Постанова

Іменем України

13 січня 2022 року

м. Київ

справа № 570/5134/18

провадження № 61-10579св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.» на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., ШимківаС.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.» (далі ТОВ «Колор С.І.М.») про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що з 07 липня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника цеху виготовлення лаків ТОВ «Колор С.І.М.».

Об`єднаним міським військовим комісаріатом Рівненської області направлено припис до місця служби, згідно з яким на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30 липня 2018 року № 328 ОСОБА_1 запропоновано 28 серпня 2018 року вибути в розпорядження військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби.

23 серпня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я директора ТОВ «Колор С.І.М.» з проханням увільнити його від виконання обов`язків за посадою із збереженням робочого місця та середньомісячної заробітної плати з 27 серпня 2018 року, атакож долучив копію припису військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 та копію витягу з наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30 липня 2018 року № 328.

У зв`язку з небажанням представника відповідача поставити відмітку про отримання на примірнику заяви позивача, зазначену заяву направлено ТОВ«Колор С.І.М.» на юридичну адресу цінним листом з описом 25 серпня 2018року.

27 серпня 2018 року ТОВ «Колор С.І.М.»на адресу місця реєстрації позивача було направлено лист № 292, в якому зазначало, що для розгляду заяви від 23 серпня 2018 року щодо увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків за посадою начальника цеху виготовлення лаків, йому необхідно в найкоротший термін направити на юридичну адресу ТОВ «Колор С.І.М.» належним чином завірену копію контракту про прийняття позивача на військову службу.

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 направив ТОВ «Колор С.І.М.» копію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 28 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Командувача сухопутних військ Збройних Сил України генералом полковником ОСОБА_2 .

Проте відповідач відмовився від отримання відповідного листа, що підтверджується копією довідки про повернення на конверті.

Листом від 27 вересня 2018 року № 319 позивача повідомлено про його звільнення з посади за пунктом 4 статті 40 КЗпП України та запропоновано забрати трудову книжку.

Крім того, ТОВ «Колор С.І.М.» в одному конверті було направлено лист від 27вересня 2018 року № 320, разом з яким позивачу було надіслано копію наказу від 26 вересня 2018 року № 152-к про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 та копію наказу від 27 вересня 2018 року №153-К про звільнення за прогул начальника цеху виготовлення лаків (плівкоутворювачів) ОСОБА_1 .

Наказом ТОВ «Колор С.І.М.» від 27 вересня 2018 року № 153-К ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул.

Вказане звільнення вважав незаконним та безпідставним, оскільки прогулом може вважатися лише невихід на роботу без поважних причин, проте 27 серпня 2018 року він був відсутній на робочому місці у зв`язку з переїздом до місця проходження військової служби, а 28 серпня 2018 року уклав контракт «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу» та приступив до виконання своїх обов`язків за посадою.

Посилався на статтю 119 КЗпП України, згідно з якою на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження роботи (посади) і середнього заробітку. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до фактичного звільнення зберігається місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд поновити його на роботі з 24 серпня 2018 року та стягнути з ТОВ «Колор С.І.М.» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020року відмовлено у задоволенні позові ОСОБА_1 .

Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів щодо поважності причин його відсутності на роботі 27 серпня 2018 року з 08:00 год. до 17:00 год., що стало підставою для звільнення за пунктом4 статті 40 КЗпП України, як це передбачено статтею 81 ЦПК України і є процесуальним обов`язком.

Не знайшов підтвердження той факт, що накази про накладення дисциплінарного стягнення та звільнення позивача були винесені з порушенням діючого законодавства. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами та не підтверджено матеріалами справи, що відповідачем порушено трудові права при звільненні ОСОБА_1 з роботи, а тому були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині. Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, тому відсутні правові підстави для задоволення похідних позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення яким в позовні вимоги задовольнити .

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бондар Ю.М., скасовано рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020року.

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Колор С.І.М.» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано незаконним та скасовано ТОВ «Колор С.І.М.» від 26 вересня 2018 року №152-К про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 та наказ від 27 вересня 2018 року № 153-К про звільнення за прогул начальника цеху виготовлення лаків (плівкоутворювачів) ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника цеху виготовлення лаків (плівкоутворювачів) ТОВ «Колор С.І.М.» з 24 серпня 2018 року.

Стягнено з ТОВ «Колор С.І.М.» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 137663,25 грн, що визначено без утримання передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнено з ТОВ «Колор С.І.М.» у дохід держави судові витрати в сумі 4146,37 грн.

Стягнено з ТОВ «Колор С.І.М.» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1057,20 грн понесених при подачі апеляційної скарги.

Постанова суду мотивована тим, що на час укладення контракту ОСОБА_1 існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

На позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, таким чином, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач 27 серпня 2018 року був відсутній на робочому місці з поважних причин, оскільки здійснював дії щодо прибуття до військової частини, яка знаходиться у іншому населеному пункті, та укладення контракту на проходження військової служби.

Таким чином, позивач виконував свій конституційний обов`язок із захисту Вітчизни і не мав права відмовитися від нього.

Саме з цієї причини він був відсутній на роботі 27 серпня 2018 року, що виключає його вину, а отже він не вчинив винного порушення трудової дисципліни (прогулу).

Крім того суд зауважив, що факт не повідомлення працівником про причини своєї неявки на роботу або повідомлення ним таких причин, які на думку власника або уповноваженого ним органу, не відповідали дійсності, не є підставою для звільнення працівника з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а тому право позивача на працю було порушене його незаконним звільненням.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2021 року ТОВ «Колор С.І.М.» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та залишити в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 грудня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідач вказував, що апеляційним судом не враховано позицію Верховного Суду викладену у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) та не обґрунтував її відхилення.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно зясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року справа № 369/9301/18 (провадження № 61-1св20).

Апеляційним судом в порушення позицій Верховного Суду не досліджено ті обставини, що у ОСОБА_1 не було поважних причин відсутності на місці роботи 27 серпня 2018 року, більше того, його відсутність була умисним та чітко запланованим кроком.

Обставини, на які посилається ОСОБА_1 не є обставинами непереборної сили, настання яких не залежить від працівника, а відтак не можуть бути визнані поважними причинами відсутності на робочому місці протягом цілого робочогодня.

Більше того, причини відсутності на робочому місці, на які посилався позивач і які були беззаперечно прийняті судом, в розумінні роз`яснення Верховного Суду, що викладене у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), є обставинами заздалегідь відомими ОСОБА_1 і такими, що перебували під його безпосереднім контролем, що додатково свідчить про винність поведінки останнього.

Судом апеляційної інстанції умисно знехтувано тим, що у приписі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23серпня 2018 № В03К/3309 чітко зазначено, що полковнику ОСОБА_1 пропонується 28 серпня 2018 року вибути в розпорядження військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби (представником ТОВ «Колор С.І.М.» окремо наголошувалось на цій обставині в судовому засіданні). У даному приписі встановлено строк як вибуття до військової частини так і прибуття до неї 28 серпня 2018 року, тобто приписом виділено один робочий день як для вибуття так і для прибуття в розпорядження військової частини.

Жоден із документів, що долучений позивачем не свідчить про необхідність вибуття ОСОБА_1 в розпорядження військової частини саме на день раніше ніж передбачено безпосередньо приписом від 23 серпня 2018 року № В03К/3309.

Крім того, як вбачається із припису від 23 серпня 2018 № В03К/3309 датою прибуття і прийняття ОСОБА_1 на військову службу чітко визначено саме 28серпня 2018 року, а не будь-яка інша дата.

Необхідно зазначити, що сам же позивач не заперечував тієї обставини, що 23серпня 2018 року протягом всього робочого дня був присутній на робочому місці, а відтак є незрозумілим той факт, яким чином ОСОБА_1 зміг отримати припис, який видано 23 серпня 2018 року. Ця обставина також була проігнорована судом апеляційної інстанції, в той час, коли Верховний Суд зобов`язує ретельно досліджувати поважність відсутності особи на робочому місці

Крім обов`язку роботодавця забезпечити належні умови праці, на працівника чинним трудовим законодавством також покладено обов`язок сумлінно ставитися до виконання посадових обов`язків та не допускати порушення трудової дисципліни.

ТОВ «Колор С.І.М.» у своїх трудових правовідносинах із ОСОБА_1 покладалося на його сумлінне ставлення до свого обов`язку як працівника і обґрунтовано розраховувало на його сумлінне ставлення до своїх посадових обов`язків, а тому неявка апелянта на роботу 27 серпня 2018 року за відсутності поважності причин такої неявки вважається нехтуванням ОСОБА_1 своїми трудовими обов`язками перед товариством. Жодного повідомлення на адресу директора чи його заступників про невихід на роботу 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 не повідомляв, чим допустив винну зухвалість та свідомо порушив трудову дисципліну.

Відповідач вважає помилковим посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19), оскільки питання, якому надано оцінку у даній постанові стосується призову на строкову військову службу в період мобілізації та гарантій призовникам в розрізі статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

ОСОБА_1 був полковником запасу і прийняття його на військову службу за контрактом регулюється положенням статтею 20 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», що переконливо свідчить про відмінність правовідносин, що унеможливлює застосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) до правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «Колор С.І.М.».

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат БондарЮ.М., просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи ізРівненського районного суду Рівненської області.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 07 липня 2015 року, на посаді начальника цеху виготовлення лаків (плівкоутворюючів), трудовий договір був укладений між ними на невизначений строк.

Об`єднаним міським військовим комісаріатом Рівненської області за місцем проживання ОСОБА_1 направлено припис до місця служби, згідно якого на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 30липня 2018 року № 328, ОСОБА_1 запропоновано 28 серпня 2018року вибути в розпорядження військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби (строк прибуття 28 серпня 2018 року) (а. с. 7).

23 серпня 2018 року позивач на ім`я директора ТОВ «Колор С.І.М.» подав заяву з проханням увільнити від виконання обов`язків за посадою із збереженням робочого місця та середньомісячної заробітної плати з 27 серпня 2018 року (а.с.8).

25 серпня 2018 року вказану заяву разом з приписом військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 та копією витягу з наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30 липня 2018року №328 позивач надіслав поштою на юридичну адресу відповідача (а.с.9).

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач вищевказані документи отримав 29 серпня 2018 року (а. с. 10).

Актом від 27 серпня 2018 року № 1, складеним директором цеху по виготовленню лаків ОСОБА_3 , начальником служби з охорони та безпеки ОСОБА_4 , юрисконсультом ОСОБА_5 , уповноваженим від трудового колективу ОСОБА_6 визнано факт відсутності на робочому місці начальника цеху виготовлення лаків ОСОБА_1 без поважним причин 27серпня 2018 року протягом усього робочого дня з 08.00 год. до 16.50 год. (а.с.48).

На вимогу відповідача 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 направив відповідачу копію контракту про проходження військової служби у Збройних силах України від 28 серпня 2018 року, проте відповідач відмовився від отримання поштового відправлення (а. с. 14, 15 16, 17, 18).

Листом від 27 вересня 2018 року № 319 позивача повідомлено про його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин та запропоновано забрати трудову книжку, до цього листа було долучено копію наказу від 26 вересня 2018 року №152-К «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » та копію наказу від 27 вересня 2018 року №153-К «Про звільнення за прогул Начальника цеху виготовлення лаків (плівкоутворювачів) ОСОБА_1 ».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Виходячи з зазначеного, звільнення за прогул допускається за відсутності працівника на роботі виключно без поважних причин, однак в разі наявності поважних причин відсутності таке звільнення недопустиме.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

За змістом частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби (пункт 2 частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання припису ТВО військового комісара Рівненського об`єднаного міського військового комісаріату підполковника ОСОБА_7 від 23 серпня 2018 року № В03К/3309, полковнику ОСОБА_1 пропонується 28 серпня 2018 року прибути в розпорядження військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби. Строк прибуття 28 серпня 2018 року.

27 серпня 2018 року ОСОБА_1 на виконання вказаного припису прибув у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби.

28 серпня 2018 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу, в цей же день наказом Командувача Повітряних сил України від 30 липня 2018року № 328 призначений на посаду старшого викладача циклової комісії тактичної підготовки з 28 липня 2018 року та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Виходячи із зазначеного, з 27 серпня 2018 року, з дня коли позивач вчинив прогул згідно акту № 1, складеного директором цеху по виготовленню лаків ОСОБА_3 , начальником служби з охорони та безпеки ОСОБА_4 , юрисконсультом ОСОБА_5 , уповноваженим від трудового колективу ОСОБА_6 з розслідування факту відсутності на робочому місці ОСОБА_1 , останній здійснював дії щодо прибуття до військової частини, яка знаходиться у іншому населеному пункті, та укладення контракту для проходження військової служби, а тому висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач з поважних причин був відсутній на роботі є правильними та обґрунтованими.

Крім того, на час укладення контракту позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

Таким чином, на позивача поширюються гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) та постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020року у справі № 425/3174/17 (провадження № 61-42621св18), від 30 липня 2021 року у справі № 369/13776/19 (провадження № 61-191св21), від 20 травня 2021 року у справі № 683/577/20 (провадження № 61-1249св21), від 10 листопада 2021 року у справі № 235/1195/20 (провадження № 61-11149св21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що позивач належним чином не повідомив роботодавця про причини відсутності на роботі, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки такі доводи не свідчить про відсутність позивача на роботі без поважних причин, оскільки суд при вирішенні таких трудових спорів повинен встановити наявність чи відсутність поважних причин відсутності працівника на роботі.

При цьому, судом апеляційної інстанції вірно враховано, що позивач 23 серпня 2018 року подав заяву на ім`я директора товариства з проханням увільнити його від виконання обов`язків за посадою із збереженням робочого місця та середньомісячної зарплати з 27 серпня 2018 року, однак уповноважена особа товариства відмовилась від проставлення відмітки про отримання на примірнику його заяви. Після цього, 25 серпня 2018 року ОСОБА_1 через підприємство «Укрпошта» офіційно направив відповідачу заяву, припис та копію витягу з наказу, які були отримані відповідачем 29 серпня 2018 року.

Вказані дії свідчать про добросовісність дій позивача та про відсутність в нього наміру на вчинення дисциплінарного проступку у вигляді прогулу.

Виходячи з вищезазначеного, висновки апеляційного суду про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правильними та обґрунтованими, прийнятті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та не спростовані доводами касаційної скарги.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 12 листопада 2020 року у справі № 369/9301/18 (провадження № 61-1св20) є безпідставними, оскільки у вказаних справах встановлені інші фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.» залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук