Постанова

Іменем України

26 березня 2021 року

м. Київ

справа № 570/2709/19

провадження № 61-10541св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Рівненське лісове господарство»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2019 року в складі судді Остапчук Л. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Боймиструка С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівненське лісове господарство» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства«Рівненське лісове господарство» (далі - ДП «Рівненське лісове господарство») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивував тим, що наказом від 02 травня 2019 року № 24 к його звільнено з посади юрисконсульта ІІ категорії ДП «Рівненський лісгосп» у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено відповідний запис у його трудовій книжці.

Підставою для його звільнення став наказ від 28 лютого 2019 року № 58, яким у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці, що зумовлені необхідністю економії грошових коштів та більш повного й ефективного правового захисту інтересів підприємства, було прийнято рішення про скорочення посади юрисконсульта з 01 травня 2019 року, про що його було попереджено під підпис 28 лютого 2019 року.

Однак, відповідач жодним чином не обґрунтував необхідність скорочення штатної одиниці юрисконсульта, яка була єдиною на підприємстві.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 1040 затверджено Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, згідно якого є обов'язковою наявність в штаті державного підприємства штатної одиниці юрисконсульта.

З наведених підстав позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ від 02 травня 2019 року № 24 к про його звільнення з посади юрисконсульта ІІ категорії ДП «Рівненський лісгосп» та поновити його на зазначеній посаді, а також стягнути з відповідача на його користь оплату за вимушений прогул з 02 по 30 травня 2019 року в розмірі 16 908,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності і штату працівників, відповідачем попереджено позивача про наступне звільнення через два місяця з дня ознайомлення з наказом про скорочення чисельності і штату працівників, що відповідає положенням частини першої статті 49-2 КЗпП України, а тому порушення норм трудового законодавства під час звільнення позивача з роботи відсутні.

Також, суд дійшов висновку, що у зв'язку з відмовою позивачу в позові про поновлення на роботі не підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що враховуючи, що у ДП «Рівненське лісове господарство» дійсно мало місце скорочення чисельності і штату працівників, відповідачем попереджено позивача про наступне звільнення через два місяця з дня ознайомлення його з наказом про скорочення його посади, а також, що позивачем не доведено наявність на момент його звільнення у відповідача іншої вакантної посади чи роботи, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти та кваліфікації та яка не була йому запропонована, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідачем було дотримано визначений законодавством порядок при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 липня 2020 року ОСОБА_1 засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 212/9737/15-ц, від 22 березня 2019 року у справі № 487/2727/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 569/4800/16-ц.

Також зазначає, що судами попередніх інстанцій було досліджено факт наявності запропонування позивачу вакантних посад лише на момент звільнення, однак факт наявності і запропонування вакантних посад з 28 лютого 2019 року по 02 травня 2019 року судами не досліджувалися.

Крім того судами не взято до уваги, що роботодавець почав процедуру скорочення посади не отримавши погодження чи відмови у погодженні профспілкового органу підприємства, оскільки наказ № 58 «Про скорочення чисельності та штату працівників підприємства» виданий від 28 лютого 2018 року, тоді як протокол первинної профспілкової організації ДП «Рівненський лісгосп» про надання згоди про звільнення позивача датований 22 березня 2019 року, тому наказ від 28 лютого 2019 року № 58 є недійсним.

Доводи інших учасників справи

02 листопада 2020 року ДП «Рівненське лісове господарство» засобами поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Рівненського районного суду Рівненської області.

У жовтні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 03 травня 2012 року був прийнятий на роботу в ДП «Рівненський лісгосп» на посаду юрисконсульта, а 04 січня 2016 року переведений на посаду юрисконсульта ІІ категорії (а. с. 8).

27 лютого 2019 року головним економістом ОСОБА_2 надано директору ДП «Рівненське лісове господарство»доповідну та техніко-економічне обґрунтування, згідно якого, на підприємство надійшла пропозиція АБ «Лазарчука М.В.» про укладення договору комплексного юридичного супроводу господарської діяльності, вартість якого становитиме 6 500,00 грн на місяць. Таким чином затрати підприємства на правову допомогу адвоката у 2019 році становитимуть 78 000,00 грн. Також, зазначено, що на разі на підприємстві працює юрисконсульт, який у відповідності до положень статті 58 ГПК України, статті 60 ЦПК України, статті 57 КАС України та статті 45 КПК України не може представляти інтереси підприємства в суді. При цьому передбачувані затрати підприємства на оплату праці юрисконсульта у 2019 році становитимуть 295 098,00 грн. На підставі викладеного головним економістом ОСОБА_2 пропонувалося з дотриманням законодавства про працю скоротити посаду юрисконсульта та укласти договір з адвокатським бюро (а. с. 26, 27).

27 лютого 2019 року вказане техніко-економічне обґрунтування доцільності скорочення посади юрисконсульта директором ДП «Рівненське лісове господарство» було направлено для погодження до профкому ДП «Рівненське лісове господарство» (а. с. 28).

Листом голови профкому ОСОБА_3 від 27 лютого 2019 року № 1 повідомлено ДП «Рівненське лісове господарство» про погодження техніко-економічне обґрунтування доцільності скорочення посади юрисконсульта (а. с. 29).

Згідно наказу від 28лютого 2019 року № 58 «Про скорочення чисельності та штату працівників підприємства» у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, що зумовлені необхідністю економії грошових коштів та більш повного й ефективного правового захисту інтересів підприємства з 01 травня 2019 року скорочено посаду юрисконсульта (а. с. 30).

В цей же день позивача було ознайомлено із вказаним наказом та вручено йому персональне попередження про наступне вивільнення працівників, що підтверджується його підписами та ним не заперечується (а. с. 31, 32).

Відповідно до протоколу первинної профспілкової організації ДП «Рівненський лісгосп» від 22 березня 2019 року №1, враховуючи техніко-економічне обґрунтування необхідності скорочення посади юрисконсульта надано згоду на скорочення посади юрисконсульта ОСОБА_1 з дотриманням законодавства про працю (а. с. 35).

Наказом від 02 травня 2019 року № 24 к «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнений з посади юрисконсульта ІІ категорії у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Підставою звільнення у наказі зазначено наказ від 28 лютого 2019 року № 58 про заплановане звільнення; повідомлення про заплановане звільнення (протокол від 27лютого 2019 року № 3); згода профспілкового комітету на розірвання трудового договору (протокол від 22березня 2019 року № 1) (а. с. 19).

Згідно змін до штатного розпису на 2019 рік працівників апарату ДП «Рівненський лісгосп», які погоджено з начальником Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства та вводяться в дію з 03 травня 2019 року, виключено із штатного розпису одну штатну посаду юрисконсульта ІІ категорії(а. с. 80).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

За приписами статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у разі звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штатних одиниць, зокрема посади юрисконсульта, яку обіймав позивач, останнього належним чином попереджено про наступне звільнення, профспілковою організацією надано згоду на його звільнення.

З урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що роботодавцем було дотримано визначений законодавством порядок при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не взято до уваги, що роботодавець почав процедуру скорочення посади не отримавши погодження чи відмови у погодженні профспілкового органу підприємства, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на таке.

27 лютого 2019 року головним економістом ОСОБА_2 надано директору ДП «Рівненське лісове господарство» доповідну та техніко-економічне обґрунтування, згідно якого, на підприємство надійшла пропозиція АБ «Лазарчука М. В.» про укладення договору комплексного юридичного супроводу господарської діяльності, вартість якого становитиме 6 500,00 грн на місяць. Таким чином затрати підприємства на правову допомогу адвоката у 2019 році становитимуть 78 000,00 грн. Також, зазначено, що на разі на підприємстві працює юрисконсульт, який у відповідності до положень статті 58 ГПК України, статті 60 ЦПК України, статті 57 КАС України та статті 45 КПК України не може представляти інтереси підприємства в суді. При цьому передбачувані затрати підприємства на оплату праці юрисконсульта у 2019 році становитимуть 295 098,00 грн. На підставі викладеного головним економістом ОСОБА_2 пропонувалося з дотриманням законодавства про працю скоротити посаду юрисконсульта та укласти договір з адвокатським бюро (а. с. 26, 27).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2019 року директором ДП «Рівненське лісове господарство» було направлено техніко-економічне обґрунтування доцільності скорочення посади юрисконсульта для погодження до профкому ДП «Рівненське лісове господарство», за результатом розгляду якоголистом голови профкому ОСОБА_3 від 27 лютого 2019 року № 1 ДП «Рівненське лісове господарство» повідомлено про погодження техніко-економічне обґрунтування доцільності скорочення посади юрисконсульта.Наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників підприємства» винесено 28 лютого 2019 року, тобто після погодження профспілкою такого скорочення.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не було запропоновано позивачу будь-яких інших вакантних посад, хоча такі вакантні посади на підприємстві були, є безпідставними.

Так вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вакантних посад у відповідача на час звільнення позивача не було, а переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, у даному випадку мало місце скорочення посади юрисконсульта, яка була єдиною на підприємстві. Жодну із вакантних посад, а саме медсестри та майстри лісу позивач обіймати не міг.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 212/9737/15-ц, від 22 березня 2019 року у справі № 487/2727/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 569/4800/16-ц, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем порядку звільнення позивача, що може бути підставою для задоволення позову останнього, при цьому відповідач довів законність його звільнення.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 жовтня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук