ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 569/4141/19

провадження № 61-18875св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укрпошта» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2019 року, ухвалене у складі судді Гордійчук І. О., та постанову Рівненського апеляційного суду

від 19 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Боймиструка С. В., Хилевич С. В., Шимків С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Укрпошта» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову вказував, що 18 квітня 2017 року його звільнено з посади виконуючого обов`язки директора Рівненської дирекції АТ «Укрпошта» на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України. На момент звільнення у відповідача АТ «Укрпошта» існувала заборгованість з невиплаченої заробітної плати, яка виплачена позивачу 3 грудня 2018 року.

Позивач вважає, що на підставі статті 117 КЗпП України АТ «Укрпошта» повинно виплатити йому середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з період з 1 травня 2017 року до 3 грудня 2018 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня

2019 року позов задоволено.

Стягнено з АТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 травня 2017 року до 3 грудня 2018 року в розмірі 341 197,56 грн, 3 411,99 грн на відшкодування судових витрат і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 150 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що АТ «Укрпошта» не виплатило належні ОСОБА_1 суми у день його звільнення, а здійснило повний розрахунок з позивачем лише 3 грудня 2018 року. Тому на підставі

статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 1 травня 2017 року до 3 грудня 2018 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Укрпошта» залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про існування правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2019 року АТ «Укрпошта» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 19 вересня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суди попередніх інстанцій не визначили момент остаточного розрахунку та не з`ясували факт порушення права позивача на оплату праці. Суди не врахували, що в листі Управління Держпраці у Рівненській області № 18-04/6577 від 5 грудня 2018 року вказано лише про проведення коригування заробітної плати, проте не зазначено про порушення прав працівника.

На думку відповідача, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття заробітної плати та коефіцієнт її коригування, за непроведення якого КЗпП України не передбачає будь-якої відповідальності роботодавця.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 листопада 2012 року

у справі № 6-139цс12, згідно з яким за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

Заявник зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки ціна позову перевищує 170 000 грн і дана справа має важливе значення для відповідача.

На думку відповідача, суди попередніх інстанцій не врахували пропуск позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП України для звернення до суду із даним позовом, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 1995 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем. 18 квітня 2017 року його звільнено з роботи з посади виконуючого обов`язки директора Рівненської дирекції АТ «Укрпошта» відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України, що підтверджується наказом № 1144/к від 18 квітня 2017 року.

З листа Управління Держпраці у Рівненській області № 18-04/6577 від 5 грудня 2018 року суди встановили порушення відповідачем законодавства про працю в частині непроведення коригування при нарахуванні заробітної плати ОСОБА_1 за весь час щорічних відпусток з 1995 до 2017 роки.

3 грудня 2018 року АТ «Укрпошта» відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року здійснило ОСОБА_1 перерахунок відпускних та компенсації відпускних із врахуванням коефіцієнта коригування заробітної плати за період з 1997 до 2017 роки та проіндексовано вказане коригування. Кошти у сумі 13 342,53 грн перераховано на картковий рахунок позивача в АТ «Укрексімбанк» згідно платіжної відомості № 01.337

від 3 грудня 2018 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства «Укрпошта» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області

від 30 травня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду

від 19 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови

від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі

статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 686/23071/18 (провадження № 61-19742св19).

Встановивши, що всі суми, належні до сплати ОСОБА_1 при звільненні, були виплачені підприємством остаточно лише 3 грудня 2018 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи касаційної скарги про невстановлення судами попередніх інстанцій моменту остаточного розрахунку з працівником спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, які встановили, що всі суми, які належать ОСОБА_1 від АТ «Укрпошта», виплачені останнім 3 грудня 2018 року.

Аргументи касаційної скарги про відсутність підстав вважати порушеними права позивача на оплату праці є безпідставними, оскільки здійснивши, 3 грудня 2018 року виплату позивачу перерахованих відпускних та компенсації відпускних з урахуванням коефіцієнта коригування за період з 1997 року до 2017 року,

АТ «Укрпошта» фактично визнало обов`язок товариства сплатити ці кошти ОСОБА_1 ; стаття 116 КЗпП України встановлює строк здійснення таких виплат, за порушення якого встановлена відповідальність статтею 117 КЗпП України.

Посилання заявника про помилкове ототожнення судами поняття заробітної плати та коефіцієнту коригування не впливають на висновок судів попередніх інстанції, оскільки стаття 116 КЗпП України встановлює обов`язок сплатити в день звільнення працівника всі належні йому суми, а не тільки заробітну плату.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року

у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Доводи касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № 6-139цс12, відхиляються касаційним судом оскільки від вказаного висновку відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Посилання заявника про безпідставне відхилення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відхиляються касаційним судом, оскільки суд першої інстанції суд першої інстанції відповідно до вимог статей 19 274 279 ЦПК України, врахував усі обставини справи (ціну позову, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес, думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження) і правильно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження. При цьому суд визначив розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, що свідчить про намагання суду першої інстанції забезпечити якнайбільшу реалізацію прав сторін, передбачених процесуальним законодавством України. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду від 3 лютого 2020 року

у справі № 661/4385/18 (провадження № 61-11671св19).

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, є безпідставними, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до вимог позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та подання позову до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Встановивши, що АТ «Укрпошта» здійснила остаточний розрахунок з

ОСОБА_1 3 грудня 2018 року, а цей позов останній предявив 28 лютого 2019 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про додержання позивачем строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої

статті 396 ЦПК України.

В обґрунтування клопотання вказував, що відповідачем у справі

є АТ «Укрпошта», а касаційну скаргу фактично подала Рівненська дирекція

АТ «Укрпошта», яка не є юридичною особою, і у директора Рівненської дирекції вказаного товариства Мосаковського В. П. відсутні повноваження діяти від імені АТ «Укрпошта» без довіреності.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки

(частина перша статті 64 ЦПК України).

За змістом пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами довіреністю фізичної або юридичної особи.

Звертаючись з касаційною скаргою, Мосаковський В. П. надав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козяриком В. М. 29 січня 2019 року за № 209, якою йому надано повноваження на представництво інтересів АТ «Укрпошта» у Верховному Суді та підписувати від імені товариства касаційні скарги (пункти 4 та 5 довіреності).

За таких обставин колегія суддів вважає відсутніми підстави вважати, що касаційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати, тому ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 396 ЦПК України необхідно відмовити.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрпошта» залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 травня 2019 року, та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук