ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 571/256/18

провадження № 51-2590км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_14.,

суддів ОСОБА_15., ОСОБА_16.

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_17.,

прокурора ОСОБА_18.,

засудженого ОСОБА_1 ,

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_19.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180190000544, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вступ

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_2 та замаху на вбивство ОСОБА_3 .

Вироком Сарненського районного суду м. Сарни від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 8 місяців і 5 днів.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2022 року вирок районного суду залишено без зміни.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 17 вересня 2017 року приблизно о 23:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території власного господарства на АДРЕСА_1 , виявив на вказаній земельній ділянці невідомих йому осіб на мотоциклі, які погрожували, та ідентифікував їх як жителів с. Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області, з мешканцями якого був у неприязних стосунках. Перевищуючи межі необхідної оборони, з метою захисту свого життя, життя родичів, будинку, використовуючи як знаряддя мисливську рушницю «ТОЗ-63» та мисливські набої до неї, споряджені дрібним шротом, які протягом тривалого часу незаконно зберігались на території вказаного господарства, здійснив один постріл у сторону нападників та один - в землю.

Внаслідок цих дій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді трьох вогнепальних ран та помер на місці події, а ОСОБА_3 було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, не навівши належних, ґрунтованих на законі та обставинах справи мотивів, поклавши в основу своїх висновків лише власну версію засудженого без дослідження і аналізу інших доказів, не вказавши в ухвалі конкретні обставини, що спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи, безпідставно залишив вирок районного суду без зміни. Зокрема, апеляційний суд, погоджуючись з кваліфікацією дій засудженого судом першої інстанції за ст. 118 КК України, не дав відповіді на доводи прокурора щодо: неврахування районним судом показань потерпілого ОСОБА_3 , свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; того, що постріли засудженим здійснювалися за відсутності будь-якого суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілих на законні права та інтереси ОСОБА_1 та його сім`ї; районним судом взято до уваги показання свідків захисту, хоча вони є родичами засудженого. Надання свідками неправдивих показань, за твердженням прокурора підтверджується протоколом про результати проведення НСРД від 14 грудня 2017 року - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з абонентського номеру, яким користується ОСОБА_8 , який місцевий суд не взяв до уваги та проігнорував і апеляційний суд. Крім того, прокурор вказував, що суд у вироку не зазначив обвинувачення, яке визнав доведеним в частині засудження ОСОБА_1 . На всі ці доводи його апеляційної скарги апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, а захисник та засуджений заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Мотиви суду

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

На підставі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом статей 91 92 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.

Згідно з вимогами статей 370 373 374 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися зазначених вимог закону.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.

За встановлених районним та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ст. 118 КК України кваліфіковані правильно, а доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 є необґрунтованими виходячи з наступного.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно зі ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Так, суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_9 та мотивів його діяння. ОСОБА_9 у суді першої інстанції свою вину у раніше пред`явленому обвинуваченні у вчиненні умисного вбивства визнав частково і пояснив, що він проживає в будинку АДРЕСА_1 разом із батьками, двома братами та сестрою. Протягом декількох років навколо його та близько розташованих сіл склалась негативна ситуація. Ініціаторами її стали молоді люди з села Дроздинь. Зазначені молоді люди заради розваг, щоб продемонструвати свою зверхність до оточуючих залякували їх. Вчиняли такі дії шляхом побиття людей, підпалів техніки, руйнуванням помешкань, знущанням. Також щодо нього вчиняли насильницькі дії в центрі села силоміць запхнули в багажник автомобіля та вивезли до річки, де робили спроби втопити. Спочатку люди звертались до поліції, але поліцейські ніяк не реагували на такі вчинки та заплющували очі, не приїздили в село для наведення порядку та захисту населення.

17 вересня 2017 року у нього була конфліктна ситуація з жителем села Дроздинь, цього ж дня, приблизно о 23:30 до його домогосподарства, де він проживає разом з батьками, братами та сестрою, приїхали на мотоциклах приблизно 10 чоловік із с. Дроздинь, які погрожували їх вбити та спалити будинок. Щоб дати нападникам усвідомити, що вони будуть чинити опір він здійснив один постріл в землю, щоб у такий спосіб відлякати їх. Однак вказані особи продовжували бігти в напрямку будинку. Коли двоє, що їхали на мотоциклі, заїхали на подвір`я він здійснив, ще один постріл в переднє колесо мотоцикла. В результаті вони розвернулися та виїхали з подвір`я. Він бачив, що вони поїхали в напрямку, місцевості, що називають «Гора», де впали з мотоцикла. Зазначив, що цими особами було пошкоджено його майно - будинок, під час того, як він здійснював постріли. При цьому, зазначив, що його знайомий ОСОБА_10 декілька разів викликав працівників поліції у зв`язку зі здійсненим нападом, однак поліція не відреагувала на ці виклики та не приїхала. Вказав, що після того, як нападники втекли, вони виявили ОСОБА_2 , який лежав біля мотоцикла на так званій «Горі». Наполягав на тому, що не хотів нікого вбивати чи спричиняти тілесні ушкодження, а хотів захистити себе, батьків, садибу від нападу бандитів.

Суд також безпосередньо дослідив, оцінив з точки зору належності, допустимості й достовірності та обґрунтовано послався, у тому числі на показання свідків, на дані, які містяться:

- у протоколах: 1) огляду місця події з фотознімками від 18 вересня 2018 року, згідно якого при огляді території та подвір`я будинку АДРЕСА_1 вбачається наявність розкиданих різного роду пошкоджених палиць інших предметів, що свідчать про боротьбу на цій території, озвучених свідками захисту; 2) слідчих експериментів;

- висновках проведених у справі експертиз, зокрема: 1) судово-медичної експертизи № 180-мк від 17 жовтня 2017 року шкіряного клаптя з ділянки живота від трупу ОСОБА_2 , якою встановлено, що на ній наявна одна вхідна вогнепальна рана, рана без супутніх факторів пострілу. Дана вогнепальна рана заподіяна внаслідок одного пострілу, імовірно шротом; 2) судово-медичної експертизи № 170-мк від 26 жовтня 2017 року, відповідно до якої на джемпері ОСОБА_3 виявлено три вогнепальні пошкодження, які виникли одночасно внаслідок влучання одного вогнепального снаряда-шрота, з неблизької відстані. На штанах ОСОБА_3 виявлено шість вхідних вогнепальних пошкоджень, розташованих в середній третині лівої передньої половинки. Пошкодження без супутніх факторів пострілу.Дані вогнепальні пошкодження на штанях спричинені шістьма вогнепальними снарядами - шротом, з неблизької відстані. Вогнепальні пошкодження на джемпері та штанях виникли внаслідок не менш двох пострілів з гладкоствольної вогнепальної зброї патронами, спорядженими шротом з відстані від 5 м до 20 м.; 3) висновку експерта судово-медичної експертизи № 181-мк від 18 січня 2017 року відповідно до якої на тканині куртки ОСОБА_2 виявлено 5 пошкоджень з ознаками вхідних вогнепальних. Пошкодження на тканині куртки та сорочки спричинені чотирма снарядами (шротом), внаслідок щонайменше одного пострілу з гладкоствольної вогнепальної зброї патроном, спорядженим шротом з неблизької відстані - від 5 м до 20 м; 4) висновку експертизи № 1.2.-468/17 від 29 грудня 2017 року, яким встановлено, що на поданих на дослідження паливному баку та на лівому блоку переключення руля мотоцикла марки «QINGOI» наявні, відповідно, два та одне пошкодження.Дані пошкодження могли утворитися під час руху слідоутворюючого об`єкту (картечі, шроту, свинцевої кулі) відносно слідосприймаючого (паливного баку мотоцикла та на лівого блоку переключання руля) у напрямку зліва направо, можливо, при обставинах, вказаних у матеріалах кримінального провадження. А також інших письмових доказів по справі.

Що стосується доводів прокурора про неврахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , то вказаним показанням свідків була надана у вироку належна оцінка. Районний суд після дослідження всіх наданих доказів стороною обвинуваченні, допитавши свідків захисту та свідків обвинувачення, дійшов висновку, що свідчення свідків захисту узгоджуються з матеріальними і письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення. В свою чергу, свідки обвинувачення надали різні по суті показання, частково підтвердили показання свідків захисту в частині перебування в нічний час біля садиби ОСОБА_13, щоб поговорити про конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . При цьому суд вказав, що вони являються зацікавленими особами щодо свідчення один проти одного по обставинам незаконного нападу на територію господарства ОСОБА_13 , вчинення насилля та знищення майна ОСОБА_13 .

Отже, із встановлених фактичних обставин на підставі безпосередньо досліджених під час судового розгляду у суді першої інстанції доказів та показань самого засудженого, надані ним у суді першої інстанції і викладені судом у вироку, слідує, що у день вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_1 виявив неподалік території власного господарства ряд невідомих йому осіб на мотоциклах, які погрожували йому та його родичам розправою та знищенням майна, й ідентифікував їх як жителів с. Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області, з мешканцями якого перебував у неприязних стосунках. І після того, як один з мотоциклів заїхав на територію домогосподарства, перевищуючи межі необхідної оборони, з метою захисту свого життя, життя родичів, збереження майна, використовуючи як знаряддя мисливську рушницю «ТОЗ-63» та мисливські набої до неї, споряджені дрібним шротом, які протягом тривалого часу незаконно зберігались на території вказаного господарства, здійснив один постріл у сторону нападників та один - в землю.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, здійснивши порівняльний аналіз та встановивши наявність акту суспільного небезпечного посягання та акту захисту та їх співвідношення, суд першої інстанції, з яким в погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку жителів с. Дроздинь, тобто у нього виникла підстава для необхідної оборони, мотивом дій засудженого був захист, водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_1 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони, та правильно кваліфікував його дії за ст. 118 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Що стосується тверджень прокурора про відсутність факту протиправного насильницького вторгнення у домоволодіння, то вони були предметом перевірки суду першої, а в подальшому і другої інстанцій, й були спростовані матеріалами провадження.

Так, факт вторгнення на територію домогосподарства засудженого знайшов своє підтвердження дослідженими під час судового розгляду даними протоколів огляду місця події від 18 вересня 2017 року, вході якого були виявленні різного роду пошкоджені палиці, пошкоджені рами вікна, вибиті скляні вікна, що свідчили про напад та боротьбу на території домогосподарства; слідчого експерименту від 30 листопада 2017 року за участю ОСОБА_1 щодо місця перебування засудженого в момент пострілу, розташування мотоцикла на території домогосподарства, та відстані між мотоциклом та засудженим, яка складала приблизно 15-20 метрів. Крім того, встановлені вказаними слідчими діями обставини, а саме: місцезнаходження засудженого та мотоцикла з потерпілими, знайшли своє підтвердження і висновками експертів №№ 170-мк, 181-мк, згідно якими на одязі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виявленні вогнепальні пошкодження, які були спричинені з вогнепальної зброї з відстані 5-20 метрів.

До того ж, колегія суддів, зазначає, що Конституція України встановлює, що «кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань». Отже, право на оборону визнано Основним законом одним із фундаментальних прав людини. Право на оборону є абсолютним: кожна особа має право вжити заходів оборони від суспільно небезпечного посягання незалежно від того, чи має вона можливість уникнути посягання (втекти, забарикадувати двері тощо) або звернутися за допомогою до представників влади чи інших осіб. За загальним правило необхідна оборона має бути своєчасною. Вона можлива від наявного посягання, тобто такого, яке вже почалося і ще не закінчилось. Однак у ряді випадків така оборона можлива і до початку або після закінчення посягання. Зокрема, стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, а й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з`ясування цього необхідно враховувати поведінку нападаючого, а саме: спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу, як реальну.

Повертаючись, до матеріалів даного провадження, колегія суддів вважає, що досліджені судом докази у їх сукупності узгоджуються між собою, підтверджують показання засудженого та свідків і свідчать саме про знаходження мотоцикла з потерпілими під час пострілу засудженого безпосередньо на території домогосподарства, що вказує на сприйняття засудженим реальної загрози заподіяння шкоди особами, оскільки останні протиправно проникли на територію домогосподарства, виголошували погрози застосування насильства щодо ОСОБА_1 та його родичів, а тому засуджений вжив заходів оборони від суспільно небезпечного посягання нападників. За таких обставин, доводи прокурора в цій частині є неспроможними.

Стосовно тверджень прокурора в частині його незгоди із правовою оцінкою суду першої інстанції показань свідків захисту та залишення вказаних його доводів без належної уваги апеляційним судом, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, прокурор стверджував в апеляційній скарзі, що надання свідками викривлених, неправдивих показань підтверджується проведеними в ході досудового розслідування негласними слідчими діями, за результатами яких складено протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 14 грудня 2017 року, в якому зафіксовано телефонні розмови ОСОБА_8 , в ході яких, у тому числі, обговорювалась підготовка до проведення слідчих дій з участю свідків та обвинуваченого.

Вказаний протокол за клопотанням прокурора був досліджений апеляційним судом.

За результатами дослідження вказаного протоколу апеляційним судом, останній дійшов, на думку колегії суддів, вірного висновку, що з досліджених телефонних розмов ОСОБА_8 , у тому числі із захисником ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_20., не можна дійти однозначного висновку, що вказаними особами узгоджувалось надання саме неправдивих показань щодо подій цього злочину. Крім того, колегія суддів погоджується з твердженнями апеляційного суду, що стороною обвинувачення не доведено, що вказані НСРД було проведено з дотриманням вимог ст. 23 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стосовно гарантій адвокатської діяльності та до того ж не внесено жодних відомостей до ЄРДР за фактом надання неправдивих показань свідками у даному кримінальному провадженні.

До того ж, є слушними посилання апеляційного суду на те, що прокурор, покликаючись на неправдивість показань свідків сторони захисту та обґрунтовуючи свою позицію показаннями свідків сторони обвинувачення, не заявляв клопотання про повторний допит вказаних осіб з передбачених законом підстав, а тому апеляційний суд був позбавлений можливості дати іншу оцінку як показанням свідків обвинувачення, так і показанням свідків захисту, ніж та, що її надав суд першої інстанції.

Колегія суддів також відхиляє доводи прокурора про недотримання судом першої інстанції положень 374 КПК України.

Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів виходить з усталеної судової практики, зокрема, щодо оцінки правильності формулювання обвинувачення.

Так, кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули обвинувачення); правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення. При цьому фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі.

Суд звертає увагу, що для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже правильне їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та належної реалізації права на захист. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка є фактичною моделлю вчиненого злочину. Юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) є правовою моделлю кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Викладені в мотивувальній частині оскарженого вироку фактичні обставини містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, які є істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій засудженого. Формулювання обвинувачення відповідає тексту диспозиції відповідної кримінально-правової норми, формула кваліфікації судом також наведена правильно. Тому доводи прокурора в цій частині є безпідставними.

Отже, суд першої інстанції, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, оцінивши сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства, а також закінченого замаху на умисне вбивство двох осіб, не доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом та не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, а суд на підставі досліджених доказів дійшов висновку, що засуджений вчинив умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, у зв`язку з чим дії ОСОБА_1 кваліфікував за ст. 118 КК України.

З такими висновками суду першої інстанції погодився й апеляційний суд під час перегляду провадження в суді апеляційної інстанції, обґрунтувавши належним чином свої висновки.

Таким чином, перевіркою матеріалів провадження, колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК України, у порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, належним чином розглянув доводи, викладені у апеляційній скарзі прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 , дав на них вичерпні відповіді і з цих питань умотивовано відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливі аргументи, які ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судового рішення не допущено.

З урахуванням викладеного, касаційну прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2022 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16