Постанова

Іменем України

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 569/14731/17

провадження № 61-11998св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Рівненська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Рівненська міська рада, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 11 листопада 1988 року державним нотаріусом Першої рівненської державної нотаріальної контори, він є власником 23/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . З часу вселення у будинок у 1988 році він користується і земельною ділянкою, на якій розміщений зазначений житловий будинок. Порядок користування цією ділянкою склався за спільною згодою усіх співвласників. Враховуючи те, що він має право на поділ будинковолодіння в натурі та на встановлення порядку користування земельною ділянкою, просив:

- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- поділити будинковолодіння з надвірними будівлями в натурі, що розташоване на АДРЕСА_1 , між ним та відповідачами;

- виділити йому 23/100 частини в натурі будинковолодіння з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається із: веранди площею 6,9 кв. м; коридору площею 7,4 кв. м; жилих кімнат площею 17,6 кв. м та 10,3 кв. м; кухні площею 7,2 кв. м; ванни площею 3,7 кв. м; веранди площею 16,6 кв. м; вхідного ганку площею 1,4 кв. м; сараю «Г»; 20 % огорожі № 1 та 10 % замощення;

- визначити порядок користування земельною ділянкою загальною площею 1 138 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , між ним, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно з варіантом № 2 висновку експерта від 10 травня 2018 року № 2-02/18, а саме: виділити йому в користування дві частини земельної ділянки - перша має геометричні розміри по периметру: 2,80 - по будинку -1,39- 4,28-1,04-13,11-1,06-5,21-11,23-5,78-2,50-13,80-2,36 і площу 237,0 кв. м - друга під сараєм (Г) і має площу 17,0 кв. м.

У липні 2018 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Рівненська міська рада, який уточнили у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що право власності на 45/100 частини спірного житлового будинку їм належить на підставі нотаріально посвідчених і зареєстрованих у Реєстрі договорів дарування від 14 червня 2017 року та від 03 серпня 2017 року.

Вважають, що розподіл земельної ділянки має бути проведений згідно з варіантом № 2 висновку експерта від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18. Вважають цей варіант найдоцільнішим, оскільки відповідає пропорціям до житлового будинку і є таким, що спричиняє мінімум незручностей кожному співвласнику. Тобто у запропонованому експертом варіанті кожній стороні у справі запропоновано окрему (цілу) земельну ділянку з можливістю обслуговування свого нерухомого майна з усіх сторін доступу з мінімальними перетинами земельних ділянок та з мінімальними площами землі, що пропонується у спільну власність.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили:

- припинити право спільної часткової власності на 45/100 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 , що належать їм;

- виділити в самостійний об`єкт нерухомого майна для них у натурі в цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58,5 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м, до складу якого входять: 3-1 коридор площею 7,4 кв. м; 3-2 санвузол площею 3,0 кв. м; 3-3 кладова площею 0,7 кв. м; 3-4 житлова площею 16,1 кв. м; 3-5 житлова площею 16,9 кв. м; 3-6 кухня площею 9,1 кв. м; вхідний ганок (а1); 80 % огорожі № 1; огорожа № 3; замощення ІІ; 50 % замощення І;

- визначити порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 відповідно до висновку експерта № ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи згідно з варіантом № 2, відповідно до якого їм пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2 - зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39-по будинку-1,72-2,05-7,04 -8,53-2,97 площею 511,0 кв. м;

- стягнути з ОСОБА_4 на їхню користь різницю компенсації за частину сараю (літ. «Б») в розмірі 22 925,66 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Рівненська міська рада, який уточнив у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що йому на підставі договору дарування від 23 грудня 1988 року належить 32/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Вважає можливим виділ частин усім співвласникам житлового будинку у виді окремих ізольованих квартир, що узгоджується із висновком експерта № Е-02\18. Також це підтверджено і змістом технічного паспорта на садибний (індивідуальний) будинок. Оскільки у нього та ОСОБА_1 , як попередніх співвласників, існували частки у праві власності на житловий будинок з розрахунку по 1/2 частини кожному, тому у разі надання земельної ділянки у спільне користування (власність) нинішнім співвласникам порядок користування ділянкою повинен визначатися виходячи із їх розміру на час виникнення спільної часткової власності, а не на час зміни розміру за рахунок добудови ОСОБА_1 своєї частини у будинку.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив:

- виділити йому в натурі 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) АДРЕСА_1 в об`єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння із розміром частки 1/1 загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 30,4 кв. м у складі приміщень: 1-1 коридор площею 6,4 кв. м, 1-2 санвузол площею 7,3 кв. м, 1-3 кухня площею 7,1 кв. м, 1-4 житлова площа 15,7 кв. м, 1-5 житлова площа 14,7 кв. м та господарські будівлі сарай-гараж «Б», альтанка «В» відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого Комунальним підприємством «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 23 серпня 2018 року;

- встановити порядок користування земельною ділянкою, за яким йому у користування виділити частину земельної ділянки у межах його фактичного користування та існуючої огорожі, на якій знаходиться належна йому частина житлового будинку площею 500,0 кв. м розміром по периметру в метрах: 1,76-7,95-2,58-7,85-по будинку-11,92-12,38-1,40-26,85-3,04-6,18-4,05, зображена на рис. 3 до висновку експерта від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18, іншу частину земельної ділянки площею 636,0 кв. м виділити у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 грудня 2017 року за клопотанням позивача у справі призначена судова будівельно-технічна експертиза, яку доручено провести експерту ОСОБА_5.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2018 року у справі призначена додаткова судова будівельно-технічна експертиза, яку доручено провести експерту ОСОБА_5.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року (з урахуванням ухвали цього суду від 27 листопада 2019 року про виправлення описки) первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Поділено будинковолодіння з надвірними будівлями в натурі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Виділено ОСОБА_1 23/100 частини в натурі будинковолодіння з надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , який складається: веранди площею 6,9 кв. м, коридору, площею 7,4 кв. м, коридору площею 9,2 кв. м, жилих кімнат площею 17,6 кв. м , 10,3 кв. м, кухні площею 7,2 кв. м, ванни площею 3,7 кв. м, веранди площею 16,6 кв. м, вхідного ганку площею, 1,4 кв. м сараю «Г», 20 % огорожі № 1 та 10 % замощення І, у самостійний об`єкт нерухомого майна.

У позові ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 138,0 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно з їх частками у праві власності на житловий будинок, відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Припинено право спільної часткової власності на 45/100 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Виділено в самостійний об`єкт нерухомого майна для ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у натурі в цілу ідеальну частку житловий будинок загальною площею 58,5 кв. м, житловою площею 33,0 кв. м, до складу якого входять: 3-1 коридор площею 7,4 кв. м; 3-2 санвузол площею 3,0 кв. м ; 3-3 кладова площею 0,7 кв. м; 3-4 житлова площею 16,1 кв. м; 3-5 житлова площею 16,9 кв. м; 3-6 кухня площею 9,1 кв. м, вхідний ганок (а1) 80 % огорожа № 1,огорожа № 3, замощення ІІ, 50 % замощення І.

У позові ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_4 в натурі 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями (домоволодіння) АДРЕСА_1 в об`єкт самостійної власності у виді ізольованого домоволодіння із розміром частки 1/1 загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 30,4 кв. м, у складі приміщень: 1-1 коридор площею 6,4 кв. м , 1-2 санвузол площею 7,3 кв. м, 1-3 кухні площею 7,1 кв. м, 1-4 жилої площею 15,7 кв. м, 1-5 жилої площею 14,7 кв. м та господарські будівлі сарай-гараж «Б», альтанка «В».

У позові ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

Задовольняючи частково первісний та зустрічні позови, суд першої інстанції виходив з того, що частка кожного співвласника будинку відокремлена стінами, до частки кожного співвласника в будинку під`єднані окремо інженерні комунікації, кожен має окремий вхід та окремі особові рахунки для сплати за споживання житлово-комунальних послуг.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 погодилися провести розподіл будинковолодіння згідно з висновком експерта за результатами судової будівельно-технічної та будівельно-земельної експертизи від 10 травня 2018 року № Е-02/18, складеним судовим експертом ФОП ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 виділ його частини будинковолодіння проводився згідно з площами та приміщеннями, які зазначені в його технічному паспорті від 23 березня 2018 року, виготовленому КП МБТІ, оскільки вказані приміщення належать йому на праві власності.

Відмовляючи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у позовній вимозі про стягнення з ОСОБА_4 на їх користь грошової компенсації за частину сараю, суд першої інстанції виходив з того, що належність сараю (літ. «Б») до складу 32/100 частини будинку на АДРЕСА_1 підтверджується наявною у матеріалах інвентарною справою КП «РОБТІ» на будинок з розрахунку розміру часток, проведеного за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що передував видачі їм Ровенським міськокмунгоспом 20 вересня 1968 року свідоцтв про право особистої власності відповідно на 68/100 та 32/100 частини.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів про встановлення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідачі за первісним позовом, як співвласники будинку, не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , як передбачено статтями 42 86-88 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), технічної землевпорядної документації вони не виготовляли, земельна ділянка їм, як співвласникам будинку, в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися, документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутній.

Сторони не надали суду доказів того, що земельна ділянка знаходиться в їх власності чи в користуванні, тобто не надали державного акта на право володіння чи право користування земельною ділянкою і органами місцевого самоврядування, не встановлено в натурі меж цієї ділянки, тому вимоги позивачів за первісним та зустрічними позовами про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягають.

Також суд першої інстанції зазначив про те, що сторони у справі є фактичними землекористувачами і у суду не має правових підстав для задоволення позовних вимог учасників процесу щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Суди апеляційної інстанції неодноразово розглядали цю справу.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення зустрічного позову.

Виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідно до варіанта № 2 висновку експерта № ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року частину земельної ділянки (рис. 2 - зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39-по будинку - 1,72-2,05-7,04-8,53-2,97, і площу 511,0 кв. м.

Відповідно до варіанта № 2 висновку експерта № ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи від 12 квітня 2019 року вартість сараю (Г), який знаходився у власності ОСОБА_1 , компенсовано останньому за рахунок ОСОБА_2 та ОСОБА_3

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації в розмірі 22 925,66 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою та приймаючи в цій частині нову постанову про часткове задоволення зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 знаходиться у правомірному користуванні співвласників, а її площа складає 1 136,0 кв. м. Відсутність безпосередніх правовстановлюючих документів на неї у цьому разі не свідчить про незаконність користування співвласниками і ці обставини визнаються Рівненською міською радою як власником землі. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

На частині земельної ділянки, виділеної в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , знаходиться сарай (Г), який перебуває у власності ОСОБА_1 , тому зазначений сарай необхідно буде перенести або компенсувати його вартість. Проте ОСОБА_1 відмовився від свого речового права на зазначений сарай на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з грошовою компенсацією його вартості.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суб`єктивних цивільних прав і прав на землю інших учасників справи не порушують, тому доцільно при встановленні порядку користування ними земельною ділянкою застосувати варіант № 2 висновку експерта.

Залишаючи в іншій частині без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про те, що поділ житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами було проведено з урахуванням обставин справи, з додержанням вимог матеріального і процесуального права та згідно з висновком експерта.

Апеляційний суд також зазначив про те, що правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 на їх користь грошової компенсації за частину сараю (літ. «Б»).

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині виділення в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки скасовано і направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації за частину сараю літ. «Б» залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині виділення в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки, суд касаційної інстанції вказав, що, переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не встановив, чи існував з 1988 року (або раніше) до часу звернення до суду з цими позовами між попередніми та теперішніми співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою. При прийнятті своєї постанови суд апеляційної інстанції не дослідив питання законодавчого регулювання порядку користування земельною ділянкою станом на дату виникнення права власності на будинок, зокрема не з`ясував, чи є усталений порядок користування зазначеною земельною ділянкою, якщо так - чи є підстави для зміни такого усталеного порядку її користування, а також не перевірив, чи забезпечують запропоновані експертом варіанти вільну можливість всім співвласникам користуватися тією часткою нерухомого майна, що знаходиться в їх фактичному користуванні. І лише тоді, коли погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою між всіма співвласниками з дотриманням їх часток у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Спір щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою між всіма співвласниками фактично не вирішено.

Разом з тим Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації за частину сараю літ. «Б» в розмірі 22 925,66 грн, оскільки належність сараю літ. «Б» до складу 32/100 частини будинку на АДРЕСА_1 підтверджується наявним у матеріалах інвентарної справи КП «РОБТІ» на будинок розрахунком розміру часток, проведеним за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , що передував видачі їм Ровенським міськкомунгоспом 20 вересня 1968 року свідоцтв про право особистої власності відповідно на 68/100 та 32/100 частини.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ будинковолодіння з надвірними будівлями та в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в об`єкт самостійної власності, не було предметом перегляду касаційним судом (оскільки не переглядалося апеляційним судом).

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про поділ будинковолодіння з надвірними будівлями в касаційному порядку не оскаржувалось, тому не переглядалось Верховним Судом.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року в частині виділення у користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 частини земельної ділянки залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою, оскільки сторони, як співвласники будинку, не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як передбачено статтею 42, статтями 86-88 ЗК України, технічної землевпорядної документації не виготовили, земельна ділянка їм, як співвласникам будинку, в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися, документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутній.

Апеляційний суд окремо звернув увагу, що апелянти не спростували факт існування усталеного порядку користування земельною ділянкою її попередніми власниками, спір між якими щодо цього був відсутній, та не навели такого варіанту розподілу, який би його не порушував.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у визначенні порядку користування земельною ділянкою та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цієї позовної вимоги повністю (визначити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 відповідно до висновку експерта № ЕУ-41/18 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи згідно з варіантом № 2, відповідно до якого їм пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2 - зелений колір), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39-по будинку-1,72-2,05-7,04-8,53-2,97, площею 511,0 кв. м.

В касаційній скарзі заявники посилаються на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 707/1580/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 490/7485/15-ц, від 30 січня 2019 року та 30 червня 2021 року у справі № 569/8800/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільно-процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Крім того, заявники зазначають, що суди порушили норми процесуального права, зокрема не надали належної оцінки доказам у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявники також зазначають, що:

- суди вийшли за межі позовних вимог та дослідили виділення земельної ділянки та неможливість вирішення питання її власності, що за предметом позову встановленню не підлягало, і фактично не дослідили обставини, які мають істотне значення для правильного і всебічного розгляду заявленої вимоги «про визначення порядку користування земельною ділянкою» із застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин;

- сторони у справі є лише користувачами земельної ділянки в силу приписів статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а без оформлення та реєстрації речових прав (стаття 125 ЗК України) з підстав відсутності погодженого та встановленого порядку користування земельною ділянкою між ними мають право лише на визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до варіантів, наданих експертом, що володіє спеціальними знаннями у цій галузі;

- враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку та споруд, порядок користування спірною земельною ділянкою має бути визначений відповідно до часток кожного із співвласників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, оскільки іншої домовленості між сторонами немає, угоди про порядок користування земельною ділянкою як сторонами, так і попередніми землекористувачами не досягнуто;

- поза увагою суду залишився варіант І експерта РМБТІ, за яким спірна земельна ділянка розподілялась між співвласниками на запит Рівненської асоціації адвокатів «Право» від 28 грудня 1998 року, який максимально наближений до варіанту № 2 додаткової експертизи від 16 листопада 2018 року;

- у матеріалах справи відсутні належні докази, які б засвідчили право користування землею, відповідно до вимог закону, площею 500,0 кв. м ОСОБА_6 або ОСОБА_4 після вилучення частини земель, державного акта на право користування землею немає, угода про порядок користування земельною ділянкою (яка була б обов`язковою для правонаступників частини будинку) не укладалась, судове рішення щодо порядку користування спільною земельною ділянкою раніше не приймалось. Тому самовільне встановлення секційного залізобетонного паркану ОСОБА_4 орієнтовно в 1999 році без згоди на те інших співвласників не свідчить про погоджений між сторонами або з роками встановлений порядок користування земельною ділянкою. Спір щодо визначення порядку користування земельною ділянкою свідчить про відсутність між сторонами згоди та порядку користування, оскільки між п`ятьма запропонованими варіантами сторони не можуть досягти згоди;

- матеріали справи містять заяву, адресовану суду, від 18 жовтня 2018 року від представника розпорядника земель - територіальної громади в особі Рівненської міської ради про те, що житловий будинок належить кожній стороні у такій пропорції 23/100+32/100+45/100, отже, можливо встановити лише порядок користування земельною ділянкою пропорційно до часток осіб у праві власності об`єктів нерухомості відповідно до варіантів, запропонованих експертом;

- варіант № 2 додаткової експертизи від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18 максимально наближено відповідає встановленому фактичному землекористуванню станом на 1988 рік, що відображено на схематичному плані від 23 вересня 1988 року.

На переконання заявників, оскільки на час спільної часткової власності будівлі 32/100+23/100+20/100+25/100 було чинним законодавство, що передбачало право на земельну ділянку, пропорційно нерухомості, угоди про порядок користування земельною ділянкою (яка була б обов`язковою для правонаступників частини будинку) не укладалось, судового рішення щодо порядку користування спільною земельною ділянкою раніше не приймалось, самовільне встановлення сучасного залізобетонного паркану не може бути доказом встановленого порядку користування земельною ділянкою, погодженого сторонами, тому оскаржувані судові рішення в частині відмови у визначенні порядку користування земельною ділянкою прийняті з порушенням норм статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України у поєднанні зі статтею 125 ЗК України.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними.

У своєму відзиві позивач зазначає, що у випадку визначення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порядку користування земельною ділянкою відповідно до запропонованого ними варіанту № 2 додаткової оціночно-будівельної та будівельно-земельної експертизи від 12 квітня 2019 року № ЕУ-41/18 (рис. 2 - зелений колір), це буде суперечити усталеному багаторічному порядку користування земельною ділянкою, який склався, тобто був визначений між сторонами та попередніми співвласниками, а заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як набувачі, стали співвласниками нерухомого майна тільки в 2017 році. Тобто вони стали співвласниками, коли вже був визначений порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . У нього із попередніми співвласниками не було ніякого спору щодо порядку користування земельною ділянкою, що склався, підтвердженням чого є наявна огорожа між співвласниками. У свою чергу запропонований судовим експертом Сапуновою А. І. у земельно-технічній експертизі від 19 травня 2021 року № 78/21 варіант надає вільну можливість всім співвласникам користуватися частками нерухомого майна, що знаходиться в їх фактичному користуванні, підстав для його зміни немає, оскільки запропоновані заявниками зміни порушують право позивача та ОСОБА_4 вільно користуватися земельною ділянкою, яка є у їх фактичному користуванні.

Інші відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на час розгляду справи до Верховного Суду не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 29 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 569/14731/17 із Рівненського міського суду Рівненської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 569/14731/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

З огляду на зміст та прохальну частину касаційної скарги рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року переглядаються Верховним Судом лише в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції не перевіряються.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 належить сторонам у справі на праві спільної часткової власності, а саме:

ОСОБА_1 належить 23/100 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1988 року;

ОСОБА_2 належить 25/100 частини на підставі договору дарування від 14 червня 2017 року № 842 та ОСОБА_3 належить 20/100 частини на підставі договору дарування від 03 серпня 2017 року № 1107 (разом 45/100 частини).

Раніше ця частина житлового будинку розміром 68/100 (23/100+25/100+20/100) належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ровенським міськкомунгоспом від 27 червня 1968 року № 646, зареєстрованого 20 вересня 1968 року за № 10-86-1310.

ОСОБА_4 належить 32/100 частини на підставі договору дарування від 23 грудня 1988 року, що раніше належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Ровенським міськокмунгоспом від 27 червня 1968 року № 646, зареєстрованого 20 вересня 1968 року за № 10-86-1310.

Право власності на належні сторонам частини житлового будинку з надвірними будівлями зареєстроване, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 140247434.

Загальна площа житлового будинку, що є предметом поділу між співвласниками становить 155,9 кв. м, з яких житлова - 78,5 кв. м.

Житловий будинок фактично поділений в натурі і кожний співвласник просив виділити в натурі ту частину будинковолодіння, якою фактично користується та яка належить на праві власності кожному.

Загальний розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 1 136,0 кв. м, що підтверджено висновками первинної та додаткової судових експертиз і не заперечується сторонами.

Згідно з архівною довідкою від 06 липня 2018 року № 452/04-01 Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації у документах Тинненської сільської ради трудящих Ровенського району Ровенської області у Погосподарській книзі села Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_6 , яке мало у особистому користуванні 0,15 га землі.

Відповідно до архівної довідки від 10 липня 2018 року № 483/04-01 Архівного відділу Рівненської районної державної адміністрації у документах Тинненської сільської ради трудящих Ровенського району Ровенської області у Погосподарській книзі села Дворець за 1955-1957 роки є відомості про господарство ОСОБА_1 , яке мало у особистому користуванні 0,15 га землі.

Рішенням Ровенської обласної ради 28 грудня 1957 року № 1005 до складу міста Ровно було включено населені пункти, зокрема: село Боярка Тиннівської сільської ради Ровенського району в складі Першої, Другої і Третьої Боярки; село Дворець Тиннівської сільської ради Ровенського району.

Рішенням виконкому Ровенської міської Ради депутатів трудящих від 18 січня 1958 року № 45/37 були перейменовані вулиці у

АДРЕСА_2 довідкою від 26 липня 2019 року № 102/01-29/19 Державного архіву Рівненської області зазначено, що територія вулиці Боярка відноситься до території колишнього села Дворець Тиннівської сільської ради.

Згідно з матеріалами інвентарної справи КП «РОБТІ» на будинковолодіння АДРЕСА_1 первинна реєстрація будинку проведена на підставі рішення виконкому Ровенської міськради № 802 та свідоцтва про право особистої власності від 26 червня 1958 року на 1/2 частини будинковолодіння ОСОБА_6 та на підставі рішення виконкому Ровенської міськради № 801 та свідоцтва про право особистої власності від 26 червня 1958 року на 1/2 частини будинковолодіння ОСОБА_1 .

На підставі звернень ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , у зв`язку із добудовами, проведеними ОСОБА_1 , перераховано розміри часток співвласників будинку та рішенням від 27 червня 1968 року № 646 виконкому Ровенської міськради підтверджено право особистої власності за ОСОБА_6 - на 32/100 частини і ОСОБА_1 - на 68/100 частини будинковолодіння, розташованого на АДРЕСА_1 .

У попередніх співвласників житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розміри часток у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями на час виникнення права спільної часткової власності становили по 1/2 частини кожному, зміна розміру часток відбулася внаслідок добудов, проведених ОСОБА_1 .

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1988 року після смерті ОСОБА_1 та з договору дарування від 23 грудня 1988 року на ім`я ОСОБА_4 суди встановили, що частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 розташовані на земельній ділянці, норма якої буде встановлена при обмірі землі.

На виконання ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2018 року управлінням Держгеокадастру у Рівненській області надано інформацію, що згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка на АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відомості щодо передачі у власність чи користування зазначеної земельної ділянки у відділі у місті Рівному відсутні.

ОСОБА_1 , ОСОБА_9 і ОСОБА_3 погодились провести розподіл будинковолодіння відповідно до висновку експерта за результатами судової будівельно-технічної та будівельно-земельної експертизи від 10 травня 2018 року № Е-02/18, виконаного судовим експертом ФОП ОСОБА_5 .

Згідно з висновком експерта від 10 травня 2018 року № Е-02/18, складеним судовим експертом ФОП ОСОБА_5 за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертиз, варіант поділу будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , при якому:

а) ОСОБА_1 виділяться (виділено):

- І - веранда площею 15,1 кв. м;

- 2-1 - коридор площею 7,4 кв. м;

- 2-2 - жила кімната площею 17,6 кв. м;

- 2-3 - коридор площею 9,2 кв. м;

- 2-4 - кухня площею 7,2 кв. м;

- 2-5 - ванна площею 3,7 кв. м;

- 2-6 - жила кімната площею 10,3 кв. м,

а також господарські будівлі і споруди: вхідний ганок (а-2); сарай (Г); 20 % огорожі № 1; 10 % замощення І;

б) ОСОБА_9 та ОСОБА_3 виділяється (виділено):

- 3-1 - коридор площею 12,7 кв. м;

- 3-2 - санвузол площею 3,0 кв. м;

- 3-3 - кладова площею 0,7 кв. м;

- 3-4 - житлова площею 16,1 кв. м;

- 3-5 - житлова площею 16,9 кв. м;

- 3-6 - кухня площею 9,1 кв. м,

а також господарські будівлі і споруди: вхідний ганок (а-1); 80 % огорожі № 1; огорожа № 3; замощення ІІ; 50 % замощення І;

в) ОСОБА_4 виділяється:

- 1-1 - коридор площею 12,0 кв. м;

- 1-2 - кухня площею 12,4 кв. м;

- 1-3 - житлова площею 17,6 кв. м,

а також господарські будівлі і споруди: сарай (Б); вбиральня (б); огорожа № 2; ворота з хвірткою № 4; 40 % замощення І, можливий і відповідає фактично існуючому.

2. Варіанти порядку користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , відповідно до часток співвласників будинковолодіння (23/100; 45/100; 32/100) і встановленого варіанту розподілу будинковолодіння представлені на рис. 2-4.

Згідно з варіантом № 1:

ОСОБА_1 пропонується виділити в користування дві частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 2):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 15,84 - по будинку - 1,39-4,28-1,04-13,11-1,14-10,99-9,03 і площу 237,0 кв. м;

- друга знаходиться під сараєм (Г) і має площу 17,0 кв. м.

Загальна площа двох частини становить 254,0 кв. м;

ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується виділити чотири частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 2):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-3,66- по сараю Г - 12,13-4,28-1,39- по будинку -1,00-2,05-7,76-8,53-2,97 і площу 358,0 кв. м;

- друга має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,07-13,17- по сараю Г-3,14-32,20-2,00-3,14-10,99-1,14-13,11 і площу 82,0 кв. м;

- третя має геометричні розміри по периметру (в метрах): 3,30-9,84-3,58-9,75 і площу 34,0 кв. м;

- четверта має геометричні розміри по периметру (в метрах): 2,54-11,29-2,73-1,40-9,94 і площу 30,0 кв. м.

Загальна площа чотирьох частин становить 504,0 кв. м.

Частину земельної ділянки прямокутної форми з розмірами 13,17 м х 1,07 м і площею 14,0 кв. м пропонується виділити в спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , ОСОБА_3 ;

ОСОБА_4 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 8,53-7,76-2,05-1,00- по будинку -6,00-3,30-9,75-6,06-11,29-2,54-16,91-3,04-6,18-1,08 і площу 364,0 кв. м.

На заштриховані частини земельних ділянок пропонується встановити відповідне право земельного сервітуту.

Згідно з варіантом № 2:

ОСОБА_1 пропонується виділити в користування дві частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 3):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 2,80 - по будинку - 1,39-4,28-1,04-13,11-1,06-5,21-11,23-5,78-2,50-13,80-2,36 і площу 237,0 кв. м;

- друга знаходиться під сараєм (Г) і має площу 17,0 кв. м.

Загальна площа двох частини становить 254,0 кв. м;

ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується виділити дві частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 3):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-3,66- по сараю Г - 12,13-4,28-1,39- по будинку -1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 357,0 кв. м;

- друга має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,07-13,17- по сараю Г-3,14-32,20-2,00-14,42-5,78-11,23-5,21-1,06-13,11 і площу 147,0 кв. м;

Загальна площа двох частин становить 504,0 кв. м.

Частину земельної ділянки прямокутної форми з розмірами 13,17 м х 1,07 м і площею 14,0 кв. м пропонується виділити в спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , ОСОБА_3 ;

ОСОБА_4 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 3), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 8,53-7,04-2,05-1,72- по будинку -2,80-2,36-13,80-7,62-1,40-26,85-3,04-6,18-1,08 і площу 364,0 кв. м.

На заштриховані частини земельних ділянок пропонується встановити відповідне право земельного сервітуту.

Згідно з варіантом № 3:

ОСОБА_1 пропонується виділити в користування частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 4), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 2,80 - по будинку - 1,39-4,28-14,15-1,06-5,21-7,13-5,78-6,60-13,80-2,36 і площу 261,0 кв. м;

ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 4), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-10,32-5,78-7,13-5,21-1,06-14,15-4,28-1,39- по будинку -1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 511,0 кв. м.

В даному варіанті сарай (Г), який знаходиться в користуванні ОСОБА_1 , необхідно буде перенести або компенсувати.

ОСОБА_4 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 4), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 8,53-7,04-2,05-1,72- по будинку -2,80-2,36-13,80-7,62-1,40-26,85-3,04-6,18-1,08 і площу 364,0 кв. м.

На заштриховані частини земельних ділянок пропонується встановити відповідне право земельного сервітуту.

Згідно з висновком експерта від 12 квітня 2019 року № EУ-41/18, складеним судовим експертом ФОП ОСОБА_5 за результатами проведення додаткової судової оціночно-будівельної та будівельно-земельно-технічної експертизи, вартість сараю (літ. «Б»), що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 136,0 кв. м на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , станом на 11 квітня 2019 року становить 71 950,00 грн.

Вартість сараю (літ. «Г»), що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 1 136,0 кв. м на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , станом на 11 квітня 2019 року становить 29 537,00 грн.

Додаткові можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 136 кв. м, розташованою на АДРЕСА_1 , між співвласниками будинковолодіння відповідно до їх часток (23/100; 45/100; 32/100) і встановленого варіанту розподілу будинковолодіння представлені на рис. 1-4.

Згідно з варіантом № 1:

ОСОБА_1 пропонується виділити в користування дві частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 1):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 2,39-2,78 - по будинку - 1,39-5,32-2,90-12,23-13,50-7,00-5,72-3,00-7,82-13,82 і площу 218,0 кв. м;

- друга має геометричні розміри по периметру (в метрах): 4,71-8,75-6,49-1,00-8,59-3,69-6,61 і площу 40,0 кв. м.

Загальна площа двох частини становить 258,0 кв. м;

ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується виділити дві частини досліджуваної земельної ділянки (рис. 1):

- перша має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-2,66-4,71-6,61-3,69-8,59-2,60-5,62-1,39- по будинку -1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 361,0 кв. м;

- друга має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,30-20,20-2,00-9,10-3,00-5,72-7,00-13,50-12,23 і площу 147,0 кв. м;

Загальна площа двох частин становить 508,0 кв. м.

Частину земельної ділянки (рис. 1) з розмірами по периметру (в метрах): 1,00-5,50-1,30-2,90-0,30-2,60 і площею 6,0 кв. м пропонується виділити в спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , ОСОБА_3

ОСОБА_4 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 1), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 8,53-7,04-2,05-1,72 - по будинку - 2,78-2,39-13,82-7,62-1,40-26,85-3,04-6,18-1,08 і площу 364,0 кв. м.

На заштриховану частину земельної ділянки ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується встановити право земельного сервітуту для ОСОБА_4 для обслуговування будинку.

Згідно з варіантом № 2:

ОСОБА_1 пропонується виділити в користування частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 2,78 - по будинку - 1,39-5,32-15,63-7,77-9,50-7,82-13,82-2,39 і площу 261,0 кв. м.

ОСОБА_9 та ОСОБА_3 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-7,93-14,02-3,40-11,41-32,20-2,00-9,10-9,50-7,77-15,63-5,32-1,39 - по будинку -1,72-2,05-7,04-8,53-2,97 і площу 511,0 кв. м;

В даному варіанті сарай (Г), який знаходиться у власності ОСОБА_1 , необхідно буде перенести або компенсувати.

ОСОБА_4 пропонується виділити частину досліджуваної земельної ділянки (рис. 2), яка має геометричні розміри по периметру (в метрах): 8,53-7,04-2,05-1,72 - по будинку - 2,78-2,39-13,82-7,62-1,40-26,85-3,04-6,18-1,08 і площу 364,0 кв. м.

На заштриховану частину земельної ділянки ОСОБА_9 т ОСОБА_3 пропонується встановити право земельного сервітуту для ОСОБА_4 для обслуговування будинку.

У фактичному користуванні ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка, яка має такі геометричні розміри по периметру (в метрах): 1,76-7,95-2,58-7,85 - по будинку - 11,92-12,38-1,40-26,85-3,04-6,18-4,05 і площу 500,0 кв. м.

Зазначена частина земельної ділянки не може бути виділена у користування ОСОБА_4 у повному розмірі, оскільки на цей момент частка, що припадає на вказану ділянку (44 %), перевищує частку ОСОБА_11 у спільній частковій власності (32 %), а на час виникнення часткової власності на будинок у розмірі 1/2 (1958 рік), земельна ділянка на АДРЕСА_3 мала інші розміри, іншу площу, інших користувачів і ніяким чином не була закріплена за співвласниками будинковолодіння.

ОСОБА_4 виділ його частини будинковолодіння проводився судом першої інстанції згідно з площами та приміщеннями, які зазначені в його технічному паспорті від 23 березня 2018 року, виготовленому КП РМБТІ.

Загальний розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 1 136,0 кв. м, що підтверджено висновками первинної та додаткової судових експертиз, у фактичному користування ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 500,0 кв. м, решта земельної ділянки площею 636,0 кв. м перебуває у фактичному користувані ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 . Зазначені земельні ділянки є огородженими.

Із матеріалів інвентарної справи Рівненського МБТІ вбачається, що 02 березня 1999 року підготовлено висновок про можливість розподілу земельної ділянки, що знаходиться у АДРЕСА_1 , за яким у варіанті ІІ співвласнику-І ( ОСОБА_4 ) пропонувалося виділити земельну ділянку площею 491,0 кв. м, так як це враховує землекористування, яке склалося протягом багатьох років, та те, що зі сторони власників квартир АДРЕСА_4 ( ОСОБА_1 ) та АДРЕСА_5 ( ОСОБА_12 ) немає ніяких претензій на цю частину земельної ділянки.

Із досліджених судом першої інстанції доказів встановлено, що у попередніх співвласників житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розміри часток у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями на час виникнення права спільної часткової власності становили по 1/2 частини кожного, зміна розміру часток відбулася внаслідок добудов, проведених ОСОБА_1 . Також було встановлено, що кожен співвласник будинку мав у окремому особистому користуванні земельну ділянку: 0,15 га - ОСОБА_6 та 0,15 га - ОСОБА_1 .

Земельні ділянки відповідно до погосподарських книг, які рахувалися за ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , становили державну власність і не передавалися громадянам.

У подальшому, у зв`язку із забудовою сусідніх об`єктів - бази спорттоварів та дитячого садочка, були вилучені частини земельних ділянок у ОСОБА_6 та ОСОБА_1 із виплатою їм грошових компенсацій за плодові насадження і їх землекористування зменшилися, що сторонами не заперечується.

В матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення органу влади чи місцевого самоврядування про закріплення за позивачем чи відповідачами або попередніми власниками будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки загальною площею 1 136,00 кв. м. Сторони не надали суду жодних доказів (правовстановлюючих документів, рішень органу місцевого самоврядування, цивільно-правових угод тощо), які б підтверджували правомірність їх користування земельною ділянкою, зокрема земельною ділянкою площею 1 136,0 кв. м.

Рішення суду першої інстанції від 04 листопада 2019 року у цій справі в частині розподілу будинковолодіння, який здійснено таким чином: ОСОБА_9 та ОСОБА_3 належить 45/100 (20/100 + 25/100) частини житлового будинку з надвірними будівлями, ОСОБА_4 - 32/100, а ОСОБА_1 - 23/100, набрало законної сили.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , оскільки сторони, як співвласники будинку, не оформили свого права користування чи права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як передбачено статтями 42, статтями 86-88 ЗК України, технічної землевпорядної документації не виготовили, земельна ділянка їм, як співвласникам будинку, в натурі не виділялася та її межі не встановлювалися, документ, що посвідчував би їх право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутній.

Разом з тим колегія суддів не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено частиною першою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 364 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).

Згідно із статтею 73 Земельного кодексу Української РСР 1922 року (в редакції, чинній на час набуття права особистої власності на спірне будиноковолодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , далі - ЗК УРСР 1922 року) кожен двір та зміни у його складі реєструються сільрадою у подвірних книгах, з поіменним зазначенням всіх членів двору і голови господарства.

Статтею 2 ЗК УРСР 1922 року урегульовано, що всі землі в межах УРСР в чийому б віданні вони не були, становлять власність Робітничо-Селянської Держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (в редакції, чинній на час набуття права особистої власності на частину будинковолодіння позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_4 , далі - ЗК УРСР 1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Положеннями статті 91 ЗК УРСР 1970 року передбачено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час набуття права власності на будинковолодіння відповідачами ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначені норми ЦК України ЗК УРСР 1970 року та ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду, при цьому передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 належить 23/100 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 1988 року; ОСОБА_9 - 25/100 частини на підставі договору дарування від 14 червня 2017 року № 842 та ОСОБА_3 - 20/100 частини на підставі договору дарування від 03 серпня 2017 року № 1107 (разом 45/100 частини), а ОСОБА_4 - 32/100 частини на підставі договору дарування від 23 грудня 1988 року.

Загальний розмір земельної ділянки на АДРЕСА_1 становить 1 136,0 кв. м , що підтверджено висновками первинної та додаткової судових експертиз і не заперечується сторонами.

Суди також установили, що у фактичному користуванні ОСОБА_4 перебуває земельна ділянка площею 500,0 кв. м, решта земельної ділянки площею 636,0 кв. м перебуває у фактичному користуванні позивача ОСОБА_1 , заявників ОСОБА_9 , ОСОБА_3 . Зазначені земельні ділянки є огородженими.

Після направлення Верховним Судом постановою від 02 грудня 2020 року цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях повідомляв апеляційний суд про існування усталеного порядку користування спірною земельною ділянкою між сторонами (а. с. 53-55 т. 3).

Апеляційний суд у мотивувальній частині оскаржуваної постанови, зокрема вказував, що ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , які подали апеляційні скарги, не спростували факт існування усталеного порядку користування земельною ділянкою її попередніми власниками, спір між якими з цього приводу був відсутній та не навели такого варіанту розподілу, який би його не порушував.

Таким чином, за умови встановленого судами усталеного порядку користування спірною земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідного позову, суди попередніх інстанцій помилково відмовили у задоволенні зустрічної позовної вимоги заявників з підстав відсутності доказів того, що ця земельна ділянка знаходиться у власності чи користуванні сторін. Суди не врахували обов`язкову умову для категорії таких спорів - лише тоді, коли погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Відсутність оформлення права користування чи права власності на спірну земельну ділянку у особи не є перепоною для визначення порядку її користування за умови належності такій особі на праві власності об`єкта нерухомого майна, що знаходиться на ній, з огляду на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а тому посилання судів на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою є неправильним.

Посилання заявників на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 707/1580/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 490/7485/15-ц, від 30 січня 2019 року та від 30 червня 2021 року у справі № 569/8800/14-ц, зводяться до незгоди заявників з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявники намагаються досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи касаційної скарги заявників спростовуються матеріалами справи та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, необхідності переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для задоволення вимог касаційної скарги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам частин першої та другої статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині із постановленням нового рішення про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові - судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та прийняте судом касаційної інстанції рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, витрати ОСОБА_9 та ОСОБА_3 у вигляді сплати судового збору залишаються за ними та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа - Рівненська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик