Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 567/1256/19

провадження № 61-17851св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Острозький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 червня 2020 року в складі судді Назарук В. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Острозький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), служба у справах дітей виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказала, що з серпня 2018 по грудень 2018 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 , під час яких у них народилась дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У свідоцтві про народження дитини за її вказівкою у графі «батько» вказано відомості: « ОСОБА_3 ». Під час реєстрації народження дитини у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції у Рівненській області (далі - відділ РАЦС) відповідач не був присутній, відмовився подавати заяву про встановлення батьківства та внесення відомостей про нього як батька.

Оскільки біологічним батьком дитини є саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який добровільно не бажає подавати заяву у відділ РАЦС для внесення відомостей про нього як батька у актовий запис про народження дитини, тому цей факт має бути установлений у судовому порядку.

Враховуючи наведене, позивач просила суд визнати відповідача батьком малолітнього ОСОБА_3 та внести зміни в його актовий запис про народження, зазначивши відомості про відповідача як батька дитини.

Крім того, вказала, що відповідач за віком та станом здоров`я є працездатним та офіційно працевлаштованим, отримує регулярний дохід, однак матеріальної допомоги на утримання дитини у добровільному порядку не надає, ухиляється від участі в утриманні дитини. При цьому вона не має можливості самостійно надати сину належне утримання, достатнє для його віку, її доходу недостатньо для належного забезпечення дитини.

За таких обставин позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до досягнення сином повноліття.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано Острозький районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни в актовий запис № 195 від 10 серпня 2019 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключивши відомості про батька ОСОБА_3 та зазначивши відомості про батька: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 , громадянин України, вказавши прізвище дитини ОСОБА_3 та по батькові ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 жовтня 2019 року до досягнення ОСОБА_3 повноліття.

Визнаючи ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_3 , суди виходили із того, що факт батьківства встановлено на підставі молекулярно-генетичної експертизи, яка підтвердила, що біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно вказаної дитини практично доведено. Оскільки батьки повинні забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний і достатній для її нормального фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини, суди дійшли висновку про необхідність стягнення із відповідача аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи питання про розмір аліментів на утримання дитини, суди врахували стан здоров`я платника аліментів, відсутність інших утриманців, можливість надання матеріальної допомоги на утримання дитини та визначили розмір аліментів в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

До Верховного Суду 25 листопада 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права. Так, судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання. Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про дослідження доказів, не надав належної правової оцінки обставинам, зазначеним у них.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 01 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Не перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У свідоцтві про народження дитини ОСОБА_1 записана матір`ю, в графі «батько» вказано відомості « ОСОБА_3 », зі слів матері.

Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 та витягом № 00023637211 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір з приводу батьківства щодо малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 20 грудня 2019 року у справі, за згоди обох зі сторін, призначено судово-біологічну експертизу молекулярно-генетичного аналізу ДНК, на вирішення якої судом поставлено питання: «чи є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та чи існує кровна спорідненість між ними?».

Відповідно до висновку експерта від 28 лютого 2020 року № 103-459-2019 молекулярно-генетичним дослідженням встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 складає не менш 99,99 %. Таким чином згідно Hummel K at all «Biostatistisch Abstammugs begutachung mit blutgruppen befunden» Stuttgart, 1971, біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 практично доведено.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Положеннями частин першої, восьмої та дев`ятої статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказала, біологічним батьком її дитини є саме ОСОБА_2 , який добровільно не бажає подавати заяву у відділ РАЦС для внесення відомостей про нього як батька у актовий запис про народження дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 128 СК України позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

У пункті четвертому постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3, «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у частині третій статті 128 СК України, приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема, дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (частина перша статті 135 СК України).

Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.

Згідно із положеннями частини другої статті 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Вирішуючи спір та поклавши в основу рішення про задоволення позову у частині встановлення факту батьківства висновок судової молекулярно-генетичної експертизи, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 128 СК України та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність факту батьківства ОСОБА_2 щодо малолітнього ОСОБА_3 .

Заперечуючи вказаний факт, відповідач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх доводів, побудувавши їх на припущеннях.

При цьому суд апеляційної інстанції підставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судово-генетичної експертизи, оскільки висновок проведеної у справі судово-біологічної експертизи є чітким, зрозумілим та на не викликає сумнівів щодо його правильності.

У тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини (пункт 6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3).

Установивши, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд підставно ухвалив рішення про зобов`язання Острозького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) внести зміни в актовий запис № 195 від 10 серпня 2019 року про народження ОСОБА_3 , виключивши відомості про батька ОСОБА_3 та зазначивши відомості про батька ОСОБА_2 , вказавши прізвище дитини ОСОБА_3 та по батькові ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу).

Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною другою статті 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно із статтею 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12 81 89 ЦПК України, керуючись вимогами статей 180 182 СК України, виходили із того, що відповідач як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її мінімально необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з нього на утримання сина на користь матері аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку (доходів) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Доводи касаційної скарги щодо розміру стягнутих аліментів є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Разом із тим безпідставними є доводи відповідача про те, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, належним чином не повідомивши його про розгляд справи, призначений на 03 червня 2020 року, оскільки вказане спростовується розпискою, у якій представник відповідача ОСОБА_9 29 травня 2020 року повідомила про свою обізнаність із вказаною датою розгляду справи (а.с. 125) та 03 червня 2020 року подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_2

Оскільки за нормою частини першої статті 64 ЦПК України представник ОСОБА_2 мав повноваження на ведення справи в суді від його імені та можливість від його імені здійснювати процесуальні права і обов`язки, суд першої інстанції обґрунтовано зважив на відсутність перешкод у розгляді справи по суті, врахувавши розумні строки її розгляду.

Крім того, ОСОБА_2 скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, мав можливість висловити свої заперечення проти позову в суді апеляційної інстанції, де йому було створено належні умови для реалізації його процесуальних прав.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 03 червня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара