Постанова
Іменем України
19 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 569/2573/17
провадження № 61-11043св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року в складі судді Куцоконя Ю. П. та постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 січня 2018 року в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2007 року № ROHPGA00000152 в розмірі 25 056, 05 дол. США, що за курсом НБУ станом на 19 січня 2017 року складає 688 790 грн 81 коп.
Позов мотивований тим, що 29 березня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір № ROHPGA00000152, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 47 900 дол. США строком до 28 березня 2017 року.
Банк взяті на себе зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та іншими витратами, внаслідок чого виникла заборгованість, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого представник відповідача подав відповідну заяву. При цьому суд врахував, що звернувшись у жовтні 2010 року з позовом простягнення всієї суми кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ КБ «ПриватБанк» змінив строк виконання кредитних зобов`язань, що призвело до початку перебігу строку позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Рівненської області від 05 січня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 січня 2018 року, в якій, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий судових розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили лише 21 січня 2014 року. З огляду на набрання чинності 07 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не могло бути виконане боржником. Строк позовної давності слід обраховувати з дня, коли законом встановлено мораторій відстрочення виконання рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У квітні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій правильно зробили висновок про те, що перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після отримання відповідачем копії позовної заяви з вимогою про дострокове погашення заборгованості в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 569/2573/17 з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2018 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, 29 березня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (після зміни найменування - ПАТ КБ «Приватбанк») і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ROHPGA00000152, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав 47 900 дол. США кредиту з терміном повернення до 28 березня 2017 року.
Того ж дня з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе за умовами кредитного договору зобов`язань між ОСОБА_4 та банком укладений договір іпотеки № ROHPGA00000152, за умовами якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями, площею 95,1 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0717 га, на якій розташований вказаний житловий будинок.
06 жовтня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
01 березня 2011 року ОСОБА_1 вручено копію позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ROHPGA00000152 від 29 березня 2007 року в розмірі 88 746,04 дол. США, що еквівалентно 709 080 грн 85 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок з надвірними будівлями, площею 95,1 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,0717 га, на якій розташований вказаний житловий будинок. Виселено осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Оскільки вказане рішення суду не виконано, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з цим позовом про стягнення кредитної заборгованості.
В суді першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав заява про застосування позовної давності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
ПАТ КБ «ПриватБанк», звертаючись у лютому 2017 року до суду з цим позовом, посилався на те, що рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 листопада 2013 року, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки не виконано, а тому вважаючи, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, порушено цивільні права банку, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства, просило стягнути з відповідача на користь банку 25 056,05 дол. США заборгованості за кредитом (тілом кредиту).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року.
Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.
Таким чином, позовна вимога ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № ROHPGA00000152 від 29 березня 2007 року в розмірі 25 056,05 дол. США є обґрунтованою.
Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк ПАТ КБ «ПриватБанк» використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в іпотеку майна.
Таким чином, кредитор, звернувшись у жовтні 2010 року із достроковою вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитом на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
За таких обставин, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що звернувшись у лютому 2017 року до суду з цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, банк пропустив строк позовної давності, про застосування якого представник відповідача подав відповідну заяву, що згідно частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги з посиланням на неможливість виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на набрання чинності 07 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не має правового значення для вирішення спору, оскільки після набрання чинності вказаним рішенням суду кредитор мав об`єктивну можливість дізнатись про порушення своїх прав у межах строку позовної давності та звернутись до суду з відповідним позовом.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Рівненської області від 05 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов
Судді : В. С. Жданова
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук
М. Ю. Тітов