ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2025 року
м. Київ
справа № 580/3002/23
адміністративне провадження № К/990/37685/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 580/3002/23
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року (суддя Каліновська А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ДКС щодо невиконання протягом тривалого часу рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 580/4233/20;
- визнати протиправним рішення ДКС про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 580/4233/20 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»;
- визнати протиправною бездіяльність ДКС щодо ненарахування з 13 жовтня 2021 року компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми;
- визнати протиправним ненадання ДКС повної відповіді ОСОБА_1 на лист від 14 березня 2023 року;
- зобов`язати ДКС надати ОСОБА_1 повну відповідь на його лист від 14 березня 2023 року;
- зобов`язати ДКС нарахувати з 13 жовтня 2021 року компенсацію у розмірі 3 % річних від 465 712,66 грн.
Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13 400,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №580/4233/20 стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 465 712 гривень 66 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. 16 червня 2021 року Черкаським окружним адміністративним судом на виконання вказаного рішення видано виконавчий лист № 580/4233/20. 08 липня 2021 року позивачем до ДКС направлено заяву з додатками про виконання рішення суду, яка отримана відповідачем 12 липня 2021 року. Також позивачем до ДКС направлено лист від 14 березня 2023 року про надання інформації щодо виконання виконавчого листа у справі № 580/4233/20 та нарахування компенсації. На вказаний лист ДКС надано відповідь, яку позивач уважає неповною.
За доводами позивача, оскільки на виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист про стягнення суддівської винагороди, то стягнення мало відбуватись виходячи з бюджетних асигнувань виділених на оплату праці, а відтак, рішення ДКС про взяття на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» є неправомірним. Також позивач уважає протиправною бездіяльність ДКС щодо ненарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу та вказує, що у нього відсутній обов`язок подавати заяву про її нарахування.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправним дії ДКС про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №580/4233/20, за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»;
визнано протиправним ненадання ДКС повної відповіді ОСОБА_1 на лист від 14 березня 2023 року;
зобов`язано ДКС надати ОСОБА_1 відповідь на поставлені у заяві від 14 березня 2023 року питання № 3 (щодо внесення даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою) та № 4 (щодо ознайомлення з матеріалами зібраними на виконання відповідного рішення суду).
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДКС на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 4466 (чотири тисячі чотириста шістдесят шість) грн 65 коп.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що листом ДКС від 27 березня 2023 року № 5-11-11/5148 позивачу надана відповідь на питання щодо причини невиконання рішення суду у зазначений в законі строк та на питання щодо нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду. Отже відповідач надав позивачу неповну відповідь, зокрема відповідь на питання позивача № 3 (щодо внесення даних до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою) та № 4 (щодо ознайомлення з матеріалами зібраними на виконання відповідного рішення суду) не надана. З огляду на це суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо визнання протиправним ненадання ДКС повної відповіді ОСОБА_1 на лист від 14 березня 2023 року підлягає задоволенню. Разом із тим, позовна вимога щодо зобов`язання ДКС надати позивачу повну відповідь на його лист від 14 березня 2023 року підлягає частковому задоволенню, як похідна, з огляду на те, що на частину питань, а саме на два із чотирьох, відповідач надав відповідь.
Також суд першої інстанції вказав, що посилання відповідача в обґрунтування своєї позиції щодо взяття на облік виконавчого листа за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» на пункт 33 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року № 45), є необґрунтовані, оскільки положення цієї норми не можуть бути застосовані в силу частини другої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Окрім того, у виконавчому листі чітко зазначено, що стягнення має відбуватись з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. Також Державна судова адміністрація України у відповіді на лист ДКС зазначила, що рішення суду у справі № 580/4233/20 підлягає виконанню саме за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», а тому у відповідача були відсутні підстави для зміни бюджетної програми.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії ДКС про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №580/4233/20 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», оскільки матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем відповідного рішення.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, окружний суд керувався тим, що відповідачем вчинялись дії щодо примусового виконання відповідного судового рішення шляхом надіслання на адресу Державної судової адміністрації України вищезазначених листів (вимоги і запити), а тому позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання протягом тривалого часу рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №580/4233/20 задоволенню не підлягає.
Щодо компенсації суд зазначив, що вона нараховується у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів на підставі заяви стягувача. Посилання позивача на те, що законодавством не передбачено обов`язку стягувача подавати заяву про нарахування компенсації, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 суперечить положенням Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суд до уваги не прийняв з огляду на те, що положеннями Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) регулюються, зокрема особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу, строки та підстави відповідної компенсації, а вищезазначеною постановою Уряду затверджено відповідний порядок нарахування вказаних виплат. Зокрема, подання стягувачем заяви про виплату компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів не суперечить нормам Закону № 4901-VI.
Шостий апеляційний адміністративний суд повністю погодився з рішенням суду першої інстанції та мотивами його ухвалення, у зв`язку із чим постановою від 02 листопада 2023 року залишив це рішення без змін.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 , не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у частині розгляду справи №580/3002/23 за правилами спрощеного позовного провадження, як справи незначної складності. За позицією позивача, ця справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки є справою щодо проходження публічної служби особою, яка займає відповідальне або особливо відповідальне становище у розумінні Закону України «Про запобігання корупції».
Також автор касаційної скарги стверджує про неправильне застосування статті 3 Закону № 4901-VI та помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що цим Законом не встановлений строк виконання рішення суду. Скаржник вказує, що статтею 3 Закону № 4901-VI установлено тримісячний строк для перерахування коштів стягувачу з дня надходження до ДКС необхідних для цього документів та відомостей, недотримання цього строку є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У світлі вказаних доводів позивач посилається на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21, висновок у якій, на думку останнього, безпідставно не врахований судами.
Окрім того заявник касаційної скарги вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем вчинялись дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки листи, які ним направлялись до ДСА, носять лише інформаційний характер. Листи відповідача до Міністерства фінансів України стосуються стягнення по КПКВК «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», куди на облік протиправно був включений виконавчий лист і суди це встановили.
У касаційній скарзі позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 3 Закону № 4901-VI, пунктів 4, 8 частини першої статті 2 та частини четвертої статті 51 Бюджетного кодексу України в подібних правовідносинах. Зазначає, що стягнення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, відбувається не у випадку відсутності коштів за бюджетною програмою КПВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», а у випадку відсутності бюджетних коштів, в межах відповідних призначень. Оскільки на виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист про стягнення на недоотриманої суддівської винагороди, відповідні стягнення мали відбуватись виходячи з бюджетних асигнувань виділених на оплату праці, які у ДСА були, а тому виконавчий лист мав бути виконаний за рахунок цих асигнувань.
В аспекті права на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду ОСОБА_1 вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19 та від 11 травня 2018 року у справі №820/3052/17.
Ухвалою від 23 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відзив ДКС на касаційну скаргу позивача не надходив, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних рішень.
Ухвалою від 28 травня 2025 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №580/4233/20 визнано протиправними дії Черкаського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмеження її нарахування сумою 47 230 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 465 712 гривень 66 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №580/4233/20 в частині визнання протиправними дій Черкаського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження її нарахування сумою 47 230 грн згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року - скасовано, в задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовлено. В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року - залишено без змін.
16 червня 2021 року Черкаським окружним адміністративним судом, на виконання рішення суду від 11 січня 2021 року, видано виконавчий лист № 580/4233/20 про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 465 712 гривень 66 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
08 липня 2021 року позивачем до ДКС направлено заяву з додатками, про виконання рішення суду та виконавчого документа у справі № 580/4233/20, яка отримана відповідачем 12 липня 2021 року.
Також позивач звернувся до ДКС із заявою від 14 березня 2023 року, що надійшла до відповідача 17 березня 2023 року за вх. № Б-11-790 про виконання рішення суду у справі № 580/4233/20. У вказаній заяві позивач просив повідомити:
1. Причини невиконання рішення суду у зазначений в законі строк;
2. Чи нарахована компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу, якщо так то зазначити період нарахування та суму;
3. Чи внесені дані про зазначене в даному листі рішення до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою? Якщо так то вказати шлях яким можна з ним ознайомитись. Якщо ні то зазначити причину;
4. Яким шляхом можна ознайомитись з матеріалами зібраними на виконання зазначеного в даному листі рішення суду.
Листом ДКС від 27 березня 2023 року № 5-11-11/5148 позивачу надана відповідь, яку позивач уважає неповною.
V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у визначених статтею 341 КАС України межах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За обставинами справи, позивачем у ній є суддя Черкаського апеляційного суду у відставці, на користь якого Черкаським окружним адміністративним судом 11 січня 2021 року ухвалено рішення про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 465 712 гривень 66 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
12 липня 2021 року до відповідача надійшов виконавчий лист № 580/4233/20, який взятий ним на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», із чим ОСОБА_1 не погоджується.
Ураховуючи, що ДКС протягом трьох місяців з дня надходження виконавчого листа не здійснила на користь позивача безспірне списання сум суддівської винагороди з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», позивач уважає, що має право на отримання компенсації у зв`язку з порушенням строку перерахування коштів.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов ОСОБА_1 задовольнив частково, визнавши протиправними дії ДКС про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду №580/4233/20, за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», ненадання повної відповіді ОСОБА_1 на лист від 14 березня 2023 року та зобов`язання надати відповідь на поставлені у заяві від 14 березня 2023 року питання № 3 та № 4.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводам касаційної скарги про неправильність застосування судами статті 3 Закону № 4901-VI та помилковість висновку про те, що законом не встановлений строк виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 1 Закону № 4901-VI (тут і далі - у редакції, яка діяла на час надходження виконавчого листа до ДКС) він установлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
За змістом частини першої статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Згідно з пунктами 47, 48 Порядку № 845 (у редакції, яка діяла на час надходження виконавчого листа до ДКС) безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих:
1) органом Казначейства:
документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником;
інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;
2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що встановлений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк.
Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 160/6770/19 та від 21 лютого 2023 року у справі № 500/5748/21.
Ураховуючи обставини справи, тримісячний строк, визначений частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI та пунктом 48 Порядку № 845, для перерахування коштів позивачеві, був порушений ДКС.
З уваги на це висновок судів попередніх інстанцій про те, що законодавством встановлено строк перерахування коштів стягувачу з дня надходження бюджетних коштів, необхідних для виплати, є помилковим, оскільки суперечить приписам частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI та пункту 48 Порядку № 845, відповідно до яких перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до ДКС необхідних для цього документів та відомостей.
Перевіряючи обґрунтованість доводів скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права - статті 94 КАС України в частині встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів, Суд зауважує про таке.
Так, у касаційній скарзі позивач посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, зазначаючи про те, що долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву письмові докази не засвідчені у встановленому законом порядку, а тому є недопустимими, що відповідно до пункту 4 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень.
КАС України надає визначення поняттю «належності та допустимості доказів».
Так, за змістом положень частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 72 КАС України).
Чинним процесуальним законодавством встановлено вимоги, за умови дотримання яких докази є належними, достатніми та допустимими.
Відповідно до приписів статей 73 75 76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 КАС України).
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина четверта статті 90 КАС України).
Відповідно до частин першої - шостої статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Із оскаржуваних судових актів слідує, що вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність ДКС щодо невиконання протягом тривалого часу рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 580/4233/20 та відмовляючи у її задоволенні, суди посилалися на листи - відповіді ДКС і Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», як на доказ вчинення відповідачем дій виконання рішення суду у справі № 580/4233/20.
Відповідно до матеріалів справи, вказані листи - відповіді між ДКС і ДСА (листи) додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, який разом із додатками надійшов до суду першої інстанції засобами поштового зв`язку. Разом із тим, додані відповідачем до відзиву копії документів не засвідчені в установленому КАС України порядку.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували, проте це не є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, якщо це не вплинуло встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У світлі доводів касаційної скарги, наведених на обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів вказує слідуюче.
Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення ДКС про взяття на облік виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду № 580/4233/20 за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», суди попередніх інстанцій виходили з того, що у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 580/4233/20 чітко зазначено, що стягнення має відбуватися з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України. У матеріалах справи відсутні докази, щодо встановлення судом зміни способу або порядку виконання вказаного судового рішення.
Окрім того, Державна судова адміністрація України у листі від 28 липня 2021 року № 11-14731/21 підтвердила, що рішення суду у справі №580/4233/20 підлягає виконанню саме за рахунок бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».
З уваги на це суди попередніх інстанцій констатували, що у відповідача були відсутні підстави для зміни бюджетної програми.
Це відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 826/721/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 822/743/16, від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21. У згаданих постановах Верховний Суд вказав, що у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Відтак, виконання рішення суду здійснюється ДКС за рахунок коштів бюджетної програми 0501150.
Таким чином висновок судів обох інстанцій у цій частині узгоджується з позицією позивача, наведеною у касаційній скарзі, та з висновками Верховного Суду.
У вимірі підстави касаційного оскарження принагідно зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас, як бачимо, з приводу порушеного позивачем питання є сформована Верховним Судом правова позиція, а позивач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, не вказує, які норми матеріального права неправильно застосовані судами, та не вказує який висновок судів у вимірі цієї підстави є помилковим.
Стосовно права ОСОБА_1 на виплату компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, варто звернути увагу на наступне.
Із висновків судів попередніх інстанцій, які покладені в основу відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ДКС нарахувати компенсацію у розмірі 3 % річних від несплаченої суми, слідує, що компенсація нараховується Казначейством на підставі заяви стягувача. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази подання заяви позивачем про нарахування йому компенсації та докази щодо надходження коштів до центрального органу виконавчої влади для відповідної виплати.
Втім, у касаційній скарзі позивач наполягає, що у нього відсутній обов`язок подавати заяву про нарахування компенсації та посилається на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19 та від 11 травня 2018 року у справі № 820/3052/17.
Як зазначалося, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 580/4233/20 стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 465 712 гривень 66 копійок (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Згідно зі статтею 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 50 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів:
Казначейством, якщо боржником є державний орган;
державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Принагідно зауважити, що Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2020 року у справі №П/811/169/16 зазначив, що механізм виплати коштів за судовими рішеннями, що передбачають стягнення з Державного бюджету України, розроблено з метою вчасного та безумовного виконання державою своїх зобов`язань щодо виконання рішень суду. Однією із таких гарантій є запровадження додаткової відповідальності за несвоєчасне виконання судових рішень у вигляді виплати компенсації, передбаченої статтею 5 Закону № 4901-VI. Це означає, що у разі порушення органом Казначейства строків виплат, що здійснюються за судовими рішеннями, що передбачають виплати за рахунок бюджетних асигнувань, стягувач має право на отримання компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виключенням є лише випадки, коли стягувачами за судовими рішеннями є організації, що фінансуються та утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Для виникнення права на отримання компенсації достатньо лише факту порушення Казначейством строків виконання судового рішення, за яким стягуються кошти з Державного бюджету України. Недостатність коштів у межах бюджетних видатків також не є підставою відмови у нарахуванні компенсації.
Такий правовий підхід щодо застосування норм статті 5 Закону №4901-VI застосований Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2021 року у справі №826/4801/17.
У справі, що розглядається, у відповіді від 27 березня 2023 року № 5-11-11/5148 на лист ОСОБА_1 від 14 березня 2023 року ДКС у розрізі питання про нарахування компенсації, передбаченої статтею 5 Закону №4901-VI, зазначила, що компенсація нараховується за заявами стягувачів після погашення основної заборгованості, оскільки на її суму впливає кількість днів прострочення платежу.
У цьому зв`язку колегія суддів звертає увагу на постанови Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі.
Зокрема, у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19 Верховний Суд, із посиланням на висновки у постанові від 11 травня 2018 року у справі №820/3052/17, визнав необґрунтованими доводи ДКС щодо відсутності у позивача права на отримання зазначеної компенсації внаслідок того, що виплата основної заборгованості стягувачу не здійснена, а компенсація може бути нарахована лише після виконання рішення суду, оскільки на її суму впливає кількість днів прострочення платежу.
У свою чергу, у пункті 25 постанови від 11 травня 2018 року у справі №820/3052/17 Верховний Суд сформував висновок про те, що положення статті 5 Закону №4901-VI не обумовлюють виникнення у стягувача права на отримання компенсації лише фактичним виконанням органом казначейства рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади. Достатньою підставою для стягнення відповідної компенсації є порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду, визначених Законом № 4901-VI.
Водночас, у згаданих постановах від 04 вересня 2020 року у справі № 640/5757/19 та від 11 травня 2018 року у справі № 820/3052/17 Верховний Суд не формував висновок щодо відсутності обов`язку у стягувача подавати заяву про нарахування компенсації, як про це стверджує позивач.
Так, на час виникнення спору у справі № 820/3052/17 абзац перший пункту 50 Порядку № 845 був викладений наступним чином: «Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується…» і саме в цій редакції був застосований Верховним Судом. Таким чином, Порядок № 845 не унормовував, що компенсація нараховується за заявами стягувачів.
Разом із тим, на час виникнення спірних правовідносин у справі № 640/5757/19 абзац перший пункту 50 Порядку № 845 був викладений зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2018 року № 154, а саме: «Компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів…».
Ця редакція абзацу першого пункту 50 Порядку № 845 залишилася незмінною і досі.
При цьому, за обставинами справи № 640/5757/19 стягувач звертався до ДКС із заявою нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів, про що вказав Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року.
З уваги на це рішення суду касаційної інстанції, на які посилається ОСОБА_1 , не підтверджують, а навпаки спростовують його доводи про те, що ДКС у разі порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду має самостійно нарахувати компенсацію, передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI. Цьому має передувати звернення стягувача з відповідною заявою.
Ураховуючи, що з 16 березня 2018 року норма пункту 50 Порядку № 845 встановлює, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів, а такої заяви ОСОБА_1 до ДКС не подавав і йому не відмовлено, то позовні вимоги про визнати протиправною бездіяльності ДКС щодо ненарахування з 13 жовтня 2021 року компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми та зобов`язання її нарахувати задоволенню не підлягають.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування абзацу першого статті 5 Закону № 4901-VI, зробивши висновок про те, що нарахуванню компенсації позивачеві передує подання ним відповідної заяви до ДКС.
Стосовно розгляду відповідачем листа ОСОБА_1 від 14 березня 2023 року, то колегія суддів звертає увагу, що в касаційній скарзі останній вказує, що лист ДКС від 27 березня 2023 року № 5-11-11/5148 не містить відповіді на питання № 3 та № 4 його листа. Втім уважає, що суди помилково зобов`язали відповідача надати відповідь лише на питання, а не повну відповідь на його заяву від 14 березня 2023 року.
З цього приводу слід зауважити, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення цієї частини позовних вимог ОСОБА_1 у повній мірі відповідають тому обсягу порушених прав, про які він вказував, як у позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах, а зобов`язання відповідача повторно надавати відповідь на питання № 1 та № 2 заяви позивача є недоцільним.
Щодо доводів ОСОБА_1 про порушення вимог процесуального закону, які полягали у тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України (тут - у редакції чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції) за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Такі самі положення містить також частини четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 [згідно із законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності»].
Відповідно до пунктів 1, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів позивача колегія суддів зазначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
Суд звертає увагу на те, що скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.
Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.
Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає позивач, немає.
З огляду на викладене, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отож підсумуємо, що предметом оцінки Судом у цій справі були висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що:
- законодавством встановлено строк перерахування коштів стягувачу з дня надходження бюджетних коштів, необхідних для виплати;
- стягнення коштів за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі № 580/4233/20 має відбуватися за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а не за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою»;
- компенсація нараховується Казначейством на підставі заяви стягувача.
- зобов`язання відповідача надати відповідь на два із чотирьох питань, що містяться у заяві позивача від 14 березня 2023 року, а саме: № 3та № 4.
За результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновків про обґрунтованість означених висновків судів, за виключенням того, що законодавством встановлено строк перерахування коштів стягувачу з дня надходження бюджетних коштів, необхідних для виплати. В цій частині колегія суддів констатувала, що висновок судів суперечить приписам частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI та пункту 48 Порядку № 845, відповідно до яких перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до ДКС необхідних для цього документів та відомостей, і цей строк є імперативним.
Проте, така помилка судів першої та апеляційної інстанцій не призвела до неправильного вирішення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ДКС щодо ненарахування з 13 жовтня 2021 року компенсації в розмірі 3 % річних від несплаченої суми та зобов`язання її нарахувати.
Також Верховним Судом у межах підстав касаційного оскарження надавалася оцінка дотриманню судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині розгляду справи за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, а також у прийнятті в якості доказів наданих відповідачем документів, які не засвідчені в установленому КАС України порядку.
Колегія суддів дійшла висновку, що суди не допустили порушень норм процесуального закону, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки КАС України не містить імперативних вимог про розгляд такої справи за правилами загального позовного провадження.
Також Верховний Суд дійшов висновку, що долучення відповідачем до відзиву на позовну заяву документів, копії яких не засвідчені в порядку, визначеному частиною четвертою статті 94 КАС України, не може слугувати достатньою та самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, по-перше, це не призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин у справі та не вплинуло на правильність її вирішення, а по-друге, таке порушення норм процесуального права не відноситься до обов`язкових підстав скасування судових рішень відповідно до частини третьої статті 353 КАС України.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що копії листів, якими ДКС зверталася до Державної судової адміністрації України щодо виконання судового рішення у справі № 580/4233/20, містять QR-код сертифікату електронного ключа підписанта, прізвище, ім`я та по-батькові посадової особи ДКС - підписанта та строк дії електронного ключа.
Таким чином, перевіривши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів не встановила порушень норм матеріального та процесуального права, які можуть слугувати підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки під час касаційного розгляду справи Суд не встановив підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.
VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
З огляду на результат касаційного розгляду справи, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у справі № 580/3002/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк