ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 580/7750/24

адміністративне провадження № К/990/38398/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 (суддя - Бабич А. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 (колегія суддів у складі: Мєзєнцева Є. І., Епель О. В., Файдюка В. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 20.11.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 10.11.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4258,75 грн;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 20.11.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум, індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 10.11.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4258,75 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк 10 днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку з викладенням об`єктивних обставин і фактів, що перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду, та надати підтверджуючі докази їх існування.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції керувався тим, що позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 10.11.2019. Із заявою щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за указані вище періоди позивач звернувся 14.06.2024. Тобто, лише з 14.06.2024 позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за вказані вище періоди. До указаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Звертаючись до суду 05.08.2024, позивач пропустив тримісячний строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, що обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права та зобов`язаний надати суду обґрунтовану заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, зазначити доводи поважності тому причин і надати докази. Суд зазначив, що будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 20.11.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01.03.2018 до 10.11.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4258,75 грн, у тому числі протягом розумного строку до відповідача позовна заява не містить.

14.08.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій він просив відкрити провадження у справі та зазначив, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Просив урахувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі № 580/11470/23, в якій суд зазначив що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежене строком. Також посилався на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справах № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 позовну заяву повернуто позивачеві у зв`язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Повертаючи позовну заяву позивачеві, суд першої інстанції, посилаючись на частини першу та другу статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, виходив з того, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суд зазначив, що в ухвалі про залишення позову без руху суд роз`яснив позивачу щодо пропуску строку звернення до адміністративного суду із указаним позовом та обов`язку надати суду заяву про поновлення порушеного строку, в якій обґрунтувати для цього підстави, викласти доводи щодо поважності тому причин і надати докази. Позивач у заяві не указав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду. Натомість, зміст заяви полягає виключно у непогодженні з висновками суду та власне, помилкове, на думку суду, твердження позивача, що строк звернення до суду він не пропустив. Зважаючи на проміжок часу, якого стосується предмет спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду пропущено.

Крім того, на думку суду першої інстанції, викладені у заяві доводи не стосуються об`єктивних факторів, свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 20.11.2016 до 28.02.2018 із застосуванням базового місяця - січня 2008 року та з урахуванням раніше виплачених сум, за період з 01.03.2018 до 10.11.2019 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4258,75 грн, а отже, не обґрунтовані. Оскільки поважних причин позивач не указує та матеріали позову не містять доказів наявності таких обставин, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення такої заяви відсутні. Отже, оскільки недоліки позову не усунені, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для повернення позивачеві позовної заяви.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 залишена без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, зауважив, що 19.07.2022 набув чинності Закон № 2352-IX, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Згідно із частиною першою та другою статті 233 КЗпП України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у такій редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові під час звільнення, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому під час звільненні (стаття 116 КЗпП). Відповідно до редакції статті 234 КЗпП вказано, що поновлення строків, пропущених з поважних причин, можливе, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення (стаття 116 КЗпП), минуло не більше одного року.

Суд апеляційної інстанції установив, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2019 № 231 ОСОБА_1 звільнено наказом начальника спеціального відділу ВСП від 03.09.2019 № 24-РС, а також виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Таким чином, на думку суду, позивач міг та повинен був дізнатися про порушення свого права щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення під час ознайомлення з наказом від 08.11.2019 № 231. З листа-відповіді військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2024 суд апеляційної інстанції установив, що позивач звернувся із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення 14.06.2024, утім зазначив, що подання указаної заяви не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навивши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску указаного строку.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 380/29686/23, відповідно до яких до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, відповідно до якого незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають ураховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували, що військова служба регулюються спеціальним законодавством. Відповідно до пункту 14 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух справи у суді касаційної інстанції

08.10.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 580/7750/24.

Ухвалою Верховного Суду від 22.10.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частиною першою вказаної статті визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 20.11.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 10.11.2019 у неналежному розмірі. Позивач звернувся до суду з цими вимогами лише 05.08.2024.

Суди попередніх інстанцій вказали на пропуск тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19.07.2022.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

Індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати, як це передбачено статтею 233 КЗпП України.

На підставі темпорального аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 указана стаття не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З приводу того, яка редакція статті 233 КЗпП України підлягає застосовуванню в цьому випадку, то, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 і 2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Суд зауважує, що Верховний Суд також висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі № 380/6701/24 Верховний Суд сформував такий висновок: дія статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 20.11.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 10.11.2019, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку індексацію грошового забезпечення.

Оскільки спірні правовідносини, що охоплюють період з 20.11.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 10.11.2019, виникли до 19.07.2022, то вони регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Водночас судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію статті 233 КЗпП України (після 19.07.2022), чинну на момент звернення позивача до суду із цим позовом.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами позивача про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для повернення його позовної заяви.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск строку звернення позивача та наявність підстав для застосування статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з направлянням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Висновки щодо судових витрат

Ураховуючи результат касаційного перегляду питання щодо розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 скасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Н.М. Мартинюк