Постанова

Іменем України

03 березня 2020 року

м. Київ

справа № 569/7495/18

провадження № 61-47378св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПАТ «Рівнеазот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що 04 травня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з ПАТ «Рівнеазот» за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю (стаття 38 КЗпП). В порушення статті 116 КЗпП розрахунку в повному обсязі при звільненні з позивачем не проведено. Належні кошти в сумі 45 690,63 грн позивач отримав 08 грудня 2017 року. Разом з тим, грошові кошти в розмірі середнього заробітку за весь час затримки з виплати належних йому коштів при звільненні, відповідачем не виплачені. Ухвалою Рівненського міського суду від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення середнього заробітку.

ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Рівнеазот» на його користь 45 358,58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області в складі судді: Панас О. В. від 25 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 45 358,58 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 01 березня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Рівненського міського суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ПАТ «Рівнеазот» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Ухвалою Рівненського міського суду від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі судового наказу. Таким чином, позивачем строк звернення до суду не пропущено. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Рівнеазот» задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2018 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки судовий наказ про стягнення заборгованості по зарплаті повністю виконаний 08 грудня 2017 року, то строк на звернення до суду слід обраховувати із зазначеної дати - день коли позивач дізнався про порушення свого права, з 09 грудня 2017 року та сплив 09 березня 2018року. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19 квітня 2018 року, тобто з порушенням строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП. У відповіді на відзив ОСОБА_1 вважає, що подання ним заяви до суду про видачу наказу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку перервало строк та це є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки він не міг подати позов з тими ж вимогами, з тим же предметом та з тими ж підставами до вирішення заяви про видачу наказу. Однак він не клопоче про його поновлення. У матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення пропущеного трьохмісячного строку на звернення до суду, а тому апеляційний суд не може самостійно вирішити питання про його поновлення. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з постановленням нового про відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до трудових правовідносин може застосовуватися стаття 264 ЦК України в частині підстав, встановлених для переривання позовної давності (строку звернення до суду), оскільки ці поняття є однаковими за своїм юридично-правовим характером.

Вказує, що стаття 234 КЗпП не передбачає обов`язку позивача звернення до суду з обов`язковим клопотанням про поновлення строків. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України, зазначивши: «Встановлені статтями 228 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропусків цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк» (постанова від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16). За таких обставин є помилковим висновок апеляційного суду про неможливість поновлення строків відповідно до статті 234 КЗпП за відсутності клопотання позивача.

У березні 2019 року ПАТ «Рівнеазот» через представника Поляк І. В. направило відзиви на касаційну скаргу, в яких просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Відзиви мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Встановлені статтею 233 КЗпП строки звернення до суду не перериваються і не зупиняються. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі № 758/9773/15-ц.

Зазначає, що фактичний розрахунок всіх належних при звільненні сум ПАТ «Рівнеазот» проведений 08 грудня 2017 року, що не заперечується в позовній заяві, підтверджується наданою постановою від 21 грудня 2017 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 55110208 та встановлено в постанові апеляційного суду Рівненської області. Перебіг тримісячного строку починається з наступного дня, тобто з 09 грудня 2017 року, і закінчується 09 березня 2018 року. Однак, в межах встановленого строку - 3 місяці, позивач не звертався до суду, а подав позов по даній справі тільки 23 квітня 2018 року. Судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що із указаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду з порушенням строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання постанови Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат до закінчення її перегляду у касаційному порядку та вказано, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що згідно наказу № 1287-ВК від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнений з роботи ПАТ «Рівнеазот» з 04 травня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю (стаття 38 КЗпП). Розрахунок на день звільнення з позивачем не проведено.

02 листопада 2017 року Рівненським міським судом був виданий судовий наказ про стягнення з ПАТ «Рівнеазот» на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 45 690,63 грн.

08 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав кошти в сумі 45 690,63 грн згідно судового наказу Рівненського міського суду виданого 02 листопада 2017 року, що підтверджується копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 21 грудня 2017 року ВП № 55110208.

01 березня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Рівненського міського суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ПАТ «Рівнеазот» середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Рівненського міського суду від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі судового наказу.

З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 19 квітня 2018 року.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП).

Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що «статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що «перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем звільнення ОСОБА_1 з роботи за його заявою від 23 квітня 2013 року, почався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності рішення Вінницького районного суду від 03 грудня 2013 року) та сплив через три місяці - 23 квітня 2014 року. До суду з позовом про зобов`язання звільнити його з роботи та стягнення коштів, позивач звернувся 24 вересня 2014 року, пропустивши при цьому строк визначений статтею 233 КЗпП. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».

Тобто, стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

Суд апеляційної інстанції вказавши, що позивачем трьохмісячний строк пропущений та в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, не перевірив і не обговорив причини пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП, не навів у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим поновити порушений строк.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то підстави для поновлення її виконання відсутні.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року скасувати.

Передати справу № 569/7495/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Рівненського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук