Постанова
Іменем України
01 березня 2021 року
м. Київ
справа № 577/4402/19-ц
провадження № 61-14248св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року у складі судді Кравченка В. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Ткачук С. С., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він був народним депутатом України попереднього скликання та 21 червня 2019 року, на підставі рішення Центральної виборчої комісії України, зареєстрований кандидатом у народні депутати України по одномандатному виборчому округу № 160. Відповідачі в мережі Інтернет поширили серед невизначеного кола осіб про нього недостовірну інформацію, яка є фактичними твердженнями, є негативною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію. У зв`язку з поширенням відповідачами недостовірної, негативної інформації він постійно перебуває у стані нервового напруження та стресу, що призвело до зниження працездатності, порушення функції сну та емоційного дискомфорту. Вважає, що неправомірними діями відповідачів йому спричинена моральна шкода, розмір якої становить 50 000,00 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати, що інформація, поширена ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 06 год 28 хв у мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook із постом та відеозаписом такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_6», - є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
визнати, що інформація, поширена ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook із постом та відеозаписом такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_6», - є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;
зобов`язати ОСОБА_2 з наступного дня з дати набрання рішенням суду в цій справі законної сили спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію у спосіб, в який така інформація поширена, а саме: шляхом розміщення посту та відеозапису із проханням максимального репосту та поширення цього відеозапису в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook без зайвих власних коментарів зі змістом: «ІНФОРМАЦІЯ_10»;
зобов`язати ОСОБА_3 з наступного дня з дати набрання рішенням суду в цій справі законної сили спростувати розповсюджену нею недостовірну інформацію у спосіб, в який така інформація поширена, а саме: шляхом розміщення посту та відеозапису із проханням максимального репосту та поширення цього відеозапису в мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook без зайвих власних коментарів зі змістом: «ІНФОРМАЦІЯ_10»;
стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що джерелом звинувачень ОСОБА_1 у скоєнні злочину відносно ОСОБА_2 є навмисно поширені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відеозаписи та пости, що набули широкого розголосу. Контекст та формулювання розповсюдженої відповідачами інформації, заклик її поширювати вказує на спільність умислу направленого на маніпуляцію суспільною свідомістю, створення негативних наслідків для ОСОБА_1 і є фактичним твердженням - звинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину (замаху на вбивство) без жодного на те доказу, що безумовно порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Оцінена позивачем моральна шкода в 50 000,00 грн буде належною компенсацією і підлягає стягненню у солідарному порядку з відповідачів, тому як аналіз викладеної в мережі Інтернет недостовірної інформації свідчить про спільність дій та намірів направлених на досягнення негативних для позивача наслідків.
Постановою Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 не надав заперечень проти позову, не заявив клопотання про залучення до участі у справі належного, на його погляд, відповідача, не спростував дані, що підтверджуються наданими позивачем доказами про те, що саме відповідачі на власній сторінці Facebook поширили та розмістили недостовірну інформацію, яка є фактичними твердженнями, є негативною, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідачі не надали належних і допустимих доказів того, що від їх імені в мережі Інтернет поширювалась оскаржувана інформація без належної правової підстави іншою особою, при цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заперечують факту створення відеоматеріалів. Судом першої інстанцій правильно встановлено факт порушення прав позивача поширенням щодо нього інформації, з приводу якої заявлений позов, з урахуванням сутності такої інформації, яка містить не лише допустимі оціночні судження, але й негативну недостовірну інформацію, яку не може бути віднесено до оціночної і такої, яка стосується допустимої критики та оцінки роботи політичного діяча, а стосується тверджень про факти, зокрема, звинувачення приватної особи ОСОБА_1 у замаху на вбивство ОСОБА_2 , достовірність яких не ґрунтується на доказах.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У вересні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 рокута постанову Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 646/1266/16-ц (провадження № 61-661св18), від 27 березня 2019 року у справі № 344/16715/15-ц (провадження № 61-13667св18), від 28 лютого 2020 року справі № 712/2320/18-ц (провадження № 61-10616св19).
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
13 листопада 2020 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
ОСОБА_1 був народним депутатом України попереднього скликання. За постановою Центральної виборчої комісії України від 21 червня 2019 року № 1116 ОСОБА_1 зареєстрований кандидатом у народні депутати України по одномандатному виборчому округу № 160.
По цьому ж округу балотувався у народні депутати України ОСОБА_2 , про що останній постійно наголошував у своїх виступах перед виборцями, по телебаченню та в мережі Інтернет.
27 червня 2019 року ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, проте, обставини цієї події встановлюються правоохоронними органами до цього часу і жодній особі підозра не висунута.
ІНФОРМАЦІЯ_1 о 06 год 28 хв у мережі Інтернет на власній сторінці в соціальній мережі Facebook ОСОБА_3 поширила відеозапис із постом такого змісту: (цитата) «ІНФОРМАЦІЯ_11».
Зазначений пост та відеозапис подивилась велика кількість осіб та поділилась ним з іншими. Відмітивши у своєму пості інших осіб-користувачів цієї ж соціальної мережі Facebook. Таким чином, інформація стала поширюватись мережею, підтвердженням чого є пост особи ОСОБА_20 від ІНФОРМАЦІЯ_12 року о 07 год 15 хв, ОСОБА_21 ІНФОРМАЦІЯ_12 року о 08 год 05 хв, Digest Дайджест української блогосфери ІНФОРМАЦІЯ_13 року о 08 год 57 хв (прямий репост зі сторінки ОСОБА_22 ), ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_12 року о 17 год 40 хв та інших осіб.
Того ж дня, на власній сторінці в соціальній мережі Facebook ОСОБА_2 розмістив відеозапис, у якому прокоментував події, що з ним стались, повідомивши при цьому, «ІНФОРМАЦІЯ_12.»
Зазначений відеозапис та пост використано (із посиланням на джерело на власну сторінку в Facebook ОСОБА_9 ):
1. редакціями видання ЦЕНЗОР.НЕТ від ІНФОРМАЦІЯ_14 року о 14 год 35 хв, який переглянуло 25 772 користувачів та із розміщеного відеозапису вбачається, що його переглянули 371 380 разів;
2. телеканалом «1+1» в новинах ТСН від ІНФОРМАЦІЯ_15 року із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_16»;
3. редакцією РБК-Україна від ІНФОРМАЦІЯ_1 о 15:39 із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_2 »;
4. на сторінці Інтернет видання «ГОРДОН» від ІНФОРМАЦІЯ_14 року о 15 год 50 хв із заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_17»;
5. у новинах Інтернет видання LB.ua від ІНФОРМАЦІЯ_14 року о 13 год 16 хв із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
6. в Інтернет виданні Znaj.ua від ІНФОРМАЦІЯ_1 аналогічного змісту заголовком;
7. в Інтернет виданні Sumy.today новини твого міста від ІНФОРМАЦІЯ_18 року о 22 год 28 хв із заголовком ІНФОРМАЦІЯ_19 .
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_4 на власній сторінці в соціальній мережі Facebook ОСОБА_2 розмістив відеозапис такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_19.». Відеозапис переглянули 76 594 рази.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_20 року ОСОБА_2 розмістив пост такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_21.».
ІНФОРМАЦІЯ_1 на власній сторінці в соціальній мережі Facebook ОСОБА_3 розмістила та поширила відеозапис такого змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_21.».
Вказаний відеозапис використаний телеканалом «5» (п`ятий канал) у новинах ІНФОРМАЦІЯ_18 року, а також у передачі «Вікна-новини» за ІНФОРМАЦІЯ_18 року із посиланням на ОСОБА_26 - депутата Сумської обласної ради Facebook/ ОСОБА_27 у частині підозри по вчиненню замаху на вбивство з боку ОСОБА_10 . Також, із посиланням на пост та відео ОСОБА_28 ІНФОРМАЦІЯ_18 року о 09 год 27 хв розміщено редакцією Інтернет видання «Україна молода» статтю із заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
При цьому. Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Установивши, що висловлювання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення їхніх слів щодо дій ОСОБА_1 ,. до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215 216 246 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.
Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада2000 року).
Суд зауважує, що оскаржувані твердження зроблені не в рамках кримінального провадження, а у мережі Інтернет, а потім, із посиланням на джерело інформації, пости у соціальній мережі Facebook та відеозаписи використані телеканалами та інтернет виданнями. Твердження, зроблені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо вчинення злочину ОСОБА_1 , зокрема замах на життя ОСОБА_2 , були далекими від обережних.
Враховуючи викладене, за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поширили щодо ОСОБА_1 інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а саме - звинувачення у злочині.
Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інформація про ОСОБА_1 не є оціночними судженнями.
У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд в оскаржуваних судових рішеннях не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18), від 14 лютого 2018 року у справі № 646/1266/16-ц (провадження № 61-661св18), від 27 березня 2019 року у справі № 344/16715/15-ц (провадження № 61-13667св18), від 28 лютого 2020 року справі № 712/2320/18-ц (провадження № 61-10616св19).
Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок про те, що поширена відповідачем інформація не принижує честі та гідності позивача. Висловлювання Особа 1 є лише оціночним вираженням його особистих поглядів щодо особи позивача та його висловлювань, критичною оцінкою діяльності, вираженням суб`єктивної думки і поглядів, а тому не підлягає спростуванню, оскільки кожен має право на свободу вираження поглядів у демократичному суспільстві.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 646/1266/16-ц (провадження № 61-661св18) зроблено висновок про те, що у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя. Поширена відповідачами інформація про позивача є неприємною для нього, однак вона не виходить за рамки суспільної моралі. Висловлено інформацію в формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації. Поширена інформація є оціночночним судженням яке було висловлено щодо посадової особи органу державної влади і межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Разом з тим, у справі, що переглядається, оспорювану інформацію не можливо віднести до оціночних суджень, оскільки відповідачі прямо звинувачували ОСОБА_1 у вчиненні злочину - замаху на вбивство. Наведене свідчить про те, що хоча вимоги у цих справах і стосувалися захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, проте обставини справи, зміст поширеної інформації у порівнюваних справах є абсолютно різними.
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 344/16715/15-ц (провадження № 61-13667св18) зроблений висновок про те, що ОСОБА_29 є публічною особою, тому межа допустимої критики з приводу того, як він виконує свої повноваження, є значно ширшою. Фактично ОСОБА_29 просить спростувати інформацію, яка по суті є громадською критикою з приводу того, як він виконував службові обов`язки на посаді оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки в Івано-Франківській області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України, а тому колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що поширення вказаної інформації не призвело до порушення особистих немайнових прав позивача.
У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 712/2320/18-ц (провадження № 61-10616св19), зроблений висновок про те, що ОСОБА_30 , щодо якого поширена спірна інформація, був публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації щодо такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.
Разом з тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 хоча і є публічною особою, яка потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції, проте поширена щодо позивача інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, а отже, наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами вказаними заявником, які наведені як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17 лютого 2020 рокута постанову Сумського апеляційного суду від 31 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик