Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 569/19623/19

провадження № 61-9663св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Галінської В. В. від 17 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., від 26 травня 2020 року.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот», проте наказом № 420-ВК від 07 березня 2018 року був звільнений 14 березня 2018 року з роботи за статтею 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю. Роботодавцем належну йому до виплати заробітну плату у строк, встановлений законодавством, виплачено не було, у зв`язку з чим він був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.

10 травня 2018 року Рівненський міський суд Рівненської області видав судовий наказ у справі № 569/8254/18 про стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на його користь заборгованості у розмірі 13 791,63 грн та компенсацію втрати частини доходів у розмірі 1 762,37 грн. Вказане судове рішення було виконано лише 24 червня 2019 року.

11 червня 2018 року Рівненський міський суд Рівненської області видав судовий наказ у справі № 569/10664/18 про стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 22 894,66 грн за період з 14 березня 2018 року по день звернення до суду - 07 червня 2018 року.

30 серпня 2019 року Рівненський міський суд Рівненської області видав судовий наказ у справі № 569/16387/19 про стягнення на його користь з ПрАТ «Рівнеазот» середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 112 464,80 грн, який ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2019 року було скасовано та роз`яснено право звернення до суду із тими самими вимогами у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до частини третьої статті 171 ЦПК України.

З наведених підстав просив стягнути на свою користь з ПрАТ «Рівнеазот» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08 червня 2018 року по 23 червня 2019 року включно у розмірі 112 749 грн.

11 грудня 2019 року позивач подав до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до ПрАТ «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволено заявлені позовні вимоги. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 червня 2018 року по 23 червня 2019 року в розмірі 112 749,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Місцевий суд також дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, обґрунтовано стягнув з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 червня 2018 року по 23 червня 2019 року у розмірі 112 749,00 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ПрАТ «Рівнеазот» подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

15 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою для перевірки доводів щодо порушення судами внаслідок ухвалення оскаржуваних судових рішень єдиної правозастосовчої практики.

12 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ПрАТ «Рівнеазот» про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

21 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що місцевим та апеляційним судом неправильно було застосовано норми матеріального права, зокрема положення частини першої статті 233 та статті 234 КЗпП України.

Рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 446/509/16-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 740/1433/17.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот».

14 березня 2018 року згідно наказу № 420-ВК від 07 березня 2018 року, ОСОБА_1 звільнений з ПрАТ «Рівнеазот» за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Згідно довідки про доходи про суми, які належать до виплати при звільненні № 1351, виданої ПрАТ «Рівнеазот» 12 квітня 2018 року, позивачу нараховано з лютого 2017 року по червень 2017 року включно - 13 791,63 грн заробітної плати.

10 травня 2018 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано судовий наказ по справі № 569/8254/18 про стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі у розмірі 13 791,63 грн та компенсацію втрати частини доходів у розмірі 1 762,37 грн.

11 червня 2018 року Рівненським міським судом Рівненської області було видано судовий наказ по справі № 569/10664/18 про стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 22 894,66 грн.

Стягнення на підставі судового наказу по справі № 569/10664/18 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 22 894,66 грн відбулося за період з 14 березня 2018 року по день звернення до суду 07 червня 2018 року.

Згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , 24 червня 2019 року ПрАТ «Рівнеазот» було здійснено виплату грошових коштів у розмірі 15 554,00 грн та 22 894,66 грн, які підлягали стягненню на підставі вищевказаних судових наказів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті (рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції), є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок про те, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 та від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц суд касаційної інстанції роз`яснив, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Місцевий суд, вказавши, що позивач пропустив трьохмісячний строк, врахувавклопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, перевірив і обговорив причини пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, навів у рішенні мотиви, чому він вважає за можливе поновити пропущений строк.

Судом першої інстанції, як причину для поновлення пропущеного строку враховано те, що 30 серпня 2019 року Рівненським міським судом Рівненської області було винесено судовий наказ по справі № 569/16387/19 за заявою ОСОБА_1 до ПрАТ «Рівнеазот» про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, яким стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 112 464,80 грн за період з 10 травня 2018 року по 24 червня 2019 року та 192,10 грн сплаченого судового збору, однак ухвалою від 25 вересня 2019 року його було скасовано, а копію ухвали від 25 вересня 2019 року позивач отримав 07 жовтня 2019 року, що стверджується поштовим штемпелем на конверті та даними Укрпошти про отримання рекомендованого відправлення № 3302805338820.

Роботодавець провів фактичний розрахунок з позивачем 24 червня 2019 року. Перебіг тримісячного строку починається з наступного дня, тобто з 25 червня і закінчується 25 вересня 2019 року. Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 16 жовтня 2019 року.

Колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом із пропуском строку з поважних причин, у розумний строк.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам щодо намагання позивача систематично, послідовно та своєчасно захистити свої порушені трудові права.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом неправильно було застосовано норми матеріального права, зокрема положення частини першої статті 233 та статті 234 КЗпП України, а рішення у справі ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 446/509/16-ц та від 11 липня 2018 року у справі № 740/1433/17, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що у справі, яка є предметом перегляду не вбачається відмінного (іншого, неоднакового) застосування положень частини першої статті 233 КЗпП України та статті 234 КЗпП України.

Крім того, у справі № 740/1433/17 позивач не просив поновити строки на звернення до суду із трудовим спором, а у справі № 446/509/16-ц позивач звернувся до суду за захистом своїх прав більш ніж через два роки після проведення розрахунку по заборгованості із заробітної плати.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, такий обов`язок роботодавець виконав лише 24 червня 2019 року, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 08 червня 2018 року по 23 червня 2019 року у розмірі 112 749,00 грн.

Місцевим судом при вирішенні справи виконано вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено та оцінено докази, встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Положеннями чинного ЦПК України чітко визначено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги мотивовано виключно тим, що місцевим та апеляційним судом неправильно було застосовано норми матеріального права, зокрема положення частини першої статті 233 та статті 234 КЗпП України.

Зважаючи на відсутність інших доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, суд касаційної інстанції переглядає справу лише у межах доводів заявника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик