Постанова

Іменем України

18 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 569/17077/16

провадження № 61-8139св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Рівненська міська рада, Виконавчий комітет Рівненської міської ради, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборна 57», Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Рівненської міської ради, Виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , треті особи: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборна 57», Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго», про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права власності, визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним

за касаційною скаргою Виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Кучиної Н. Г. та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили визнати незаконними та скасувати рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 грудня 2014 року № 179 «Про затвердження переліку нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині включення до переліку об`єктів, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Рівного, приміщення загальною площею 30,80 кв. м (пункт 632 додатка до рішення), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення від 08 вересня 2015 року № 131 «Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині внесення змін до пункту 632 додатка до рішення від 09 грудня 2014 року № 179 щодо викладення його в новій редакції, а саме: «пункт 632. АДРЕСА_1, площа 26,80 кв. м»; скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради на приміщення підвалу загальною площею 26,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 10 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 17473221, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32400706 від 17 листопада 2016 року) на підставі рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 вересня 2015 року № 131; визнати недійсним договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 08 серпня 2012 року № 67-б (з додатковим договором від 31 серпня 2015 року).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 посилалися на те, що в будинку, у якому вони проживають, 07 червня 2016 року було створено та зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соборна 57» (далі - ОСББ «Соборна 57»). Після передання будинку на баланс ОСББ «Соборна 57» у червні 2016 року Управління комунальною власністю виконкому Рівненської міської ради листом від 19 серпня 2016 року № 01-1049 повідомило, що у будинку до власності територіальної громади належать, зокрема, приміщення № ХХII-ХХІV згідно з технічним паспортом загальною площею 26,80 кв. м, які перебувають в оренді у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 .

В листопаді 2016 року мешканцям будинку за адресою: АДРЕСА_1 стало відомо, що до комунальної власності віднесено приміщення площею 30,80 кв. м (пункт 632 додатка до рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 грудня 2014 року № 179).

Рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 вересня 2015 року № 131 «Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради» до рішення від 09 грудня 2014 року № 179 були внесені зміни та доповнення, пункт 632 додатка до рішення викладено в новій редакції, а саме: «пункт 632. АДРЕСА_1, площа 26,80 кв. м ,утримувач - ЖКП «Західне». Тобто приміщення площею 26,80 кв. м віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Рівного.

Водночас прохід до технічного приміщення в будинку № XXIII можливий лише через приміщення № XXII і № XXIV (загальною площею 26,80 кв. м), які перебувають в оренді ОСОБА_3 . Наявні комунікації у вказаному приміщенні потребують моніторингу та своєчасного обслуговування. У зв`язку з тим що вказане приміщення використовується під склад магазину, ОСОБА_3 фактично перекрила прохід до важливих комунікацій будинку, серед яких, зокрема, лічильник регуляції подачі теплоносія до будинку, контроль якого має проводитись двічі на день. Така ситуація може призвести до вкрай негативних наслідків. Крім того, вказують, що у цьому приміщенні були їх підвали, якими вони користувалися до 2009 року.

Таким чином, приміщення № XXII і № XXIV є спільною власністю мешканців будинку АДРЕСА_1 , оскільки є допоміжними приміщеннями (підвал) і не можуть належати до комунальної власності територіальної громади м. Рівного. Вважають, що Виконавчий комітет Рівненської міської ради, всупереч нормам законодавства прийняв завідомо незаконні рішення, які підлягають скасуванню. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рівненський міський суд Рівненської області рішенням від 12 жовтня 2021 року позов задовольнив. Визнав незаконними та скасував рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 грудня 2014 року № 179 «Про затвердження переліку нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині включення до переліку об`єктів, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Рівного, приміщення загальною площею 30,80 кв. м (пункт 632 додатка до рішення), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення від 08 вересня 2015 року № 131 «Про внесення змін та доповнень у перелік нерухомого майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради» в частині внесення змін до пункту 632 додатка до рішення від 09 грудня 2014 року № 179 в частині викладення його в новій редакції, а саме: «пункт 632. АДРЕСА_1, площа 26,80 кв. м». Скасував державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Рівного в особі Рівненської міської ради на приміщення підвалу загальною площею 26,80 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 10 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 17473221, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32400706 від 17 листопада 2016 року) на підставі рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 вересня 2015 року № 131. Визнав недійсним договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 08 серпня 2012 року № 67-б (з додатковим договором від 31 серпня 2015 року).

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними, оскільки спірні приміщення № XXII площею 11,6 кв. м та № XXIV площею 15, 2 кв. м, загальною площею 26,80 кв. м на АДРЕСА_1 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.

Ураховуючи, що Рівненська міська рада 10 листопада 2016 року зареєструвала за територіальною громадою м. Рівного в особі Рівненської міської ради право комунальної власності на приміщення площею 26,80 кв. м. за відсутності підстав для набуття права власності на спірне майно, і є підстави для часткового визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 грудня 2014 року № 179, суд вважав, що позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності підлягають задоволенню.

Також суд встановив, що державну реєстрацію права комунальної власності на приміщення підвалу загальною площею 26,80 кв. м проведено 10 листопада 2016 року на підставі рішення Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 вересня 2015 року № 131, а договір оренди нежитлового приміщення був укладений 08 серпня 2012 року № 67-6 (зі змінами, внесеними додатковим договором від 31 серпня 2015 року), тобто на момент укладення договору оренди право комунальної власності на спірні приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване не було. У зв`язку з цим суд вважав, що у Виконавчого комітету Рівненської міської ради не виникло права розпоряджатись зазначеним приміщенням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рівненський апеляційний суд постановою від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишив без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2021року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року Виконавчий комітет Рівненської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказує відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 статті 10 у взаємозв`язку з частиною третьою пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) та частиною третьою статті 3 ЖК України у правовідносинах щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності на нежитлові приміщення, які використовуються підприємствами торгівлі, за позовом співвласників багатоквартирного будинку.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з пунктом 1.2 договору оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення) від 08 серпня 2012 року № 67-6 спірне приміщення, яке перебуває на балансі ЖКП «Західне», передане в оренду з метою розміщення торговельного об`єкта з продажу книг, газет і журналів, виданих українською мовою. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин і до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Водночас відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах щодо скасування державної реєстрації права комунальної власності на нежитлові приміщення, які використовуються підприємствами торгівлі, за позовом співвласників багатоквартирного будинку.

У вересні 2022 року Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивачі є власниками квартир у будинку на АДРЕСА_1 .

07 червня 2016 року було зареєстроване ОСББ «Соборна 57» (код ЄДРПОУ 40547195).

Рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 грудня 2014 року № 179 до комунальної власності віднесено приміщення площею 30,80 кв. м, що знаходиться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 632 додатка).

Рішенням Виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08 вересня 2015 року № 131 до рішення від 09 грудня 2014 року № 179 внесено зміни та доповнення, зокрема пункт 632 додатка до рішення викладено в новій редакції, а саме: «пункт 632. АДРЕСА_1, площа 26,80 кв. м, утримувач - ЖКП «Західне».

Раніше, 08 серпня 2012 року, між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір оренди № 67-б нежитлових приміщень № XXII, № XXIV (зі змінами, внесеними додатковим договором від 31 серпня 2015 року).

10 листопада 2016 року Рівненська міська рада зареєструвала за територіальною громадою м. Рівного в особі Рівненської міської ради право комунальної власності на приміщення площею 26,80 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17473221).

Згідно з висновком експерта від 27 серпня 2018 року № 6360 функціональне призначення приміщень № XXII площею 11,6 кв. м та № XXIV площею 15,2 кв. м - допоміжні приміщення житлового будинку на АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

Згідно з частинами першою, другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин і до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже, нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Такий підхід щодо визначення правового статусу нежитлових і допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку відповідає сталій судовій практиці (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17).

Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (пункт 9 статті 8 Закону № 2482-XII).

Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 2482-XII власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що функціональне призначення спірних приміщень- допоміжні приміщення житлового будинку на АДРЕСА_1 , що підтверджується висновком експерта від 27 серпня 2018 року № 6360.

Встановивши, що спірні нежитлові приміщення є саме допоміжними приміщеннями житлового будинку, та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно виходив з того, що реєстрація за територіальною громадою права власності на ці приміщення свідчить про порушення права власності позивачів на допоміжні приміщення будинку.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Розглядаючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, та ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов