Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 569/486/21

провадження № 61-5959св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Олена Анатоліївна, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2022 року в складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року в складі колегії суддів: Хилевича С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк Олена Анатоліївна, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про скасування запису про іпотеку та припинення обтяження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (далі - ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк О. А., про скасування запису про іпотеку та припинення обтяження нерухомого майна.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 14 грудня 2020 року він отримав вимогу про усунення порушень основного зобов`язання від 09 грудня 2020 року за № 27426, яка надіслана ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та відповідно до якої ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» придбало право вимоги заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 04 вересня 2008 року № 63СМБ-АПЗ на підставі договору про відступлення прав вимог від 31 серпня 2020 року № 2302/К/3, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»). Договором від 30 червня 2010 року відбулася передача активів кредитних зобов`язань від ТОВ «Укрпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк».

Зобов`язання за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № 63СМБ-АПЗ, який укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 , забезпечено іпотечним договором від 04 серпня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, який нібито укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 та посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Самсонюк O. A. Предметом зазначеного договору іпотеки є нерухоме майно, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:059:0046, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка).

Земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія РВ № 052682 від 25 жовтня 2004 року.

Позивач зазначає, що отримана ним вимога є безпідставною, оскільки він не підписував іпотечний договір від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, підпис на іпотечному договорі в графі «Іпотекодавець» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Позивач як власник нерухомого майна не є ні позичальником, ні іпотекодавцем за кредитним та іпотечним договорами та не перебував і не перебуває в будь-яких договірних відносинах з відповідачем. Крім того, позивач вказує на те, що тривалий час не знав про існування спірного договору іпотеки, який нібито підписаний від його імені.

Оскільки, належна позивачу земельна ділянка ніколи не передавалася ним в іпотеку, то існування обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 .

Позивач, посилаючись на те, що оскільки він не підписував спірний договір іпотеки, то договір є неукладеним, а тому були відсутні підстави для внесення запису про іпотеку та обтяження нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, просив суд:

- скасувати запис про іпотеку № 13691822, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі іпотечного договору від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08;

- припинити обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, а саме на спірну земельну ділянку, номер запису про обтяження 13691723, внесене на підставі договору іпотеки від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, заборона зареєстрована в реєстрі за № 3126.

Ухвалою суду від 21 вересня 2021 року залучено до участі у цій справі ФОП ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду від 10 лютого 2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування запису про іпотеку і припинення обтяження нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності об`єктивних і переконливих доказів на підтвердження вимог позивача, оскільки, надані ОСОБА_1 докази, які оцінені в сукупності разом з іншими доказами у справі на предмет їх допустимості, належності та достатності, не дали підстав для висновку про те, що на момент укладення оспорюваного іпотечного договору у позивача було відсутнє волевиявлення на його укладення.

Суд не прийняв до уваги висновок експерта, мотивуючи це тим, що експертом при проведені експертизи не дотримані Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та порушено вимоги Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень, що є підставою для визнання висновку недопустимим та неналежним доказом у справі. Висновок експерта ґрунтується на порівняльному дослідженні лише 1 умовно-вільного підпису (на оспорюваному договорі іпотеки) та 2 вільних підписів, однак, експериментальні зразки на 5 аркушах, які були відібрані у позивача в судовому засіданні, та оригінали технічної документації ОСОБА_1 за 2015 рік в 2-х примірниках (1 примірник на 20 арк., 2 примірника на 15 арк.) експертом не досліджувалися.

Крім того, суд врахував, що позивач вже звертався до суду з позовом про про визнання іпотечного договору припиненим, при цьому сам факт укладення такого договору, в тому числі із підстав його не підписання, ним не оспорювався.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, оскільки ОСОБА_1 було відомо про договір іпотеки від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08 у день його укладення, і з підстав його непідписання позивач оспорив його лише у січні 2021 року, то аргументи про те, що він не мав волевиявлення на його вчинення суд не прийняв до уваги.

Додатковим рішенням Рівненського міського суду від 23 червня 2022 року заяву ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохілс Веста» судових витрат, що понесені відповідачем на правничу допомогу у цій справі задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» витрати, понесені відповідачем на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 29 500,00 грн.

Частково задовольняючи заяву ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», суд виходив з того, що розмір витрат, про стягнення яких просить заявник, є завищеним щодо іншої сторони спору, а тому, зважаючи на складність справи, врахувавши обсяг наданих послуг та виконаних робіт адвокатами АО «Вердикт», принципи співмірності, розумності та реальності витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та стягнути з позивача на користь відповідача зазначені витрати у сумі 29 500,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

01 липня 2022 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження позивач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 520/8073/16, від 24 листопада 2021 року в справі № 760/15137/16, від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15 (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що здійснення волевиявлення учасника правочину на укладення договору у письмовій формі в інший спосіб, як його підписання, закон не передбачає. Відсутність підпису ОСОБА_1 на договорі іпотеки від 04 вересня 2008 року № 63/2смбіп-08 вказує про його невчинення, а також про неузгодженість умов та правових наслідків такого правочину.

Відхилення судами висновку судового експерта є безпідставним та невмотивованим, у матеріалах справи відсутнє клопотання експерта про надання додаткових зразків почерку та підпису позивача, що свідчить про достатність наданої судом кількості зразків для проведення призначеної експертизи.

Суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не сприяли сторонам у реалізації ними їх процесуальних прав та, відхиляючи висновок судової експертизи від 10 серпня 2021 року № СЕ-19/118-21/5926-ПЧ, належно не мотивували його відхилення. Крім того, суди попередніх інстанцій, вважаючи вказаний висновок експерта необґрунтованим, не скористалися процесуальною можливістю, у порядку передбаченому ЦПК України, викликати експерта в судове засідання для надання усних пояснень щодо його висновку або поставити на обговорення питання про призначення додаткової чи повторної експертизи.

Заявник вважає висновок експерта судової почеркознавчої експертизи належним і достатнім доказом, яким підтверджено про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору іпотеки від 04 вересня 2008 року, а сам правочин неукладеним.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського міського суду Рівненської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2022 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 04 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 63/Zcмбіп-08, відповідно до умов якого іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № 63СМБ-АПЗ, укладеним між іпотекодержателем і ФОП ОСОБА_2 , відповідно до умов якого позичальник зобов`язаний іпотекодержателю до 03 вересня 2018 року включно повернути кредит у розмірі 30 000,00 дол. США, сплатити проценти за користування кредитом у гривнях у розмірі 11,5 % річних, у євро у розмірі 15,0 % річних, у доларах США у розмірі 16,0 % річних, у доларах США, комісії та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно з пунктом 1.2 цього договору предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме спірна земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії РВ № 052682 від 25 жовтня 2004 року, виданого на підставі рішення Рівненської міської ради від 07 липня 2004 року № 950.

На підставі зазначеного договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку серія та номер: 3125, видавник: ТОВ «Укрпромбанк».

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, відповідно до умов якого в порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов`язань перед Національним банком України, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`язаннях.

Відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 21 січня 2021 року в справі № 1715/1083/12 31 серпня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» було укладено договір про відступлення права вимоги № 2302/К/3, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», а ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» набуло право вимоги, зокрема, за договором кредиту № 63СМБ-АПЗ та за іпотечним договором від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08.

Ухвалою суду від 21 травня 2021 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 та призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України у Рівненській області, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

На експертизу експерту надано, зокрема, іпотечний договір від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, зразки підпису ОСОБА_1 , а саме:

- вільні, виконані в додатку № 1 до договору про постачання електричної енергії від 26 жовтня 2010 року № 3475, в оригіналі проєкту землеустрою від 26 травня 2008 року № 668-3 на 21 арк., в оригіналах технічної документації ОСОБА_1 за 2015 рік в 2-х примірниках: 1 примірник - на 20 арк.; 2 примірник - на 15 арк.;

- експериментальні, виконані на 5-ти аркушах білого паперу, формату А4.

Відповідно до висновку експерта від 10 серпня № СЕ-19/118-21/5926-ПЧ підпис у графі «Іпотекодавець» на іпотечному договорі від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 07 жовтня 2013 року в справі № 1715/1083/12 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № 63СМБ-АПЗ у розмірі 295 314,13 грн, звернено стягнення на нерухоме майно, право власності на яке належить ОСОБА_1 , яке є предметом договору іпотеки від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, а саме на спірну земельну ділянку. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання іпотечного договору припиненим відмовлено. Щодо недійсності іпотечного договору з підстав його непідписання, ОСОБА_1 не заявляв.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час укладення спірного іпотечного договору, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Звертаючись до суду з позовом про скасування записів про іпотеку та про обтяження спірного нерухомого майна, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір іпотеки, на підставі якого у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесені оспорювані записи, він не підписував, умови його не погоджував, а тому договір є неукладеним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами, що на момент укладення оспорюваного іпотечного договору у нього було відсутнє волевиявлення на його укладення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Як встановили суди та підтверджено матеріалами справи, 04 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 63/Zcмбіп-08, предметом якого є спірна земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 07 жовтня 2013 року в справі № 1715/1083/12 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № 63СМБ-АПЗ у розмірі 295 314,13 грн, звернено стягнення на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 та яке є предметом договору іпотеки від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, а саме на спірну земельну ділянку. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта Банк» про визнання іпотечного договору припиненим відмовлено.

Тобто, з зазначеного рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 заявлялись позовні вимоги про визнання іпотечного договору припиненим, при цьому сам факт укладення такого договору, в тому числі із підстав його непідписання, ним не оспорювався, що свідчить про те, що ОСОБА_1 визнав факт укладення договору іпотеки.

Суди правильно врахували, що позивач, будучи обізнаний про факт укладення договору іпотеки, не оскаржував його з підстав його непідписання протягом тринадцяти років, що свідчить про те, що такими діями позивач визнавав укладення оспорюваного правочину та прийняв зобов`язання за цим правочином.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Очевидно, що дії позивача, який вже звертався до суду з позовом про визнання іпотечного договору припиненим, а згодом пред`являє позов з посиланням на те, що він договір іпотеки не підписував та просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, скасувавши записи про іпотеку та припинення обтяження нерухомого майна, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Крім того, суди правильно врахували, що під час укладення договору іпотеки також 04 серпня 2008 року між позивачем та іпотекодержателем було укладено акт приймання-передачі документів, які підтверджують право власності іпотекодавця ОСОБА_1 на предмет застави, та який підписаний позивачем, а також 04 вересня 2008 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та позивачем було укладено договір добровільного страхування заставного майна фізичних осіб № 10-Z/20-017-00224, предметом якого є спірна земельна ділянка. Зазначене позивачем не спростовано.

Отже, встановивши, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що на час укладення оспорюваного правочину його волевиявлення не було вільним, оспорюваний договір він не підписував, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги, що відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору іпотеки від 04 вересня 2008 року підтверджується висновком експерта від 10 серпня 2021 року № СЕ-19/118-21/5926-ПЧ, який є належним і достатнім доказом, який відхилено судами попередніх інстанцій безпідставно, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою суду від 21 травня 2021 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України у Рівненській області.

На експертизу експерту надано, зокрема, іпотечний договір від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, а також зразки підпису ОСОБА_1 , а саме: вільні, виконані в додатку № 1 до договору про постачання електричної енергії від 26 жовтня 2010 року № 3475, в оригіналі проєкту землеустрою від 26 травня 2008 року № 668-3 на 21 арк., в оригіналах технічної документації ОСОБА_1 за 2015 рік в 2-х примірниках (1 примірник на 20 арк, 2 примірник на 15 арк.); експериментальні, виконані на 5-ти аркушах білого паперу формату А4.

За результатом розгляду судово-почеркознавчої експертизи, відповідно до висновку експерта підпис у графі «Іпотекодавець» на іпотечному договорі від 04 вересня 2008 року № 63/Zcмбіп-08, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 , виконаний не ОСОБА_1 .

Суди надали оцінку зазначеному висновку експерта, зазначивши при цьому, що він є недопустимим та неналежним доказом у справі, оскільки експертиза проведена з порушенням вимог Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та вимог Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень.

Так, відхиляючи висновок експерта, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновок експерта ґрунтується на порівняльному дослідженні лише 1 умовно-вільного підпису (на оспорюваному договорі іпотеки) та 2 вільних підписів, однак, експериментальні зразки на 5 аркушах, які були відібрані у позивача в судовому засіданні, та оригінали технічної документації ОСОБА_1 за 2015 рік експертом не досліджувалися.

Колегія суддів погоджується з такою оцінкою судами зазначеного висновку, а також висновками, що його відхилення як неналежного та недопустимого доказу з огляду на таке.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За загальним правилом, висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 № 1950/5) (надалі - Методичні рекомендації) регулюють питання призначення судових експертиз та порядок їх проведення.

Положення цих законів та підзаконних нормативно-правових актів є доступними, чіткими і передбачуваними для особи, яка бажає заявити клопотання про призначення судової експертизи.

Відповідно до пункту 1.1 Методичних рекомендацій об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи.

Відповідно до пункту 1.8 розділу 1 Методичних рекомендацій як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів.

Як вбачається із додатку № 1 до висновку експерта «Ілюстративна таблиця» у ньому міститься лише 3 зображення підписів ОСОБА_1 з яких один підпис той який міститься в оспорюваному ОСОБА_1 іпотечному договорі, інші 2 зображення підписів - ті, що виконані в додатку № 1 до договору постачання електричної енергії від 26 жовтня 2010 року № 3475 та у проекті землеустрою від 26 травня 2008 року № 668-3.

Тобто, висновок експерта ґрунтується на порівняльному дослідженні лише 1 умовно-вільного підпису (на оспорюваному договорі іпотеки) та 2 вільних підписів. Експериментальні зразки на 5 аркушах, які були відібрані у позивача в судовому засіданні та оригінали технічної документації ОСОБА_1 за 2015 рік в 2-х примірниках експертом не досліджувалися.

Виходячи із зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що судовим експертом при проведені експертизи не дотримано Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та порушено вимоги Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень, що є підставою для визнання висновку недопустимим та неналежним доказом.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не сприяли сторонам у реалізації ними їх процесуальних прав, зокрема, відхиляючи висновок судової експертизи від 10 серпня 2021 року № СЕ-19/118-21/5926-ПЧ, належно не мотивували його відхилення, а також не скористалися процесуальною можливістю у порядку, передбаченому ЦПК України, викликати експерта в судове засідання для надання усних пояснень щодо його висновку або поставити на обговорення питання про призначення додаткової чи повторної експертизи, не можуть бути прийняті колегією судів до уваги з огляду на таке.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України). Згідно статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя, четверта статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Позивач не звертався із клопотанням про призначення у справі додаткової чи повторної експертизи і підстави для збирання доказів судом у порядку частини другої статті 13 ЦПК України відсутні.

Доводи касаційної скарги про застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 520/8073/16, від 24 листопада 2021 року в справі № 760/15137/16, від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, на які послався представник заявника на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Окрім цього, фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то її обґрунтування, наведене представником заявника в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах Верховного Суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність оскаржуваних судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що позивач належними та допустимими доказами не підтвердив, що є його процесуальним обов`язком, відсутності у нього волевиявлення на укладення спірного договору іпотеки. Після отримання висновку судової почеркознавчої експертизи Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України у Рівненській області позивач з клопотанням про проведення повторної чи додаткової експертизи не звертався.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко