Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 577/2501/19-ц

провадження № 61-11017св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопська районна державна адміністрація Сумської області,

третя особа - Сумський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, третя особа - Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є власником земельної ділянки, площею 5,8032 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026946 від 11 липня 2002 року.

Зазначав, що протягом останнього часу землею не користувався, в оренду нікому не передавав. У 2018 році вирішив віддати земельну ділянку в оренду з метою отримання прибутку, однак, під час юридичної перевірки інформації було виявлено, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за №20467999 відносно його земельної ділянки, тільки на прізвище ОСОБА_4 , яке змінив при укладенні шлюбу 29 серпня 2008 року на ОСОБА_5 , а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ним, в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 .

Про існування зазначеного договору з ОСОБА_2 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався. При укладенні спірного правочину ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності від 06 березня 2001 року, якою йому не надавалося повноважень на укладання такого виду договору.

Вказував, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Гагіною А. О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 20467913, відповідно до якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35248183 від 18 травня 2017 року, яким зареєстровано право приватної власності в розмірі 1 частки на земельну ділянку, площею 5,8032 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлипненської сільської ради Сумської області, кадастровий номер 5910490500:06:005:0055, на ім`я ОСОБА_6 .

У лютому 2019 року ОСОБА_2 повторно звернулася до реєстратора із заявою про внесення змін до оскаржуваного договору емфітевзису. Державний реєстратор Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20467999 відносно його земельної ділянки, зазначивши дату договору емфітевзису з «31 січня 2004 року» на нову дату його укладення - 03 лютого 2004 року.

Вважав, що договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) необхідно визнати недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_3 не мав повноважень укладати договір від його імені. Крім того, оскільки запис про реєстрацію права власності, на його думку, було вчинено незаконно, з порушенням чинного законодавства, то і запис про реєстрацію договору емфітевзиса також є незаконним.

Остаточно уточнивши вимоги, просив визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасувати запис про інше речове право від 13 травня 2017 року №20467999, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний від 18 травня 2017 року № 35248183, з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 при укладенні оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) діяв у межах повноважень, наданих дорученням, оскільки позивач уповноважив його на укладання такого договору, а саме розпоряджатися належною йому земельною ділянкою та укладати щодо неї всі дозволені чинним законодавством України угоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 лютого 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано запис про інше речове право від 13 травня 2017 року №20467999 з внесеними змінами, що зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 35248183 від 18 травня 2017 року, що вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, виходив із того, що на підставі частини першої статті 215 ЦК України необхідно визнати недійсним договір № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладений між ОСОБА_7 , в особі представника ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , оскільки на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації - 13 травня 2017 року, ОСОБА_3 не мав повноважень на вчинення правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 760/23291/14-ц, постанові Верховного суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16, постанові Верховного суду України від 19 лютого 2014 року у справі

№ 6-162цс13, постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі

№ 754/13456/16-ц

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року адвокат ОСОБА_1 - Кондратенко М. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, площею 5,8032 га, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне, на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-СМ №026946, призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с.14, 205-206).

Згідно з копією свідоцтва про зміну імені від 29 березня 2007 року Серія НОМЕР_1 , у Книзі реєстрації зміни імені 30 травня 2001 року зроблено відповідний актовий запис за № 28 про зміну прізвища ОСОБА_6 на Друк (т. 1 а.с.16).

З копії свідоцтва про шлюб від 29 серпня 2008 року Серія НОМЕР_2 вбачається, що після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінив прізвище на ОСОБА_5 (а.с. 15).

06 березня 2001 року ОСОБА_6 складено доручення на ім`я ОСОБА_3 , яке посвідчено державним нотаріусом Конотопської міської державної нотаріальної контори Ничвидюк Н. А. та зареєстровано у реєстрі за №1-1117, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_6 доручив ОСОБА_3 розпоряджатися належним правом на земельну частку (пай) у КСП «Ювілейний», згідно сертифікату серії СМ №0226058 виданого 08 травня 1997 року Конотопським міськвиконкомом, зокрема, укладати щодо нього всі дозволені чинним законодавством України угоди. Крім того уповноважив виділити згідно вказаного сертифікату, земельну ділянку в натурі (на місцевості); одержати державний акт на право приватної власності на землю; розпоряджатися земельною ділянкою, обміняти її чи продати; одержати належні йому гроші; бути його законним представником у відповідних установах та організаціях при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви; підписувати необхідні документи. Доручення видане до 06 березня 2004 року (т. 2 а.с. 89).

31 січня 2004 року між ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_3 , що діяв на підставі доручення від 06 березня 2001 року та ОСОБА_2 укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2 а.с. 10-12).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право №20467999 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 14).

03 лютого 2004 року між ОСОБА_6 , в особі представника ОСОБА_3 , що діяв на підставі доручення від 06 березня 2001 року та ОСОБА_2 укладено договір №1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (т. 2 а.с. 24-25).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за №20467999 відносно спірної земельної ділянки на основі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 ( т. 1 а.с. 205-206).

Сторони, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, не заперечували факт укладення доручення від 06 березня 2001 року та договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 395 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина перша статті 238 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до статті 62 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на момент вчинення доручення - 06 березня 2001 року) передбачено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

У статті 63 ЦК УРСР зазначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору від 03 лютого 2004 року№ 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права, ОСОБА_1 зазначав, що про існування оспорюваного договору, укладеного ОСОБА_3 , який діяв від його імені на підставі довіреності від 06 березня 2001 року, з ОСОБА_2 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд вважав, що підстав для визнання недійсним оспорюваного договору немає, оскільки ОСОБА_3 на підставі довіреності від 06 березня 2001 року мав повноваження на укладання такого договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що зміст доручення від 06 березня 2001 року має уточнення щодо вчинення конкретного правочину, а саме: обміняти чи продати спірну земельну ділянку. Отже, вчиняючи оспорюваний договір, ОСОБА_3 діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

При цьому, апеляційний суд вважав моментом укладення договору час його державної реєстрації - 13 травня 2017 року.

З висновками суду апеляційної інстанції в частині обґрунтування мотивів наявності підстав для задоволення позову колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до доручення від 06 березня 2001 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві «Ювілейний» м. Конотоп, Сумської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії СМ 0226058, виданого Конотопською міською Радою 08 травня 1997 року, продати чи обміняти за ціну і умовах по його розсуду.

При цьому ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 виділити, згідно з вказаним сертифікатом, земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням. Доручення видане строком на три роки.

Згідно з договором від 03 лютого 2004 року № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ОСОБА_3 який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, передав ОСОБА_2 в строкове безоплатне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 5,8032 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Підлипенської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Дія даного договору закінчується 03 лютого 2053 року.

Аналізуючи зміст довіреності від 06 березня 2001 року колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена довіреність видана з дотриманням положень статей 62 64 65 67 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент її вчинення), не припинена та не скасована довірителем, отже, відповідно до викладених у ній положень, наділяла повіреного певними правами.

Зокрема, ОСОБА_1 надав повноваження ОСОБА_3 «розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на його розсуд».

Закріплене у довіреності від 06 березня 2001 року право повіреного розпоряджатися земельною ділянкою означало можливість вирішувати її долю шляхом вчинення дій, які передбачені нормам законодавства, зокрема, вчинення правочинів з третіми особами щодо обміну чи продажу спірної земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не був наділений повноваженнями на укладення оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, оскільки до переліку повноважень, визначених довіреністю, таке право не входило. Зазначений у довіреності вислів «розпоряджатися одержаною земельною ділянкою» є загальним про надання повноважень, який був уточнений. У довіреності від 06 березня 2001 року уточненням є фраза «обміняти чи продати її за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням».

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що повірений на підставі довіреності мав право вчиняти лише ті дії, які зазначені та конкретизовані у тексті довіреності та на які його уповноважив довіритель.

Відповідно до статті 67 ЦК УРСР строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.

У довіреності від 06 березня 2001 року зазначено строк її чинності - три роки, отже, ОСОБА_3 мав право вчиняти дії, які зазначені у тексті довіреності, виключно до 06 березня 2004 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент вчинення довіреності, 06 березня 2001 року, у ЦК УРСР не було передбачено можливості укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Отже, у 2001 році ОСОБА_1 не міг уповноважити ОСОБА_3 на вчинення дій, яких сам не мав права вчиняти.

Отже, оспорюваний договір від 03 лютого 2004 року слід визнати недійсним, оскільки він вчинений ОСОБА_3 за відсутності повноважень на його вчинення.

Колегія суддів вважає, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору 03 лютого 2004 року у ЦК України були відсутні положення про обов`язкову державну реєстрацію договору емфітевзису, вважати моментом вчинення договору 13 травня 2017 року (час державної реєстрації договору) не можна. Отже, висновки апеляційного суду суперечать нормам матеріального права та положенням оспорюваного договору.

Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун