№ 572/1993/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 572/1993/18

провадження № 61-13484св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Бондаренко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (далі - ПрАТ «СК «Провідна») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовна заява мотивована тим, що 14 липня 2015 року у м. Сарни Рівненської області ОСОБА_4 , керуючи автомобілем Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на ОСОБА_5 . Внаслідок наїзду остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і дружиною ОСОБА_3

Власником автомобіля Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_6 , цивільно-правова відповідальність якого на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «СК «Провідна».

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 28 лютого 2018 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. На підставі статті 75 КК України його звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України.

Вказували, що смертю дочки та дружини, яка настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, їм завдано матеріальну шкоду у вигляді витрат на поховання та моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, пов`язаних з втратою близької людини, втраті нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя.

На підставі вказаного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13 грудня 2008 року, просили суд стягнути з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 14 663,26 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди; на користь ОСОБА_3 13 800,00 грн на відшкодування завданої матеріальної шкоди; на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 100 000,00 грн кожному на відшкодування завданої моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 16 січня 2019 року у складі судді Слободянюк Б. К. позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 18 000,00 грн.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_3 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» на користь ОСОБА_3 витрати на поховання у розмірі 13 800,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що смерть потерпілої настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, тому ПрАТ «СК «Провідна», яким було застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_4 , повинно сплатити витрати на поховання та моральну шкоду. Визначаючи розмір відшкодування, суд виходив із того, що, за встановлених обставин потерпілими є батьки померлої ОСОБА_5 : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її чоловік - ОСОБА_3 , а тому кожен із них має право на страхове відшкодування у межах страхового ліміту, встановленого полісом обов`язкового страхування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2019 рокуапеляційну скаргу ПрАТ «СК «Провідна» задоволено.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 січня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Компенсовано ПрАТ «СК «Провідна» судовий збір, сплачений згідно з платіжним дорученням від 26 лютого 2019 року № 007972 у розмірі 5 557,20 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним (трирічним) строком з моменту скоєння відповідної дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому зазначений в указаній статті строк є присічним і поновленню не підлягає.

Позивачі із заявою про виплату страхового відшкодування до страхової компанії не зверталися, вперше пред`явивши вимоги до страхової компанії звернувшись до суду із позовом 13 липня 2018 року, що не є тотожним за змістом.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для виплати страхового відшкодування та задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду у складу Касаційного цивільного суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд не врахував, що у системному зв`язку зі статті 36, положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні вбачається, що вони стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц, від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к, від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 липня 2015 року у м. Сарни Рівненської областіОСОБА_4 , керуючи автомобілем Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на ОСОБА_5 , яка внаслідок цього отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Власником автомобіля Ford Transit Connect, номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_6 .

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована на підставі договору страхування, укладеного з ПрАТ «СК «Провідна», що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29 травня 2015 року серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 14 липня 2015 року, перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Вказане свідчить, що позивачі мають право на відшкодування шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи оскаржувану постанову про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що неподання позивачами, як особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, заяви про страхове відшкодування до страховика протягом трьох років з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 14 липня 2015 року, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. При цьому звернення позивачів до суду із цим позовом 13 липня 2018 року не має правового значення, оскільки підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»встановлено обов`язок особи звернутися безпосередньо до страховика.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

Так, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначені дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них передбачена статтею 35 цього Закону, згідно з якою шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.

Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію від попереднього звернення чи незвернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК України.

Отже, страховик приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.

У постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення страхового відшкодування незважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку, а у постанові від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к Верховним Судом відхилено посилання страховика на те, що потерпілий не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування.

У постанові від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 Верховний Суд зазначив, що потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

У системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика, ані до суду.

Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Вказаний правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 456/4621/16-к.

Апеляційний суд вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Крім того, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 зазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Отже, апеляційним судом було безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, не можна повністю погодитися із висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру страхового відшкодування.

Так, позивачами було пред`явлено вимогу про відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання і на спорудження надгробного пам`ятника.

Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом установлено, що позивачі довели факт заподіяння їм моральної шкоди, яка полягає у втраті близької людини, оскільки вони перенесли сильне душевне потрясіння, завдане смертю дочки і дружини, що призвело до порушення особистих життєвих та соціальних зв`язків і змусило до здійснення додаткових зусиль для організації свого особистого життя.

Однак, судом безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивачів по 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, оскільки згідно з пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Судом установлено, що потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 14 липня 2015 року, є ОСОБА_5 , а особами, які мають право на відшкодування шкоди, пов`язаної зі її смертю, є її батьки: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та її чоловік - ОСОБА_3 .

Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди стосовно одного потерпілого, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на липень 2015 року, складає 14 616,00 грн, тобто по 4 872,00 грн кожному із позивачів.

При цьому суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_3 здійснив необхідні витрати на поховання і на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 13 800,00 грн, обґрунтовано стягнув ці кошти з ПрАТ «СК «Провідна», що відповідає вимогам пункту 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі, змінивши його в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, у зв`язку з частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з ПрАТ «СК «Провідна» у дохід держави необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 06 червня 2019 рокускасувати.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 16 січня 2019 року залишити в силі, змінивши його в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, та стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 4 872,00 грн (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві гривні) кожному на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» у дохід держави судовий збір у розмірі 1 409,60 грн (одна тисяча чотириста дев`ять гривень шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович