Постанова

Іменем України

27 січня 2020 року

м. Київ

справа № 577/3791/18

провадження № 61-12910св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

третя особа - Прокуратура Сумської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Сумської області, про відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою заступника прокурора Сумської області на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 лютого 2019 року у складі судді Семенюк І. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Криворотенко В. І., Хвостик С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з указаним позовом, який уточнили в процесі розгляду справи та просили стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на відшкодування моральної шкоди по 350 000 грн кожному.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх син ОСОБА_3 за наступних обставин: ІНФОРМАЦІЯ_1 року близько 22 год. 30 хв. біля службового приміщення лінійного пункту міліції, розташованого на території залізничної станції міста Шостка по вулиці Привокзальна , 2 було виявлено тіла двох: інспектора патрульної служби 1-ї роти батальйону патрульної служби при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці ОСОБА_3 , а також інспектора патрульної служби 2-ї роти батальйону патрульної служби при Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці сержанта міліції ОСОБА_5 . 28 листопада 2010 року постановою Шосткинського міжрайонного прокурора Мироненко О. В. була порушена кримінальна справа, за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у відповідності до якої вже розроблена та висунута одна єдина версія про те, що смерть молодшого сержанта міліції ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року настала в результаті самогубства, а смерть сержанта міліції ОСОБА_5 настала в результаті гострої крововтрати, наскрізного вогнепального поранення грудної клітини з пошкодженням серця та обох легенів. 16 лютого 2011 року своєю постановою слідчий Конотопської транспортної прокуратури Рудой А. В. перекваліфікував кримінальну справу за фактом вчинення ОСОБА_3 вбивства ОСОБА_5 з частини першої статті 115 на частину першу статті 119 КК України. Після нетривалого розслідування такої тяжкої та резонансної справи, що пов`язана зі смертю працівників правоохоронних органів, вже 25 лютого 2011 року слідчий Конотопської транспортної прокуратури Рудой А. В. закрив кримінальну справу відносно ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю. Не погодившись з такою постановою слідчого, вони оскаржили її до суду. При скасуванні постанови слідчого, судами було зроблено основний акцент на тому, що слідчим не доведено досудове розслідування до кінця, не виконано вимог законодавства в частині того, що близькі родичі наполягають на реабілітації особи, яка померла, тому досудове розслідування закрито незаконно, до справи не залучені батьки померлого, котрого посмертно звинуватили у вчиненні злочину. Намагання прокуратури закрити справу продовжувалися 9 разів. Всі постанови про закриття кримінальної справи були винесені за однією й тією самою обставиною - у зв`язку зі смертю підозрюваного. Всі ці постанови були скасовані в судовому порядку. У судових рішеннях неодноразово наголошувалось на тому, що кримінальна справа повинна бути спрямована до суду для вирішення обвинувачення по суті та реалізації права особи на реабілітацію, якщо на цьому наполягають близькі родичі. Лише 18 липня 2012 року слідчим винесено постанову про притягнення як обвинуваченого ОСОБА_3 , а 01 серпня 2012 року винесено постанову про допуск до участі у кримінальній справі їх як захисників обвинуваченого. 26 червня 2014 року на ім`я ОСОБА_3 було складено обвинувальний акт, кримінальне провадження завершено. За наслідками судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_3 11 серпня 2016 року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області ухвалено виправдовувальний вирок за відсутністю в діях ОСОБА_3 складу злочину. Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 25 березня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2017 року. Намагання органу прокуратури спотворити обставини вбивства ОСОБА_3 та ОСОБА_5 шляхом звинувачення у вбивстві ОСОБА_3 розпалося у суді. Органи прокуратури, замість того, щоб з`ясувати особу злочинця та покарати його за вбивство ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вдалися до протиправних та незаконних дій, спотворення істини, звинувативши невинувату особу - ОСОБА_3 Така протиправна поведінка державного органу завдала їм болю та страждань, при цьому ці події ще були пов`язані з страшною трагедією - вбивством їх сина. Відновлення честі та гідності сина на протязі цих років було сенсом їх життя. Починаючи з 28 листопада 2010 року (порушення кримінальної справи) по 26 червня 2014 року (складення обвинувального акта) вони вели щоденну боротьбу проти всього складу прокуратури Сумської області, яка не хотіла відступати від своєї єдиної версії щодо обвинувачення ОСОБА_3 і не направляла справу до суду, хоча вони на цьому наполягали. Розгляд вказаного кримінального провадження не був типовим, усі права та обов`язки обвинуваченого фактично здійснювали лише вони та відстоювали права свого сина на реабілітацію. З врахуванням наведеного, приймаючи до уваги тривалість часу необхідного для реабілітації ОСОБА_3 , захворювання, що вони отримали в результаті систематичних хвилювань, просили стягнути на свою користь зазначені вище суми на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Конотопський міськрайонний суд Сумської області рішенням від 06 лютого 2019 року позов задовольнив. Стягнув з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 350 000 грн кожному на відшкодування моральної шкоди.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 довели, що їх сина було безпідставно обвинувачено у вчиненні вбивства з необережності і вони з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по 14 грудня 2017 року перебували у постійному стресовому стані та зазнали сильних душевних та моральних страждань не тільки через смерть їх дитини, а й через постійні намагання встановити істину у справі, добиваючись від працівників правоохоронних органів проведення процесуальних дій, направлених на повне і всебічне з`ясування обставин справи, пройшовши через багаторазові судові розгляди їх заяв і скарг, про правомірність яких свідчить низка судових рішень, якими скасовувалися рішення слідчих про закриття з нереабілітуючих їх сина обставин справи, а тому вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди у заявленому ними розмірі є обґрунтованими.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Сумський апеляційний суд постановою від 04 червня 2019 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 лютого 2019 року змінив в частині мотивів задоволення позову.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що місцевий суд врахувавши тривалість та глибину душевних страждань позивачів дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в заявленому розмірі. При цьому, виходив з того, що обґрунтування позову позивачі помилково посилалися на статті 1167 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», якими спірні правовідносини не регулюються. Суд першої інстанції неправильно визначив матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, керуючись вказаними нормами матеріального права. Крім того, суд помилково послався на статтю 1168 ЦК України, яка регулює питання відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, яку не зазначали позивачі у своїй заяві з посиланням на відповідні обставини.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2019 року заступник прокурора Сумської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 лютого 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 04 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга заступника прокурора Сумської області мотивована тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за фактичних обставин справи та підстав позову положення статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не підлягають застосуванню, оскільки право на відшкодування моральної шкоди на підставі вказаних норм має лише особа, стосовно якої вчинялися зазначені дії. Разом з цим, апеляційний суд безпідставно застосував до вказаних правовідносин загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади незалежно від їх вини та стягнув на користь відповідачів грошові кошти на відшкодування такої шкоди. Позивачами не доведено, а судами не встановлено факт заподіяння моральної шкоди органами прокуратури саме незаконним притягненням їх загиблого сина до кримінальної відповідальності та не доведено причинний зв`язок між спричиненою шкодою та вказаними діями. Сама по собі наявність судових рішень про скасування постанов слідчого про закриття кримінальної справи у зв`язку зі смертю обвинуваченого та не виконання вказівок апеляційного суду за результатами перегляду цих ухвал, на які посилається апеляційний суд в обґрунтування своїх висновків як на підставу завдання шкоди позивачам, свідчить про реалізацію останніми права оскарження процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом щодо доведеності усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності. Факт скасування постанов слідчого місцевим судом та залишення в силі цих ухвал апеляційним судом не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачам. Суди безпідставно та необґрунтовано стягнули по 350 000 грн кожному з позивачів, оскільки останніми не доведено та не надано доказів про завдання шкоди в зазначеному розмірі.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подаливідзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

22 серпня 2019 року справа № 577/3791/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що син позивачів ОСОБА_3 працював інспектором патрульної служби при УМВС України. ІНФОРМАЦІЯ_1 року близько 22 год. 30 хв. біля службового приміщення лінійного пункту міліції на території залізничної станції міста Шостка було виявлено тіла двох інспекторів патрульної служби - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Шосткинським міжрайонним прокурором 28 листопада 2010 року була порушена кримінальна справа № 10690087 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. В постанові про порушення кримінальної справи зазначено, що смерть сержанта міліції ОСОБА_5 настала в результаті гострої крововтрати, наскрізного вогнепального поранення грудної клітини з пошкодженням серця та обох легенів. Смерть молодшого сержанта міліції ОСОБА_3 настала в результаті вчинення самогубства шляхом здійснення пострілу у голову в область правої скроні.

16 лютого 2011 року слідчим Конотопської транспортної прокуратури кримінальна справа № 10690087, порушена за фактом виявлення трупів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК України перекваліфіковано за фактом вчинення ОСОБА_3 вбивства ОСОБА_5 через необережність за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України.

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 травня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2011 року, скасовано постанову слідчого Конотопської транспортної прокуратури від 25 лютого 2011 року про закриття кримінальної справи № 10690087 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 грудня 2011 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 24 січня 2012 року, скасовано постанову слідчого Конотопської транспортної прокуратури від 31 жовтня 2011 року про закриття кримінальної справи № 10690087 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 червня 2012 року, скасовано постанову слідчого Конотопської транспортної прокуратури від 26 квітня 2012 року про закриття кримінальної справи № 10690087 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Постановою слідчого Конотопської транспортної прокуратури від 18 липня 2012 року ОСОБА_3 притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України.

01 серпня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були допущені до участі у кримінальній справі № 10690087 як захисники обвинуваченого ОСОБА_3 .

Постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 лютого 2013 року, слідчому Конотопської транспортної прокуратури відмовлено у вирішенні питання про закриття кримінальної справи № 10690087 у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_7 .

Ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 травня 2013 року скасовано постанову прокурора Конотопської прокуратури від 29 квітня 2013 року про закриття кримінального провадження № 42013200370000003 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2013 року скасовано постанову прокурора Конотопської прокуратури від 31 травня 2013 року про закриття кримінального провадження № 42013200370000003 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 16 липня 2013 року скасовано постанову прокурора Конотопської прокуратури від 26 червня 2013 року про закриття кримінального провадження № 42013200370000003 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Ухвалою слідчого судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 вересня 2013 року скасовано постанову прокурора Конотопської прокуратури від 11 вересня 2013 року про закриття кримінального провадження № 42013200370000003 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду міста Суми від 15 травня 2014 року скасовано постанову прокурора прокуратури Сумської області від 11 квітня 2014 року про закриття кримінального провадження № 42013200370000003 щодо ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю.

26 червня 2014 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Сумської області винесено повідомлення про підозру щодо ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 119 КК України та затверджено обвинувальний акт.

Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2016 року, залишеного без змін ухвалами Апеляційного суду Сумської області від 15 березня 2017 року та Вищого спеціалізованого суду України від 14 грудня 2017 року, ОСОБА_3 виправдано за обвинуваченням у вчиненні вбивства ОСОБА_5 через необережність за відсутністю в його діях складу злочину.

На час розгляду справи в судах попередніх інстанцій за фактом смерті ОСОБА_3 здійснювалося кримінальне провадження № 12017200000000074.

Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачі посилалися на те, що смерть сина назавжди змінила їх життя, вони живуть з постійним тягарем втрати дитини, яка посилюється незаконними намаганнями слідства та прокуратури спотворити обставини події ІНФОРМАЦІЯ_1 року, незаконність дій та рішень цих органів державної влади були встановлені численними рішеннями судів від 25 лютого 2011 року, 31 жовтня 2011 року, 01 листопада 2012 року, 26 квітня 2012 року, 29 квітня 2013 року, 31 травня 2013 року, 26 червня 2013 року, 11 вересня 2013 року, 11 квітня 2014 року. Така ситуація породжує віру у безкарність посадових осіб слідства та прокуратури, підриває авторитет органів державної влади.

Внаслідок таких дій посадових осіб позивачі відчували стрес, душевні страждання, хвилювання, розлади здоров`я, зміни психоемоційного стану, вони були змушені відволікатися від своїх звичайних справ та професійних планів, докладати додаткових зусиль та витрачати час для захисту прав загиблого сина.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься відшкодування шкоди.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про відшкодування шкоди визначено у главі 82 ЦК України.

ЦК України визначено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду (стаття 1166 ЦК України). В той же час, статтею 1173 ЦК України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Статтею 1174 ЦК України визначено особливості відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

У статті 1176 ЦК України визначено порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Вказаною статтею у частинах першій-другій передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Позивачі, звертаючись з позовом до суду і обґрунтовуючи свої вимоги посилались, у тому числі і на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що на спірні правовідносини не розповсюджуються вимоги вказаного вище закону, оскільки позивачі не є суб`єктами, які мають право на відшкодування відповідно до вимог цього закону та статті 1176 ЦК України, де перелічено вичерпний перелік випадків за наявності яких можливе таке відшкодування.

У зв`язку з вищезазначеним, помилковими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно застосував до вказаних правовідносин загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади незалежно від їх вини та стягнув на користь відповідачів грошові кошти на відшкодування такої шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачами не доведено, а судами не встановлено факт заподіяння моральної шкоди органами прокуратури та не доведено причинний зв`язок між спричиненою шкодою і вказаними діями та про те, що суди безпідставно та необґрунтовано стягнули по 350 000 грн кожному з позивачів, оскільки останніми не доведено і не надано доказів про завдання шкоди в зазначеному розмірі, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.

Встановлюючи факт завдання моральної шкоди та визначаючи її розмір місцевий суд, з висновком якого в цій частині погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судовими рішеннями встановлено, що постанови про закриття кримінальної справи у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 виносилися з порушенням норм, чинного на той час кримінально-процесуального законодавства, оскільки родичі померлого наполягають на його реабілітації, і в цьому випадку досудове слідство повинно бути завершено складанням обвинувального висновку та направленням справи до суду або закриттям кримінальної справи у зв`язку з відсутністю події або складу злочину. Прокуратурою не було вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивачі посилались на те, що смерть сина назавжди змінила їх життя, вони живуть з постійним тягарем втрати дитини, яка посилюється незаконними намаганнями слідства та прокуратури спотворити обставини події ІНФОРМАЦІЯ_1 року, незаконність дій та рішень цих органів державної влади були встановлені численними рішеннями судів від 25 лютого 2011 року, 31 жовтня 2011 року, 01 листопада 2012 року, 26 квітня 2012 року, 29 квітня 2013 року, 31 травня 2013 року, 26 червня 2013 року, 11 вересня 2013 року, 11 квітня 2014 року. Така ситуація породжує віру у безкарність посадових осіб слідства та прокуратури, підриває авторитет органів державної влади. Внаслідок таких дій посадових осіб позивачі відчували стрес, душевні страждання, хвилювання, розлади здоров`я, зміни психоемоційного стану, вони були змушені відволікатися від своїх звичайних справ та професійних планів, докладати додаткових зусиль та витрачати час для захисту прав загиблого сина. Позивачі вели щоденну боротьбу протягом 8 років за відновлення репутації їх сина та зрештою ОСОБА_3 було виправдано вироком суду, який залишений без змін в апеляційній та касаційній інстанціях, що фактично відновило їх віру в правосуддя.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що підставою для відшкодування моральної шкоди є протиправні дії та бездіяльність слідчих та прокурорів, встановивши на підставі оцінених доказів причинно-наслідковий зв`язок між цими діями (бездіяльністю) та наслідками про які вказували позивачі, тобто моральними стражданнями, які також встановлені судами.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суди попередніх інстанцій виходили із загальних засад розумності, справедливості, пропорційності та врахували тривалість кримінального провадження необхідність зміни нормального життєвого стану та витрачання часу на відновлення прав померлого сина позивачів.

Таким чином, твердження прокуратури про недоведеність факту завдання позивачам моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Інші наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається. При цьому Верховий Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 рокуу справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення суду першої інстанції (у незміненій частині) та апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Клопотання заступника прокурора Сумської області про розгляд справи за участю Генеральної прокуратури України та повідомлення про дату, час та місце розгляду справи сторін і Генеральної прокуратури України задоволенню не підлягає, оскільки розгляд справи в касаційному порядку проводиться Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання заступника прокурора Сумської області про розгляд справи за участю Генеральної прокуратури України та повідомлення про дату, час та місце розгляду справи сторін і Генеральної прокуратури України.

Касаційну скаргу заступника прокурора Сумської області залишити без задоволення.

РішенняКонотопського міськрайонного суду Сумської області від 06 лютого 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Сумського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило