Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 570/4527/16-ц

провадження № 61-18099св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 ,

відповідачі: Малошпаківська сільська рада Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_4 (правонаступник ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Людмили Святославівни, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2019 року у складі судді Красовського О. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання права власності.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До участі у справі залучено його правонаступника - ОСОБА_4

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . До участі у справі залучено її правонаступника - ОСОБА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до архівної довідки від 10 березня 2016 № 73/06-27, виданої Державним архівом Рівненської області, згідно з протоколом зборів уповноважених колгоспу «Україна» с. Великий Шпаків Рівненського району Рівненської області від 04 квітня 1975 року № 2, розмір присадибної ділянки ОСОБА_2 встановлено площею 0,25 га.

У подальшому, відповідно до рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 25 грудня 1997 року № 89 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га у с. Малий Шпаків Рівненського району Рівненської області, цільове призначення: для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку.

На підставі вказаного рішення сільської ради 25 травня 1998 року ОСОБА_2 . Малошпаківською сільською радою Рівненського району Рівненської області видано Державний акт на право приватної власності на землю, однак, на площу 0,20 га.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 фактично користувалась всією земельною ділянкою площею 0,25 га, однак, з вини сільської ради право на приватизацію земельної ділянки вищевказаної категорії ОСОБА_2 використала на площу лише 0,20 га, її внучка - ОСОБА_3 звернулася до Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявою про надання земельної ділянки площею 0,25 га під забудову і для обслуговування будинку, надавши графічні матеріали, на яких було відображено земельну ділянку, яку вона бажає отримати у власність, включаючи частину земельної ділянки площею 0,05 га, якою реально користується її бабуся.

25 квітня 2016 року Малошпаківською сільською радою Рівненського району Рівненської області листом за № 123 було відмовлено в її клопотанні у зв`язку з відсутністю чинних генпланів населених пунктів Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

У подальшому ОСОБА_3 звернулася до Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявою та відповідними документами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак, уже для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,05 га у с. Малий Шпаків Рівненського району Рівненської області. Проте, згідно з рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 22 липня 2016 року № 88 ОСОБА_3 було відмовлено у наданні вказаного дозволу у зв`язку з тим, що земельна ділянка, зазначена на графічному матеріалі, знаходиться у користуванні іншого громадянина.

У відповідь на адвокатський запит Малошпаківська сільська рада Рівненського району Рівненської області проінформувала про те, що на земельній ділянці в с. Малий Шпаків Рівненського району Рівненської області, на яку претендує ОСОБА_3 , згідно із земельно-кадастрової документації та погосподарських книг знаходиться житлова забудова, господарські будівлі і споруди, що перебувають у спільній власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Рішенням сесії Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 09 червня 2016 року № 70 вказаним особам на дану земельну ділянку було надано дозвіл на виготовлення технічної документації.

Вважали, що обидва рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області: від 09 червня 2016 року № 70 та від 22 липня 2016 року № 88 суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, вимогам статті 55 Закону України «Про землеустрій».

З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 просили суд визнати незаконними та скасувати наступні рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області: від 09 червня 2016 року № 70 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» щодо надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 для індивідуального житлового будівництва, обслуговування господарських будівель та споруд площею 0,25 га; від 22 липня 2016 року № 88 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 ».

Крім того, ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,039 га за набувальною давністю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки Рівненського районного суду Рівненської області від 15 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 (як правонаступника ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що в діях Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області порушень законодавства при прийнятті оспорюваних рішень не вбачається, а позивачі не довели обґрунтованість своїх вимог, зокрема, того, що ОСОБА_2 користувалася спірною частиною земельною ділянкою площею 0,0390 га протягом останніх двадцяти років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Мороз Л. С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, а також доводам позову.

Вказує, що позивачами надано достатні та переконливі докази того, що ОСОБА_2 фактично користувалася земельною ділянкою 0,25 га, яка їй і була виділена, а рішення про передачу іншим особам частину її земельної ділянки, вважає незаконним.

Відзиви на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Л. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Належно встановивши обставини справи, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди, з урахуванням того, що при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_2 були погоджені межі сусідніх землекористувачів, і з часу видачі Державного акта на право власності на землю - 25 травня 1998 року - ці межі не змінювалися, дійшли висновку, що ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ,) користувалася земельною ділянкою площею 0,20 га, як до часу отримання Державного акта на право власності на землю, так і після нього, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки у діях Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області порушень законодавства при прийнятті оспорюваних рішень не виявлено, а позивачі не довели обґрунтованість своїх вимог, зокрема, того, що ОСОБА_2 користувалася спірною частиною земельною ділянкою площею 0,0390 га протягом останніх двадцяти років.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мороз Людмили Святославівни - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк