Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 569/283/18

провадження № 61-42880св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2018 року у складі судді: Гордійчук І. О.,та постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - АТ «Укртелеком») про зобов`язання звільнити з роботи, стягнення вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, однак 26 грудня 2016 року його було незаконно звільнено з посади начальника юридичного відділу Рівненської філії АТ «Укртелеком», а тому 27 квітня 2017 року Рівненським міським судом Рівненської області прийнято рішення про поновлення його на роботі, однак фактично рішення було виконано 07 липня 2017 року. 17 липня 2017 року йому було оголошено про переведення лише його (єдиного працівника) з усього підприємства в режим простою з 07 липня 2017 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак рішення не виконано. Після поновлення на роботі відповідач порушував законодавство про працю щодо нього, не створював належних умов праці, не виплатив кошти за рішенням суду, а тому він 14 грудня 2017 року подав заяву про звільнення за власним бажанням, згідно частини третьої статті 38 КЗпП, у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, однак звільнений не був. 20 грудня 2017 року позивач повторно звернувся із заявою про звільнення з тих же підстав, однак відповідач будь-яких дій по звільненню його з роботи не провів, наказ на звільнення та трудову книжку не видав.

Позивач зазначав, що трудові відносини з відповідачем припинені в строк в який він просив у зв`язку із невиконанням законодавства про працю. Відбулося порушення прав ОСОБА_1 , оскільки він фактично позбавлений права працювати за відповідною професією, а також на іншу роботу з більш високою заробітною платою.

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

трудові відносини з відповідачами визнати припиненими з 20 грудня 2017 року у зв`язку з розірванням трудового договору з його ініціативи за наслідком його звільнення з посади начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком» за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП;

стягнути з АТ «Укртелеком» на його користь вихідну допомогу в сумі 10 800,00 грн;

стягнути з АТ «Укртелеком» компенсацію за невикористану відпустку за два дні у розмірі 358,70 грн,

стягнути з АТ «Укртелеком» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки;

стягнути з АТ «Укртелеком» 5 000,00 грн моральної шкоди та судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано АТ «Укртелеком» здійснити звільнення з роботи ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП з 20 грудня 2017 року.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 10 800 грн.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за 49 днів в розмірі 8 871,94 грн.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 грн.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені позивачем за надану правничу допомогу в розмірі 13 850 грн.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1 409,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем було допущено порушення умов трудового законодавства, оскільки після поновлення позивача на роботі в судовому порядку 27 квітня 2017 року, роботодавцем наказ про поновлення на роботі видано лише 07 липня 2017 року, однак після поновлення на роботі працівника не було забезпечено належними умовами для праці, а визначена рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року стягнута сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 31 460 грн виплачена йому у грудні 2017 року, тобто вже після подачі позивачем заяви про звільнення з роботи від 20 грудня 2017 року. За таких обставин, суд зробив висновок про наявність правових підстав для звільнення позивача з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП згідно з поданою ним заявою з 20 грудня 2017 року.

Суд першої інстанції вказав, що у зв`язку зі звільненням за частиною третьою статті 38 КзПП з відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу в розмірі 3-х місячного середнього заробітку. Позивач пропрацював у жовтні 2017 року за табелем 18 днів, у листопаді 10 днів. Згідно довідки ПАТ «Укртелеком» від 19 лютого 2018 року заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень 2017 року складає 2 953,68 грн, за листопад - 2116,09 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи становить (2953,68 грн + 2116,09 грн ): (18 днів+10 днів) = 181,06 грн. Періодом, впродовж якого за позивачем зберігається середній заробіток є період з 20 грудня по дату постановлення рішення суду. Кількість робочих днів які підлягають оплаті за час вимушеного прогулу з 21 грудня 2017 р. по дату постановлення рішення суду становить 49 днів. Таким чином, загальна сума яка належить до виплати позивачу за вимушений прогул становить 8 871,94 грн. (49х181,06) Середньомісячне число робочих днів становить (22дні+21дні):2 = 21,5. Таким чином, сума вихідної допомоги становитиме 181,06 х21.5 х3 = 11678,37 грн. Оскільки позивач в позовних вимогах просив суд стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 10 800 грн, а тому саме в такому розмірі вихідна допомога підлягає стягненню на користь позивача, в межах заявлених позивачем позовних вимог. Заявлена позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача на його користь компенсації за два дні невикористаної відпустки в розмірі 358,70 грн, є необґрунтованою, не доведеною та такою, що не підлягає задоволенню.

При частковому задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, що відповідач своїми неправомірними діями заподіяв моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, спричинених порушенням його конституційного права на працю, неможливістю працевлаштуватися в іншому місці, а тому слід частково задовольнив вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 1 000 грн. На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 27 грудня 2017 року, ордер на надання правової допомоги, розрахунки обсягу та вартості наданих послуг, акти прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги, квитанції до приходного касового ордеру. Відповідно до розрахунків обсягу та вартості наданих послуг та актів прийому-передачі виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги адвокат на надання відповідачеві правничої допомоги витратив 20 год, вартість визначених послуг по наданню правничої допомоги визначається у розмірі 650 грн за одну годину роботи при наданні консультацій, опрацювання наданих матеріалів, підготовки позовної заяви, документів процесуального характеру, пов`язаного з розглядом справи, вивчення та правовий аналіз наданих матеріалів справи тощо, у розмірі 700 грн. за одну годину роботи представництва інтересів в суді. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката складає 13800 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника АТ «Укртелеком» задоволено частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2018 року в частині зобов`язання здійснити звільнення з роботи ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 20 грудня 2017 року, стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, скасовано.

Позов ОСОБА_1 до АТ «Укртелеком» про припинення трудового договору з 20 грудня 2017 року, стягнення вихідної допомоги, відпускних, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки задоволено частково.

Припинено дію безстрокового трудового договору укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укртелеком» з 20 грудня 2017 року за частиною третьою статті 38 КЗпП у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю.

Стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 11 678,37 грн та судові витрати в розмірі 9 320,00 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки відмовлено.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 березня 2018 року в частині стягнення моральної шкоди залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про звільнення його з роботи з 20 грудня 2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України в зв`язку з порушенням відповідачем трудового законодавства. Відповіді на вказану заяву позивачу роботодавцем надано не було. На час розгляду справи позивач з роботи не звільнений. Підставами припинення трудового договору, згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39). Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13. Суд першої інстанції правильно зазначив, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають. Судова колегія погоджується з таким висновком, тому що, суд вважає встановленим факт того, що відповідачем було допущено порушення умов трудового законодавства щодо своєчасного поновлення позивача на роботі та проведення оплати праці, що є порушенням статей 94 96 КЗпП України. Вказане конституційне право позивача на працю та на своєчасне отримання заробітної плати є порушеним, тому у позивача є підстави для проведення процедури звільнення саме за частиною третьою 38 КЗпП. Відповідач не заперечував факт несвоєчасного виконання рішення суду від 27 квітня 2017 року. Проте при задоволенні позовної вимоги про зобов`язання здійснити звільнення з роботи ОСОБА_1 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП з 20 грудня 2017 року суд першої інстанції невірно визначив ефективний спосіб захисту інтересів позивача, який суперечить закону та не врахував уточнених позовних вимог, де позивач просив суд трудові відносини з відповідачами визнати припиненими з 20 грудня 2017 року у зв`язку з розірванням трудового договору з його ініціативи за наслідком його звільнення з посади начальника відділ правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком» за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП. За таких обставин, судове рішення підлягає скасуванню в оскарженій частині з ухваленням нового судового рішення. згідно статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 Порядку для розрахунку вихідної допомоги враховуються виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню. Тому з відповідача на користь позивача відповідно до статті 44 КЗпП підлягає стягненню вихідна допомога у розмірі 11 678,37 грн. тримісячного середнього заробітку (3892,79 грн середньомісячна заробітна плата х 3 =11 678,37 грн).

Апеляційний суд вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру компенсації за невикористану щорічну відпустку, а тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Не підлягають задоволення позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, оскільки аналіз частини першої статті 117 КЗпП дає підстави для висновку, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає за наявності умов: при звільненні працівника, невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки зазначені в статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільнені та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, оскільки відсутній факт звільнення та затримки розрахунку тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП, так як захисту підлягає вже порушене право.

Апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність доказів заподіяння моральної шкоди Апеляційний суд відхиляє, оскільки вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення на статті 237-1 КЗпП України та при визначенні розміру компенсації моральної шкоди виходив із засад справедливості. При визначенні розміру компенсації за правничу допомогу апеляційний суд враховує, складність справи, незначний об`єм робіт виконаний безпосередньо адвокатом та час витрачений адвокатом на участь у судових засіданнях суду першої та апеляційної інстанції, а також співмірність витрат із ціною позову, пропорційність розміру задоволених вимог та значенням справи для сторони та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 7 414 грн в рахунок компенсації за правничу допомогу у цій справі. Крім того, враховуючи часткове задоволення позову та розмір задоволених позовних вимог, покладення судового збору при подачі апеляційних скарг на обидві сторони, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 1 903 грн.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укртелеком» вихідної допомоги в розмірі 11 678,37 грн, судових витрат у розмірі 9 320,00 грн та відмови в задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки та направити справу у цій частині на новий розгляд до апеляційного суду. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди невірно застосували статтю 44 КЗпП України, яка наголошує, що вихідна допомога при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, а тому суди помилково задовольнили позов у меншому розмірі. У разі розрахунку середньої заробітної плати для оплати вихідної допомоги та часу вимушеного прогулу час, протягом якою працівники згідно із чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали та за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Сума вихідної допомоги має складати 17 517,56 грн. Судами попередніх інстанцій було помилково застосовано підпункти 2 та 3 пункту 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати та не застосовано абзац 6 пункту 2 розділу II цього ж порядку.

Зазначає, що суди безпідставно не задовольнили позовні вимоги щодо компенсації за два дні відпустки. Суд встановивши, що роботодавець порушив і строки розрахунку і строки видачі трудової книжки, мав би прийти до висновку про можливість стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, і як наслідок, повинен був стягнути такий середній заробіток на момент проголошення постанови апеляційного суду.

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення в частині стягнення компенсації моральної шкоди та постанова апеляційного суду в частині припинення дії безстрокового трудового договору укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укртелеком» з 20 грудня 2017 року не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У листопаді 2018 року АТ «Укртелеком» подало відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_2 , в якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити повністю, а оскаржені рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Відзив мотивовано тим. що частиною 3 статті 38 КЗпП, не передбачено безумовного обов`язку роботодавця (в разі його незгоди звільнення із зазначених підстав), розривати (припиняти) трудові відносини у день, в який просить працівник. А відтак, до даних правовідносин, має застосовуватися аналогія права, зокрема, норми цивільного законодавства. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Суди в оскаржених рішеннях, по суті, перевіряли стан виконання попередніх судових рішень за участю тих же сторін, однак, не вказали, яка саме норма законодавства про працю, умова трудового чи колективного о договору невиконана відповідачем.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укртелеком», працюючи на посаді начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком».

Наказом №579 від 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з посади начальника відділу правового забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку із скорочення штату працівників.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком».

Відповідачем, на виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 квітня 2017 року, ОСОБА_1 поновлено на роботі посаді начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком» наказом №161-К від 07 липня 2017 року. Позивач приступив до роботи 07 липня 2017 року.

Відповідно до наказу № 165-к від 13 липня 2017 року «Про початок простою начальника відділу правового забезпечення Рівненської філії АТ «Укртелеком», позивача ОСОБА_1 повідомлено про початок простою за його посадою з причин організаційного характеру з 07 липня 2017 року. З наказом № 165-к позивач був ознайомлений 13 липня 2017 року, та зазначив про те, що «ознайомлений й незгідний».

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 листопада 2017 року стягнуто з АТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 31 460,00 грн.

14 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП.

Листом № 385/20 від 14 грудня 2017 року відповідач у задоволенні вказаної заяви відмовив, оскільки відсутні підстави для звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП.

20 грудня 2017 року ОСОБА_1 , повторно подав заяву про звільнення його з роботи з 20 грудня 2017 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП у зв`язку з порушенням відповідачем трудового законодавства.

Роботодавцем відповіді на вказану заяву позивачу надано не було.

Згідно пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП).

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 681/1629/18 (провадження № 61-14424св18) зазначено, що «розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 753/17931/16-ц (провадження № 61-22937св18) вказано, що «судом установлено, що ОСОБА_1 з посади генерального директора ПП «ВЄХ-2000» був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України), що підтверджується його заявою від 29 серпня 2016 року та протоколом зборів засновників (учасників) ПП «ВЄХ-2000» від 29 серпня 2016 року № 2. Оскільки відповідачем вказані обставини не спростовано, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що позивач відповідно до положень статті 44 КЗпП України має право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі № 569/2021/17 (провадження № 61-16759св19) зазначено, що «колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що не поновлення ОСОБА_3 на посаді (0,5 ставки інженера-програміста), невиплата їй заробітної плати за сумісництвом, допомоги на оздоровлення за 2015 рік, неоплата листків непрацездатності, свідчать про порушення трудового законодавства та умов колективного договору, що є підставою для припинення трудового договору та звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП, а також стягнення вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена статтею 44 КЗпП. Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що позивача необхідно звільнити саме з 07 листопада 2016 року, оскільки саме ця дата вказана у її заяві про звільнення не свідчить про незаконність ухваленого апеляційним судом рішення, оскільки 07 листопада 2016 року позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, що не заперечувалося самим відповідачем. Вирішуючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП) та за час затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця (стаття 235 КЗпП), апеляційний суд, урахувавши, що більш тривале порушення трудових прав позивача викликане незаконною відмовою у припиненні трудового договору та невидачею трудової книжки, що перешкоджало її працевлаштуванню, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин саме статті 235 КЗпП та задоволенні позовних вимог в цій частині, а в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 08 листопада 2016 року по 09 липня 2019 року необхідно відмовити, оскільки неможливо одночасно застосовувати положення статей 117 та 235 КЗпП».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У справі, що переглядається позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути з АТ «Укртелеком» 10 800 грн вихідної допомоги (т. 1 а. с. 2-9, 77), а апеляційним судом стягнуто на користь позивача 11 678,37 грн вихідної допомоги. За таких обставин, колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, щосума вихідної допомоги має складати 17 517,56 грн, і з урахуванням меж заявлених вимог, необхідно в цій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Згідно частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При відмові в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку, апеляційний суд: не звернув увагу, що суд першої інстанції не встановив будь-яких фактичних обставин стосовно вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку і вважав, що вона є необґрунтованою, не доведеною та такою, що не підлягає до задоволення. Натомість в постанові апеляційного суду вказано тільки те, що не надано доказів на підтвердження розміру компенсації; не перевірив на якій підставі просив стягнути середній заробіток з урахуванням того, що в позовній заяві вказувалося про існування невиплаченої заборгованості за час вимушеного прогулу згідно рішення суду у справі № 569/10915/17 в сумі 13 334,7 грн та те, що вимога до відповідача про проведення остаточного розрахунку і видачу трудової книжки залишилися без реагування (том 1, а. с. 7, 8, 19, 20); не встановив, чи отримав позивач трудову книжку. По суті, апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України, не переглянув рішення суду першої інстанції у вказаній частині вимог в апеляційному порядку. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпусткуприйнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку, судових витратскасувати і передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; постанову апеляційного суду в частині задоволенихпозовних вимог про стягнення вихідної допомоги в розмірі 11 678,37 грн слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку, судових витрат, скасувати.

Передати справу № 569/283/18 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки видачі трудової книжки, компенсації за невикористану відпустку, судових витрат, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укртелеком» про стягнення вихідної допомоги в розмірі 11 678,37 грн залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук