Постанова
Іменем України
11 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 567/955/15-ц
провадження № 61-4490св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявники (стягувачі) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
боржник - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та його представника - адвоката Януля Віктора Степановичана ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 17 грудня 2015 року у складі судді Венгерчук А. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог клопотання
У вересні 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду
з клопотанням, в якому просили визнати в Україні рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 22 квітня 2013 року № НС11С0442 та надати дозвіл на виконання рішення і судового наказу Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року про стягнення з відповідачів судових витрат позивачів за подання позову, витрат за судовий розгляд справи та стягнути з боржника ОСОБА_4 на користь стягувачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судові витрати позивачів за подання позову та витрати за судовий розгляд справи у розмірі 110 087,53 фунтів стерлінгів відповідно до судового наказу.
Вимоги клопотання мотивовані тим, що Вищим судом юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія, в особі судді пана Воррена, за позовом компанії Баркат Інвестментс Лімітед (Barcat Investments Limited, номер компанії 4565678), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , компанії Коддан Менеджерз Сервіс Лтд (Coddan Managers Service Ltd), компанії Коддан Секретарі Сервіс Лтд (Coddan Secretary Service Ltd) та ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ) і зустрічним позовом ОСОБА_5 , компанії Колодам Менеджерз Сервіс Лтд, компанії Коддан Секретарі Сервіс Лтд, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до компанії Баркат Інвестментс Лімітед, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) та компанії Фінапо Лтд (Finapo LTD) прийнято рішення від 22 квітня 2013 року
№ НС11С04422 про зміну керівництва компанії Баркат Інвестментс Лімітед, його місця реєстрації та складу акціонерів (далі - Рішення Суду).
Суд встановив, що саме ОСОБА_2 є власником часток у компанії Баркат Інвестментс Лімітед та компанії Кросскомбе Консалтінг Лімітед (Crosscombe Consulting Limited, номер компанії 05554646), а не ОСОБА_3 , який не має часток
у даних компаніях і ніколи не мав. Суд зробив висновок, що збори акціонерів компанії Баркат Інвестментс Лімітед від 28 жовтня 2011 року, на яких прийнято рішення про призначення ОСОБА_6 головою правління компанії Баркат Інвестментс Лімітед, є недійсними, а рішення - скасованим.
Судовим наказом від 19 серпня 2013 року передбачено, що цей судовий наказ поширюється на всіх відповідачів, стягувачі мають право стягнення з будь-якого відповідача незалежно від їхньої дольової участі. Відповідно до судового наказу відповідачі мають компенсувати позивачам судові витрати позивачів за подання позову та витрати за судовий розгляд справи
у розмірі 110 087,53 фунтів стерлінгів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 17 листопада
2015 року, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про надання дозволу на примусовевиконання рішення та судового наказу Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року задоволено.
Визнано в Україні рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 22 квітня 2013 року № НС11С04422 та надано дозвіл на виконання рішення і судового наказу Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року на стягнення з відповідачів судових витрат позивачів за подання позову та витрат за судовий розгляд справи, стягнено з боржника ОСОБА_3 на користь стягувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати позивачів за подання позову та витрати за судовий розгляд справи у розмірі 110 087,53 фунтів стерлінгів, що відповідно до курсу Національного банку України на день постановлення ухвали - 17 грудня 2015 року складає 3 887 190,68 грн відповідно до судового наказу.
Суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до змісту рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 22 квітня 2013 року
№ НС11С04422, переклад якого здійснено українською мовою відповідно до вимог чинного законодавства України, боржник ОСОБА_3 брав участь та робив особисту доповідь у судовому процесі, за результатами якого ухвалено рішення іноземного суду.
Клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відповідає вимогам статті 394 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції).
Рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від
22 квітня 2013 року № НС11С04422 про надання дозволу на виконання рішення та судового наказу Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року про стягнення з відповідачів судових витрат позивачів за подання позову та витрат за судовий розгляд справи має бути визнано, надано дозвіл на його примусове виконання в Україні в межах строку, встановленого статтею 391 ЦПК України.
Суд першої інстанцій вказав, що відповідач в судове засідання не з?явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, заперечення проти клопотання на адресу Острозького районного суду Рівненської області не надходило.
Апеляційний суд керувався тим, що оскільки міжнародного договору, що передбачає порядок та умови визнання іноземних рішень, між Україною та Великобританією не існує, рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія, може бути визнано в Україні за принципом взаємності (ad hoc). Згідно із пунктом 2 статті 390 ЦПК України у разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається що він існує, оскільки не доведено інше. Крім того, принцип взаємності застосовується також із тих підстав, що рішення українських судів визнаються та виконуються у Великобританії.
Доводи апеляційних скарг стосовно того, що стягувачем є тільки компанія "Zaiwalla & Co LLP Chancery House 53-64 Chancery Lane WC2A 1QS" спростовуються змістом рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 22 квітня 2013 року №НС11С04422, у якому чітко зазначено, що позивачами по справі є, зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 14, т. 1).
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Аргументи учасників справи
У березні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення та відмовити в задоволенні клопотання.
Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд встановивши, що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом з документами, що додано до нього, особі, що його подала. Така ж позиція викладена у постановах Вищого спеціалізованого суду
з цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року у справі
№ 757/1469/16-ц та від 27 квітня 2016 року у справі 596/522/15-ц. До клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року не додано документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено судовий наказ іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи. Суди не звернули увагу на той факт, що рішення Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 22 квітня 2013 року і судовий наказ Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія від 19 серпня 2013 року постановлені різними датами і цьому передували різні судові процеси.
Судом першої інстанції у судовому засіданні не досліджено письмові докази, що є порушення судом першої інстанції вимог статті 177 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції). Судом першої інстанції не надано достатнього часу та можливості для підготовки до розгляду справи. Оголошення у газеті «Вісті Рівненщини» (а. с. 144, т. 1) опубліковано
11 грудня 2015 року, розгляд справи призначений на 17 грудня 2015 року. Матеріали, додані до самого клопотання, скаржником отримано не було, що підтверджується наявністю у матеріалах справи (а. с. 125, т. 1) конверту
з відповідною відміткою. Судом не доведено й не встановлено, що боржник, знаючи, що на його адресу надійшов рекомендований лист з суду у якому міститься повістка чи матеріали справи, умисно не отримував його, тому вбачається порушення принципу змагальності сторін та не забезпечено рівні права сторін у судовому розгляді, що потягнуло за собою ухвалення незаконного рішення (ухвали). Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 295/5011/15-ц.
Клопотання до суду подано особами, які не є стягувачами, хоча є позивачами
у справі № НС11С04422, яка розглядалася у Вищому суді юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія. Згідно примітки в судовому наказі від
19 серпня 2013 року платежі мають здійснюватися на користь особи, яка вказана в графі «реквізити для здійснення оплати» із зазначенням номеру посилання такої особи та номеру судової справи. В графі "реквізити для здійснення оплати" такою особою зазначено: "Zaiwalla & Co LLP Chancery House 53-64 Chancery Lane WC2A 1QS".Тому стягувачем по судовому наказу є саме зазначена юридична компанія, а не ОСОБА_1 , ОСОБА_2 або Баркат Інвестментс Лімітед.
Апеляційний суд не звернув увагу, що один із заявників - ОСОБА_1 не мав права на звернення до суду з відповідним клопотанням у зв`язку з переуступкою права вимоги. ОСОБА_1 уступив/передав своє право вимоги ОСОБА_2 25 листопада 2014 року. Жодних заперечень чи спростувань цих обставин ОСОБА_1 для апеляційного суду надано не було, що свідчить про визнання ним цього факту.
Апеляційним судом проігноровано факт свідомого приховання заявниками від суду того, що вказане судове рішення англійського суду раніше вже виконувалося. На виконання вказаного рішення ОСОБА_5 сплачено грошові кошти в розмірі 20 000 фунтів стерлінгів, що підтверджується пунктом 11 письмових свідчень під присягою Зої Зурбези - адвоката юридичної компанії «Zaiwalla & Co LLP», наданих суду США 18 лютого 2019 року, та електронними листами ОСОБА_5 та її адвокатів «Walter Jennings and Son». В процесі переговорів між адвокатами ОСОБА_5 та юридичною компанією
«Zaiwalla & Co LLP» досягнута домовленість про припинення виконання судового рішення в зв`язку зі сплатою вказаної грошової суми. Це стверджується електронними листами ОСОБА_5 та її адвокатів.
У березні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Януль В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та відмовити
в задоволенні клопотання.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами обох інстанцій допущено порушення вимог частини першої статті 393, статей 394 - 396 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції). Суд першої інстанції не повідомив належним чином боржника про надходження клопотання та не надав місячного терміну для подання заперечень. Повістка
з документами ОСОБА_3 на адресу: АДРЕСА_1 , 26 жовтня 2015 року не направлялася, а направлялася за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Тому ні повістка, ні документи не були і не могли бути отримані. Боржник був позбавлений можливості подати свої заперечення на безпідставне клопотання. Повістка за належною адресою, надіслана боржнику 30 листопада 2015 року, ним отримана не була. До цієї повістки не додано копії клопотання
з документами. Боржнику не надано місячного терміну для подання заперечень, оскільки справа призначена на 17 грудня 2015 року.
Зміст ухвали суду першої інстанції не відповідає змісту судового рішення та наказу Вищого суду юстиції, підрозділ Ченсері, Лондон, Великобританія. Неправильно зазначені стягувачі - фізичні особи-позивачі, тоді як стягувачем може бути компанія «Zaiwalla & Co LLP». Неправильно вказано спосіб стягнення - на користь стягувачів-фізичних осіб, тоді як повинна була бути вказана компанія «Zaiwalla & Co LLP». Суд апеляційної інстанції не дав оцінки доводу ОСОБА_3 та його представника про те, що один із заявників - ОСОБА_1 не мав права на звернення до суду з відповідним клопотанням, оскільки він уступив/передав своє право вимоги ОСОБА_2 , що підтверджується наданими боржником суду апеляційної інстанції письмовими доказами: переуступкою права вимоги від 25 листопада 2014 року та пунктом 12 письмових свідчень під присягою Зої Бурбези - адвоката юридичної компанії "Zaiwalla & Co LLP", наданих суду в США
18 лютого 2019 року. Вказане судове рішення англійського суду раніше вже виконувалося, на виконання якого сплачено грошові кошти в розмірі 20 000 фунтів стерлінгів, що стверджується пунктом 11 письмових свідчень під присягою Зої Бурбези - адвоката юридичної компанії «"Zaiwalla & Co LLP», наданих суду в США 18 лютого 2019 року, та електронних листів ОСОБА_5 та її адвокатів «Walter Jennings and Son». Судове рішення від 22 квітня 2013 року (пункти 12 - 13) стосується також юридичних осіб - ТОВ «АВТОСОЮЗ»
і ТОВ «СТОЇК-АВТО», які зареєстровані в Україні.
На користь кожного зі стягувачів стягнуто по 110 087,53 фунтів стерлінгів. Внаслідок цього кожному зі стягувачів видані окремі виконавчі листи
і загальний розмір стягнення з боржника збільшено вдвічі. Фактично він становить 220 175,06 фунтів стерлінгів.
У червні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сугоняко Ю. П. подав до суду відзив, у якому просив оскаржені судові рішення залишити без змін,
а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Відзив, зокрема, мотивовано тим, щоскаржник мав достатньо часу та можливість для підготовки до розгляду, оскільки оголошення в газеті «Вісті Рівненщини» опубліковано через чотири місяці після відкриття провадження
у справі. Будинок, на адресу якого надсилались судові повістки, знаходився
у приватній власності скаржника.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Януля В. С. , поданою в інтересах ОСОБА_3 .
У ухвалі зазначено, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень представник заявника посилається на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 389 ЦПК України).
11 червня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Краснощокову Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
У цій ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи містять підстави передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Крім того, судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 395 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) про надходження клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду суд у п`ятиденний строк письмово повідомляє боржника і пропонує йому
у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання. Після подання боржником заперечень у письмовій формі або у разі його відмови від подання заперечень, а так само коли у місячний строк з часу повідомлення боржника про одержане судом клопотання заперечення не подано, суддя постановляє ухвалу, в якій визначає час і місце судового розгляду клопотання, про що сторони повідомляються письмово не пізніше ніж за десять днів до його розгляду. Неявка без поважних причин у судове засідання будь-якої із сторін або їх представників, стосовно яких суду відомо про своєчасне вручення їм повістки про виклик до суду, не є перешкодою для розгляду клопотання, якщо будь-якою з сторін не було порушено питання про перенесення його розгляду.
Згідно з частиною першою статті 158 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
У частині п`ятій статті 74 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді,
а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання особами, які беруть участь
у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
За змістом статті 169 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату
і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від
13 грудня 2011 року).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до довідки Острозького районного сектора Управління Державної міграційної служби України
в Рівненькій області від 03 вересня 2015 року ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42, т. 1).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 також зазначив адресу: АДРЕСА_1 . Іншої адреси для повідомлень не зазначено.
Повідомлення суду першої інстанції від 26 жовтня 2015 року про надходження до суду клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з роз`ясненням права подання заперечення на клопотання та копію клопотання надіслано ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , які повернуто із зазначенням причини повернення поштового відправлення відправнику «за зазначеною адресою не проживає» (а .с. 85, 86, 125, 126, т. 1).
Ухвала від 30 листопада 2015 року про призначення розгляду справи на
09 грудня 2015 року та повістка направлені ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені ухвала та повістка повернулись із довідкою «за зазначеною адресою не проживає» (а .с. 127, 129, 132 - 134, т. 1).
Відповідно до частини дев`ятої статті 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Тому не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання оголошення у газеті «Вісті «Рівненщини» № 49 від 11 грудня 2015 року, яким опубліковано судове повідомлення про виклик ОСОБА_3
у судове засідання на 17 грудня 2015 року (а. с. 144, т.1), оскільки такий порядок повідомлення розрахований на відповідача, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме.
Даних про направлення повістки про судове засідання на 17 грудня 2015 року матеріали не містять.
ОСОБА_3 та/або його представник не були присутні у судових засіданнях суду першої інстанції 09 грудня 2015 року та 17 грудня 2015 року (а. с. 145, 158 - 160, т.1).
За таких обставин відсутні підстави вважати про належне повідомлення
ОСОБА_3 про час і місце судового розгляду в суді першої інстанції.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права
є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 130) посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права,
а саме неповідомлення про судове засідання, призначене на 07 березня
2017 року. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення».
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та його представник посилались на те, що суд першої інстанції не повідомив належним чином боржника про розгляд справи, тому порушено принципу змагальності сторін та не забезпечено рівні права сторін у судовому розгляді. Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі
№ 466/5632/14-ц (провадження № 61-18371св19) доводи касаційної скарги,
з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_3 та його представника - адвоката Януля Віктора Степановича задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасувати.
Передати справу № 567/955/15-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов