

Сторонами було узгоджено графік зменшення поточного ліміту, який є додатком № 1 до кредитного договору (а. с. 11).

Пунктом А.3 розділу А «Істотні умови кредитування» вказаного договору визначено, що термін повернення кредиту передбачається в графіку зменшення поточного ліміту (додаток № 1 цього договору), тобто 05 числа кожного місяця, дата останнього платежу 05 червня 2017 року. Згідно зі статтями 212 651 ЦК України у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань передбачених у графіку погашення кредиту понад 30 днів позичальник сплачує банку штраф у розмірі 109 234,48 грн; датою погашення заборгованості є 31 день; вся заборгованість по кредиту починається з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32 день), рахується простроченою.

АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало, надавши ОСОБА_1 , а останній, підписавши договір, зрозумів істотні умови, передбачив негативні наслідки його невиконання, виконував взяті на себе зобов`язання протягом тривалого проміжку часу і сплачував чергові платежі саме до 05 числа кожного місяця (а. с. 21-26, 28-35).

Відповідно до довідки банку від 08 червня 2017 року № 6ТМ3-5ІR8-GCRF-S7G3 у ОСОБА_1 перед банком існує заборгованість за кредитним договором

від 07 липня 2016 року № VONVLON06854 у розмірі 107 198,99 грн (а. с. 20).

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, 22 листопада 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» списало кошти з рахунку ОСОБА_1 у розмірі 19 106,56 грн, які, як зазначає останній, внесені ним у забезпечення кредитного договору. Крім того, банк списав

19 000,00 грн з депозитного рахунку (а. с. 18).

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подана представником - ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою і другою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтями 253 254 ЦК України визначено, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада

2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За змістом частини другої статті 14 ЦК України критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Тлумачення статей 14 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Нарахування позивачу штрафу (пені тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі

№ 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями частини першої статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що, звертаючись до суду з цим позовом, позивачі обрали неефективний спосіб захисту своїх прав, що свідчить про безпідставність заявленого ними позову.

Доводи касаційної скарги про неправомірність дій АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними, оскільки кредитним договором сторони чітко визначили відповідальність за порушення зобов`язання та обумовили, що датою погашення заборгованості є 31 день, тому сплативши черговий платіж

11 листопада 2016 року, а не 05 числа цього ж місяця, ОСОБА_1 недотримався строку погашення чергового платежу, що стало підставою нарахування штрафу та пені визначені цим договором.

Посилання у касаційній скарзі на те, що допущені судом першої інстанції процесуальні порушення та закриття підготовчого провадження позбавили можливості позивачів використати своє процесуальне право щодо зміни предмета позову та отримати належний судовий захист порушених прав є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі

№ 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) вказано, що «Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені

ЦПК України.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 04 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено цю справу до судового розгляду.

Заяву про зміну предмета позову представником позивачів було подано

06 липня 2020 року, тобто після проведення підготовчого засідання у цій справі.

Не знайшли свого підтвердження доводи представника заявників про те, що про закриття підготовчого провадження їй стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами справи 06 липня 2020 року, оскільки у матеріалах справи міститься заява представника позивачів - ОСОБА_3 від 04 червня 2019 року про розгляд підготовчого засідання без її участі

(а. с. 83)

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 07 липня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 вересня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович