ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 569/11625/24

провадження № 61-16935св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом - Соломон Ольгою Миколаївною, на постанову Рівненського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Хилевича С. В. від 12 листопада 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .

Заяву обгрунтовано тим, що вона разом із колишнім чоловіком, ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом останніх п`яти років її чоловік поводить себе агресивно, влаштовує скандали за місцем його спільного проживання, ображає та принижує її, погрожував фізичною розправою та застосував відносно неї фізичне насильство, а також інші дії насильницького характеру. Саме така поведінка ОСОБА_2 призвела до розпаду їхньої сім`ї.

З січня 2020 року вона не веде із колишнім чоловіком спільного господарства, між ними відсутні взаємоповага та взаєморозуміння, у зв`язку із чим він звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу з тією метою, щоб позбавити її житла.

22 травня 2020 року рішенням Рівненського міського суду Рівненської області шлюб між ними було розірвано. Працівниками правоохоронних органів видавалися термінові заборонні приписи стосовно кривдника, який, в тому числі, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2023 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді 6 місяців арешту.

Незважаючи на це, він продовжує вчиняти насильство щодо неї, що негативно впливає на її емоційний стан.

Щоб забезпечити дієвий та ефективний спосіб захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо неї просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців, яким заборонити йому перебувати в місці спільного проживання (перебування) з нею за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця її проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; місця її перебування та роботи; заборонити йому вести листування, телефонні переговори з нею, або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2024 року заяву ОСОБА_3 - задоволено частково. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців.

Визначено наступні тимчасові обмеження прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який поживає за адресою: АДРЕСА_1 :

-заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці, тому суд прийшов до висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 строком на 6 місяців, заборонивши йому вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Також місцевий суд виходив із того, що сторони проживають в окремих приміщеннях будинковолодіння по АДРЕСА_1 , тому у задоволенні обмежень щодо заборони ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 липня 2024 року в частині незадоволених заявлених вимог скасовано.

Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рівненське районне управління поліції ГУНП в Рівненській області - задоволено. Видано обмежувальний припис строком на шість місяців стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , яким визначити йому такі заходи тимчасового обмеження:

-заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

Заборонено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , наближається на відстань ближче ніж 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; місця її перебування та місця її роботи.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявницею доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису на строк 6 місяців.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Соломон О. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скарго. На постанову Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 127/16102/23, від 21 жовтня 2024 року у справі № 466/9119/23, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вітошко Ю. Г., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Зазначає, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 569/11625/24 з Рівненського міського суду Рівненської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Рівненського міського суду від 22 травня 2020 року.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2021 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у проживанні в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом було також встановлено, що ОСОБА_2 28 лютого 2020 року, 27 березня 2020 року, 13 серпня 2020 року Рівненським міським судом до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті173-2 КУпАП.

Також він притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, зокрема 12 березня 2021 року та 05 червня 2024 року.

Вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2023 (справа №569/17692/21), ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 126-1 КК України та призначено йому покарання у виді 6 (шести) місяців арешту.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року вищевказаний вирок суду було скасовано, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, кримінальне провадження закрито.

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12024186010000164 від 02 лютого 2024 вбачається, що 02 лютого 2024 до ч.ч. Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області надійшла ухвала Рівненського міського суду за скаргою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій вказано, що ОСОБА_2 чинить останній перешкоди у проживанні в житловому будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації Рівненського районного управління поліції ГУНП в Рівненській області від 18 червня 2024 № 16528/200/01-2024 встановлено, що ОСОБА_1 , у період часу з 03 квітня 2023 року по 07 травня 2024 року 16 разів зверталася до Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області про вчинення ОСОБА_2 відносно неї домашнього насильства, погроз, перешкоджання користуватися житловим будинком.

Крім того, стосовно ОСОБА_2 виносилися термінові заборонні приписи у 2020-2022 роках, згідно яких останньому заборонявся вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_1 скаржилася на дії працівників поліції щодо бездіяльності, зверталася за психологічною допомогою до фахівців.

Відповідно до висновку психолога від 13 травня 2024 року ОСОБА_1 систематично відвідує консультації психолога КЗ "Денний центр соціально-психологічної допомоги" Рівненської обласної ради, до якого вона звернулася за соціально-психологічною допомогою у вирішенні проблем, пов`язаних із домашнім насильством.

За результатами проведеної діагностики у неї виявлено високий рівень тривоги та депресивний стан.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.

Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).

У постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №127/9600/22 вказано, що: «…обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях…».

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У справі, яка переглядається, на підтвердження своїх вимог заявниця надала суду, зокрема, копію постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 05 червня 2024 року, залишену без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП із якої вбачається, що він вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно колишньої дружини ОСОБА_1 та його діями останній могла бути завдана фізична та психологічна шкода. Дане правопорушення має триваючий характер з 10 березня 2023 року.

Із долучених до матеріалів справи копій термінових заборонних приписів стосовно ОСОБА_2 вбачається, що у зв`язку зі скоєнням ним домашнього насильства відносно нього застосовувалися заходи термінового заборонного припису строком на 3, 7 та 10 (десять) діб, яким кривдника зобов`язано залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборонено в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Окрім того, вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2023 (справа №569/17692/21), ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України та призначено йому покарання у виді 6 (шести) місяців арешту.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року вищевказаний вирок суду було скасовано, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, кримінальне провадження закрито. Тобто закриття провадження відбулося з нереабілітуючих обставин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заявниця, звернувшись до суду, мала на меті вжити заходів попередження вірогідного продовження чи повторення вчинення насильства з боку ОСОБА_2 , запобігти настанню тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також шкоди для постраждалої особи, а тому видача такого припису направлена на забезпечення першочергової безпеки заявниці.

Водночас, апеляційний суд обгрунтовано звернув увагу на те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. У свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи, що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_1 доказів, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що заявницею доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису на строк 6 місяців.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом - Соломон Ольгою Миколаївною, залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун