ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року

м. Київ

справа № 580/3240/19

адміністративне провадження № К/9901/17110/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №580/3240/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року (головуючий суддя Гайдаш В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Аліменка В.О., суддів - Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у період з 14 серпня 2017 року по 15 жовтня 2019 року в сумі 827963 грн 37 коп.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки у 2017 році, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

3. Указує, що в день звільнення та по день звернення до суду із цим позовом повний розрахунок з позивачем Військова частина НОМЕР_1 не провела та самостійно відмовляється проводити.

4. Переконує, що разом зі стягненням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

6. Так, суди попередніх інстанцій установили, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017 рік.

7. Суди вважали, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

8. При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судами, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України, були ураховані правові висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 16 травня 2019 року, прийнятому за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19.

9. З огляду на викладене прийняли рішення про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017 рік.

10. Водночас, відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вважав, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

11. Суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

12. Указав, що положення статей 116 117 КЗпП України, входять до Глави VII Кодексу - Оплата праці. Таким чином вважав, що приписи статей 116 117 КЗпП України, поширюються та встановлюють обов`язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов`язані саме з оплатою праці.

13. Колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з природи компенсації за невикористані календарні дні відпустки, вважала, що така виплата є грошовим вираженням еквіваленту певної речі (права), яка не була отримана (використана) особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов`язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами). Зазначила, що така компенсація має іншу природу походження та призначення у порівнянні з Главою VII - Оплата праці КЗпП України, а тому, визначена приписами статей 116-117 Кодексу, відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, до даних правовідносин не застосовується. Дійшла висновку про те, що роботодавець, виплативши кошти за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, повністю виконав завдання даної компенсації, замінивши натуральне вираження речі (права) його грошовим виразом.

Короткий зміст касаційної скарги

14. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у липні 2020 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у цій частині та прийняти нове про задоволення позовних вимог. У решті судові рішення просить залишити без змін.

15. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах у справах №821/1083/17, №810/451/17.

17. Указує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є: невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

18. Звертає увагу на те, що відсутній спір про розмір таких сум, оскільки підставою звернення позивача до суду було невизнання відповідачем права на компенсацію додаткової відпустки при звільненні та недотримання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

19. Отже, зазначає, що неправильним застосуванням норм матеріального права є незастосування закону, який підлягав застосуванню, зокрема, статті 117 КЗпП України.

Позиція інших учасників справи

20. 14 вересня 2020 року до касаційного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на касаційну скаргу позивача.

21. Так, відповідач погодився із висновками судів попередніх інстанцій та додатково указав, що КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

22. Звертає увагу на те, що Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

23. 13 липня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

24. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 липня 2020 року для розгляду справи №580/3240/19 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Яковенка М.М., суддів - Дашутіна І.В., Шишова О.О.

25. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі №580/3240/19 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

26. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2020 року для розгляду справи №580/3240/19 визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Жука А.В., суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

27. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №580/3240/19 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

28. ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 22 лютого 2016 року отримав посвідчення учасника бойових дій.

29. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2017 року №205 (а.с.16), ОСОБА_1 , звільненого у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 8 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 14 серпня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

30. Станом на день виключення позивача зі списків особового складу йому не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік.

31. Вважаючи вищезазначені дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Верховний Суд зауважує, що у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі №580/3240/19 не оскаржуються, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.

34. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 27 липня 2020 року слідує, що провадження у цій справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

35. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, тобто у частині незгоди скаржника із відмовою у задоволенні вимоги про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

36. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

37. Статтею 47 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

38. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

39. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

40. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

41. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

42. Закріплені у статтях 116 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

43. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні цієї позовної вимоги указав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

44. Зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

45. Верховний Суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

46. ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами, зокрема, про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року.

47. Так, Суд констатує, що у даному випадку відсутній спір про розмір невиплачених сум, оскільки підставою звернення позивача до суду було невизнання відповідачем права на компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки при звільненні.

48. Суд звертає увагу на те, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у цій справі визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14 серпня 2017 року.

49. Зазначені судові рішення у частині задоволених позовних вимог не оскаржені.

50. Отже, судовим рішенням яке набрало законної сили, установлено право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

51. З аналізу статей 47 116 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

52. Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, індексація, компенсація за невикористані дні відпустки тощо).

53. Подібну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 та від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, на які указував у своїй касаційній скарзі позивач, обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.

54. Так, судами установлено, що з 14 серпня 2017 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Водночас, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року при остаточному розрахунку не виплачено.

55. Отже, наведене свідчить про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено остаточної виплати всіх належних позивачу сум здійснено у строки, установлені статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

56. Суд, також, указує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що відповідальність, передбачено статтею 117 КЗпП України не застосовується до відповідача у цій справі, оскільки компенсація за невикористані календарні дні відпустки, є грошовим вираженням еквіваленту певної речі (права), яка не була отримана (використана) особою, яка проходила службу, що, у свою чергу, жодним чином не пов`язано з оплатою праці (не є заробітною платою та її складовими/додатковими елементами).

57. Суд повторно наголошує на тому, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, індексація, компенсація за невикористані дні відпустки тощо).

58. З огляду на викладене, Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування положень статей 116-117 КЗпП України до спірних правовідносин.

Щодо періоду за який слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку Суд зазначає таке.

59. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

60. Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

61. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

62. За змістом пункту 37.1.1 розділу ХХХVIІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам №638/15329 (далі - Інструкція №638/15329, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення з військової служби посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення виплачуються: особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби займають посади, на які були призначені, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пункту 37.2 цієї Інструкції).

63. Відповідно до пункту 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008; тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

64. Судами попередніх інстанцій установлено, що згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №205 від 14 серпня 2017 року (а.с.16), солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 з 14 серпня 2017 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення.

65. Суд зазначає, що початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

66. Таке виключення зі списків особового складу частини оформлюється наказом військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), в списках якої перебуває звільнений військовослужбовець.

67. Крім того, за змістом пункту 37.1.1 розділу ХХХVIІ Інструкції №638/15329 включно по день виключення військовослужбовця зі списків особового складу йому виплачується грошове забезпечення.

68. Отже, системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить, що закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

69. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №380/404/20 та від 10 грудня 2020 року у справі №810/2184/16 та є застосовною до спірних правовідносин.

70. За змістом статей 116 та 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

71. З огляду на викладене, проаналізувавши зазначені норми права, Суд констатує, що першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, а саме 15 серпня 2017 року.

72. Водночас, установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

73. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/14764/20.

74. З огляду на викладене, останнім днем, по який [включно] слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі є день фактичного розрахунку [виплата особі компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій] або, у разі якщо такий не було проведено, день ухвалення рішення [про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні].

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Суд касаційної інстанції повторно наголошує на тому, що відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

76. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

77. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

78. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі та, як наслідок, висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

79. При новому розгляді спору суду першої інстанції необхідно взяти до уваги наведене у цій постанові, здійснити розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, застосувати у разі необхідності принцип співмірності середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні [за період з 15 серпня 2017 року по день фактичного розрахунку або день ухвалення рішення у цій справі] розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і, з урахуванням установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.

IV. Висновки щодо судових витрат

80. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі №580/3240/19 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Справу №580/3240/19 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Черкаського окружного адміністративного суду.

4. У решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року у справі №580/3240/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду