ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2020 року
м. Київ
справа №580/2188/19
адміністративне провадження №К/9901/33168/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Кобаля М.І., Беспалова О.О., Лічевецького І.О. від 22 жовтня 2019 року
у справі №580/2188/19
за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення коштів
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2019 року Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) звернулося до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2018 році та пеню за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року позов задоволено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено.
4. Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року стягнуто на користь відповідача витрати пов`язані з поданням апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.
5. 26 листопада 2019 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі №580/2188/19, в якій просить таку скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 листопада 2019 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
7. Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №580/2188/19.
8. 17 січня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року без змін.
9. 22 січня 2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та здійснює господарську діяльність з 2003 року.
11. Основними видами підприємницької діяльності відповідача є вантажний автомобільний транспорт, роздрібна торгівля пальним.
12. Позивачем зазначено, що позивач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
13. Зазначене стало підставою застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю у розмірі 22 280, 39 грн та звернення до суду з даним позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтував тим, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю у розмірі 22 280,39 грн. Крім того, за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій, нарахована пеня, сума якої на день подачі позову становить 1069, 60грн.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що протягом 2018 року відповідач не подав інформацію про вакансії (звітність за формою №3-ПН), на які можливо працевлаштувати осіб з інвалідністю та не сплатив в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів у 2019 році та пеню.
16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки відповідачем вжито усі залежні від нього заходи для створення та працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до чинного законодавства.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВІВ НА НЕЇ
17. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що відповідачем вжито усіх необхідних заходів у 2018 році щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а тому обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано.
18. Роботодавці мають своєчасно та повно надавати інформацію про попит на робочу силу, про що зроблено висновок у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17.
19. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки ним здійснено усі можливі заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, його вид діяльності встановлює обмеження щодо виконання такого виду роботи особами, які мають інвалідність.
20. Більш того, під час прийняття оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 06 лютого 2018 року у справі № П/811/693/17, від 08 травня 2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.
21. У відповіді на відзив на касаційну скаргу позивач зазначив, що у поданих до Черкаського міського центру зайнятості звітах за формою № 3 - ПН відсутні вказівки на те, що на пропоновані вакансії можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю, а тому факт подання таких звітів не може бути розцінений, як доказ пошуку осіб з інвалідністю для їх подальшого працевлаштування.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
23. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
25. Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною 2 статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідача у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства становило 13 осіб, а тому середньооблікова чисельність працевлаштованих інвалідів у 2018 році повинна складати 1 особа. Проте таке місце особою з інвалідністю зайнято не було.
16. Відповідно до листа Черкаського обласного центру зайнятості від 14 травня 2019 року №08-11/838 протягом 2018 року відповідач не подав інформацію про вакансії (звітність за формою №3-ПН), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю.
17. Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
18. Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
19. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
20. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
21. Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
22. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
23. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
24. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.
25. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19.
26. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у листі (відповідь на запит ОСОБА_1 ) Черкаського обласного центру зайнятості від 26 липня 2019 року №08-11/1407 зазначено, що протягом 2018 року відповідачем подано до Черкаського обласного центру зайнятості 2 звіти за формою № 3-ПН без вказівки про пріоритетність працевлаштування осіб з інвалідністю.
27. З метою укомплектування вказаних вакансій, фахівцями Черкаського обласного центру зайнятості направлено 6 осіб.
28.Направлення безробітних громадян, з числа осіб з інвалідністю, для укомплектування вказаних вакансій Черкаським міським центром зайнятості не здійснювалося, в зв`язку з специфічними вимогами роботодавця (перевезення небезпечних вантажів).
28. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що листи Черкаського обласного центру зайнятості від 14 травня 2019 року №08-11/838 та від 26 липня 2019 року №08-11/1407 містять розбіжності та протиріччя.
29. Таким чином, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
30. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.
31. Враховуючи те, що відповідачем виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
32. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі №807/612/16, від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17, від 11 вересня 2018 року у справі №812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі №812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі №820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі №812/1164/18.
33. Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки така стосується інших фактичних обставин справи.
34. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.
35. Враховуючи зазначене, колегія суддів не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення судом апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків суду апеляційної інстанції.
36. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
37. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного від 22 жовтня 2019 року у справі №520/2188/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Н.В. Коваленко