Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 569/17119/19

провадження № 61-9096св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2020 року у складі Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі суддів: Гордійчук С. О., Боймистука С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» (далі - ДП «Національні інформаційні системи»), Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виключення запису про обтяження рухомого майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 31 серпня 2016 року він придбав та зареєстрував автомобіль марки RANGE ROVER V8, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . У подальшому дізнався, що вказаний автомобіль обтяжений на підставі договору «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639 від

07 жовтня 2008 року. Обтяжувачем вказаного майна є ПАТ «КБ «Надра», боржником ОСОБА_3 , запис про обтяження зареєстрований 24 липня

2013 року за № 13811236 та продовжено його термін дії з 24 липня 2018 року по 25 червня 2023 року.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2014 року у справі № 2218/1069/2012 відмовлено у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості, предметом якої були відносини пов`язані з договором «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639 від 07 жовтня 2008 року, який не було укладено, що і стало підставою для відмови в задоволені позовних вимог банку.

Посилаючись на відсутність підстав для реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, оскільки відповідний договір у письмовій формі між банком та позичальником не укладався, а наявність такого обтяження порушує його права як власника на розпорядження майном, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні автомобілем марки RANGE ROVER V8, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , шляхом вилучення запису про обтяження у вигляді застави рухомого майна від 24 липня 2013 року за № 13811236 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого

2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що автомобіль придбано позивачем у період дії обтяження, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обтяжувач надавав свою згоду на відчуження заставного автомобіля, а тому обтяження зберігає силу для нового власника.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від

17 лютого 2020 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2020 року ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що договору «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639

від 07 жовтня 2008 року, як підстави виникнення застави рухомого майна, належного позивачу на праві власності, у матеріалах справи не має. А за відсутності укладеного між сторонами договору застави у письмовій формі, підстави для обтяження майна відсутні. Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що такий договір недійсним не визнавався, тому є чинним, не врахувавши, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано, що обов`язок доказування факту укладення (існування) договору покладається на відповідача у разі заперечення такого факту позивачем, отже підстави для відмови в задоволенні позовних вимог були б аргументованими лише в разі надання відповідачем оригіналу договору «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639 від 07 жовтня

2008 року, а за його відсутності суди дійшли помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позову, не взявши до уваги встановленні рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня

2014 року та рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2014 року у справі № 2218/1069/2012 обставини про втрату оригіналу такого договору банком.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 07 жовтня 2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 був укладений договір «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 49 995, 52 доларів США зі сплатою

14,5 % річних на строк до 04 жовтня 2013 року, а ОСОБА_4 поручилася перед банком за виконання останнім обов`язків з повернення кредитних коштів, сплати процентів і неустойки.

На підставі договору «Автопакет» від 07 жовтня 2008 року № 07/10/2008/840-К/1639 ПАТ «КБ «Надра» зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна заставу належного ОСОБА_3 автомобіля RANGE ROVER V8, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Запис про обтяження зареєстрований

24 липня 2013 року за № 13811236.

25 червня 2018 року термін дії обтяження продовжено з 27 липня 2018 року по 25 червня 2023 року.

31 серпня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірний автомобіль марки RANGE ROVER V8, 2005 року, номер кузова НОМЕР_3 , чорного кольору.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку із його недоведеністю, оскільки позивач не надав оригінал договору «Автопакет» від 07 жовтня 2008 року № 07/10/2008/840-К/1639.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від

12 березня 2013 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в частині вимог до ДП «Інформаційний центр» про усунення перешкод у здійсненні права розпорядження транспортним засобом шляхом припинення застави та зобов`язання виключити відповідний запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 593 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що становлять предмет застави, переходять у власність іншої особи. Застава зберігає силу й у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги, на іншу особу.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо іншого не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач дав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За таких обставин реалізація (продаж) майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи.

Установивши, що спірний транспортний засіб, який є предметом застави, був відчужений позивачу за наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про його обтяження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки обтяження зберігає силу для нового власника.

Аргументи касаційної скарги про ненадання банком договору «Автопакет» № 07/10/2008/840-К/1639 від 07 жовтня 2008 року та відсутність такого договору у матеріалах справи, не свідчать про не укладення такого договору, також такий факт не встановлено рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 червня 2014 року та рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 вересня 2014 року у справі № 2218/1069/2012, якими відмовлено у задоволенні позову ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості за кредитним договором за недоведеністю позовних вимог, крім того такі аргументи є аналогічними доводам апеляційної скарги позивача, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердились.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун С. Ю. Бурлаков М. Є. Червинська