Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 570/4030/18

провадження № 61-230св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського апеляційного суду

від 11 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 червня 2007 року № 2-441 позивач є власником Ѕ частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . Іншим співвласником Ѕ частки будинковолодіння була його матір - ОСОБА_2 . Поділ будинку в натурі між співвласниками не був проведений, будинок має один вхід.

На час відкриття спадщини (11 березня 1999 року) земельна ділянка, на якій розміщений житловий будинок, перебувала у постійному користуванні спадкодавця та перейшла у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

У подальшому на підставі рішення органу місцевого самоврядування

ОСОБА_2 отримала у приватну власність безкоштовно земельну ділянку у розмірі 0,0876 га та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

24 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подарувала належну їй на праві власності земельну ділянку та частку будинковолодіння своєму сину (брату позивача) - ОСОБА_3 .

Разом із тим, прийнятим рішенням органу місцевого самоврядування щодо приватизації земельної ділянки та у подальшому укладеними договорами дарування порушуються його права як співвласника нерухомого майна, оскільки він не погоджував межі земельної ділянки.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2008 року № 725 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,15 га (пункт 19 додатку № 1);

- визнати незаконним та скасувати рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 09 грудня 2009 року № 1098 щодо внесення змін до рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2008 року № 725 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0876 га;

- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 400612;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 5624689500:06:040:0589, укладений 24 жовтня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Самсонюком Ф. П. (реєстровий номер 1009);

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 квітня 2013 року, індексний номер 1858124.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 03 вересня

2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із безпідставності заявлених вимог, оскільки права позивача не є порушеними чи невизнаними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він як суміжний землевласник не погоджував меж земельної ділянки, наданої у власність його матері, а також на те, що у 2006 році ним було збудована гараж, яким він не може користуватися на момент розгляду справи, оскільки поділ земельної ділянки відбувся без урахування його інтересів.

На думку суду першої інстанції, факт не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки сам по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Разом із тим, судом встановлено, що позивач не набув права власності на гараж «б», що є самочинно побудованим, який розміщений на земельній ділянці, що належить на праві власності відповідачеві ОСОБА_2 .

Обставина, що позивач не може користуватися самочинно збудованим гаражем, не свідчить про те, що його права є порушеними відповідачами.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року зупинено провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 03 вересня 2020 року.

Зупиняючи провадження у справі, апеляційний суд на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України виходив із того, що у іншій справі № 570/5553/19 ОСОБА_1 оскаржується свідоцтво про право на спадщину за законом

№ 2-441 від 22 червня 2007 року, яке є правовстановлюючим документом, що став підставою для безоплатної приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки,

а тому провадження у справі підлягає зупиненню до вирішення по суті справи

№ 570/5553/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рівненського апеляційного суду.

У лютому 2021 року справа № 570/4030/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення пункту 6 частини першої статті

251 ЦПК України.

При цьому ОСОБА_3 вказує на те, що справа № 570/5553/19 не пов`язана зі справою, яка переглядається, оскільки предметом спору у цій справі є земельна ділянка, яку ОСОБА_2 отримала в порядку безоплатної приватизації, а предметом спору в іншій справі є свідоцтво про право на спадщину за законом

від 22 червня 2007 року № 2-441 на житловий будинок.

Апеляційний суд безпідставно зупинив провадження у справі, що спричинило перешкоду у подальшому розгляді справи, не надавши достатнього мотивування такого зупинення.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_4 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки вимоги про право власності на будинок у справі № 570/5553/19 є первинними щодо вимог стосовно приватизації та подальшого відчуження земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, а тому об`єктивно неможливо вирішити спір у цій справі до вирішення по суті справи № 570/5553/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 червня 2007 року № 2-441 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 у рівних долях по Ѕ частці (а. с. 5, т. 1).

На підставі рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2008 року № 725 та рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 09 грудня 2009 року № 1098

ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку у розмірі 0,0876 га (а. с. 9-11, т. 1).

На підставі зазначених рішень ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 400612 (а. с. 8, т. 1).

Відповідно до договору дарування від 24 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 Ѕ частку належного їй на праві приватної власності житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 . Вказана Ѕ частка будинку розташована на земельній ділянці із кадастровим номером 5624689500:06:040:0589 та належить дарувальнику на підставі державного акта серії ЯК № 400612 (а. с. 70-71, т. 1).

Відповідно до договору дарування від 24 жовтня 2012 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0876 га з кадастровим номером 5624689500:06:040:0589 (а. с. 66-67, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись із урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (рішення від 20 червня 2000 року у справі «FRYDLENDER v. FRANCE», заява № 30979/96, § 43).

Згідно з частиною першою статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною першою статті 251 ЦПК України передбачено вичерпний перелік підстав для виникнення обов`язку суду зупинити провадження у справі.

Пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до цієї ж норми суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на зазначене, для вирішення питання про зупинення провадження

у справі суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати:

як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи за наявності доказової бази та встановлених на підставі цих доказів фактичних обставин.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає

в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Пов`язаність справ полягає в тому, що рішенням суду в іншій справі встановлюються обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів

у цій справі. Обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи, тобто зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішенні питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд.

Визнаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16 та у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 207/413/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 824/215/19, від 10 квітня 2018 року у справі № 761/40264/17, від 27 лютого

2019 року у справі № 308/5006/16-ц.

Таким чином, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Незважаючи на те, що зупинення провадження у справі має тимчасовий характер, судам слід враховувати право кожної особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку та розглядати кожну справу без надмірного формалізму.

У справі, що переглядається, предметом спору є рішення Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 18 грудня 2008 року № 725 та від 09 грудня 2009 року № 1098 щодо передачі у приватну власність у порядку безоплатної приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки на

АДРЕСА_1 , на підставі яких було видано державний акт про право власності та в подальшому укладено договір дарування земельної ділянки з кадастровим номер 5624689500:06:040:0589 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 24 жовтня 2012 року.

Зупиняючи провадження у справі у порядку пункту 6 частини першої статті

251 ЦПК України, суд апеляційної інстанції посилався на факт розгляду справи

№ 570/5553/19, у якій ОСОБА_1 оскаржується свідоцтво про право на спадщину за законом № 2-441 від 22 червня 2007 року, на підставі якого власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 по Ѕ частці відповідно.

Разом із тим, апеляційний суд у порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізував предмети та підстави позовів у справах і не вказав об`єктивні обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на будинковолодіння виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити та оцінити при розгляді цієї справи наявність обставин (фактів), якими позивач обґрунтовував свої вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земельної ділянки на праві власності ОСОБА_2 та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Апеляційним судом не обґрунтовано, в чому саме полягає матеріально-правовий зв`язок між справою, що переглядається, та справою № 570/5553/19, тобто не мотивовано, які саме факти, встановлені в іншій справі, будуть мати преюдиційне значення для цієї справи, та в чому полягає неможливість самостійного встановлення судом обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право учасників справи на справедливий суд та розумні строки розгляду справи.

Таким чином, апеляційний суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України без обґрунтування об`єктивної неможливості розгляду справи № 570/4030/18 до вирішення іншої справи № 570/5553/19.

Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадку скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук