ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 580/905/21

адміністративне провадження № К/9901/29464/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року (головуючий суддя - Парінов А. Б., судді: Беспалов О. О., Грибан І. О.) у справі № 580/905/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард», про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. (далі - приватний виконавець, відповідач), третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард» (далі - АТ «Банк Форвард»), у якому просила визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження № АСВП: 63119817 від 23 вересня 2020 року, № АСВП: 63122313 від 23 вересня 2020 року, № АСВП: 63168094 від 30 вересня 2020 року.

Позов обґрунтований тим, що приватний виконавець може прийняти до виконання виконавчий документ, боржником за яким є фізична особа, виключно за місцем проживання, перебування цього боржника у межах відповідного виконавчого округу. Враховуючи, що приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий документ за відсутності доказів того, що в межах території виконавчого органу міста Києва наявне майно, що належить позивачу та не врахував, що місцем реєстрації (проживання) позивача є місто Черкаси, відповідач порушив статтю 24 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови про відкриття виконавчого провадження № АСВП 63119817, 63122313 , 63168094.

Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 01 листопада 2018 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаних обставин, судом першої інстанції встановлено відсутність законних підстав для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення з фізичної особи заборгованості, місце проживання якої є місто Черкаси. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував тим, що надсилаючи приватному виконавцю заяви про примусове виконання рішення, стягувач АТ «Банк Форвард» просив відкрити виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих написів за місцем знаходження майна боржника, вказавши, що у боржника у місті Києві наявне майно (грошові кошти) на рахунках відкритих в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Саксаганського, 105 (виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 відповідно до якого на рахунку боржника містяться грошові кошти у розмірі 0,30 грн). Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень положень законодавства з боку приватного виконавця при прийнятті оскаржуваних постанов про відкриття виконавчого провадження (на підставі виконавчих написів) за місцезнаходженням майна боржника.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи

На постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року.

Підставами для касаційного оскарження скаржник зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У цьому зв`язку пояснила, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19 та від 08 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17.

Одночасно з цим скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено, що на рахунку боржника в банку, який розташований в місті Києві, знаходяться саме власні кошти боржника, а не залишок кредитних коштів на кредитному рахунку. Будь-якого іншого майна у позивача (боржника) у місті Києві (в межах виконавчого округу відповідача) судами установлено не було.

Ухвалою від 30 серпня 2020 року Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Ухвалою від 27 січня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

З 01 листопада 2018 року місце проживання позивачки зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. вчинено виконавчий напис № 4073 щодо звернення стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором № 200014266 від 12 травня 2017 року, укладеним з ПАТ «Банк Форвард», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Банк Форвард» (місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 105).

05 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. вчинено виконавчий напис № 4112 щодо звернення стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором № 200225600 від 25 жовтня 2019 року, укладеним з ПАТ «Банк Форвард», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Банк Форвард» (місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 105).

05 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. вчинено виконавчий напис № 4177 щодо звернення стягнення з ОСОБА_1 за кредитним договором № 200199546 від 07 травня 2019 року, укладеним з ПАТ «Банк Форвард», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Банк Форвард» (місцезнаходження: 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 105).

Приватним виконавцем виконавчого округу міста Київ Павелків Т. Л. на підставі виконавчих написів: № 4073 прийнято постанову від 23 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63119817; № 4112 прийнято постанову від 23 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63122313; № 4177 прийнято постанову від 30 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 63168094.

Позивач вважаючи, що спірні постанови про відкриття виконавчого провадження винесені поза межами виконавчого округу відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

За приписами частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (абзац третій частини п`ятої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина 1 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи, місцезнаходження майна боржника.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах 2 - 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція ).

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості:

- назва і дата видачі виконавчого документа;

- прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача;

- дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача;

- номер телефону стягувача;

- спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів);

- реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцем проживання чи перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходженням боржника - юридичної особи, адреса якого відрізняється від адреси, зазначеної у виконавчому документі, до заяви про примусове виконання рішення стягувач має додати документ / копію документа, який підтверджує, що місцезнаходженням боржника - юридичної особи або адресою проживання чи перебування боржника - фізичної особи є територія, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або територія виконавчого округу приватного виконавця (Пункт 3 розділу III доповнено новим абзацом одинадцятим згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01 червня 2020 року)

У разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документ/копія документа, який підтверджує, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (Пункт 3 розділу III доповнено новим абзацом згідно з Наказом Міністерства юстиції № 3940/5 від 09 грудня 2019 року; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01 червня 2020 року).

Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором між позивачем та АТ «Банк Форвард».

Банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Тому наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.

Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.

Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема у розмірі 0,30 грн, які належать боржнику, а не банку.

Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території міста Києва.

При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.

Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у місті Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 520/3535/2020.

Судом першої інстанції установлено, що виконавчим округом приватного виконавця є місто Київ.

Суд апеляційної інстанції установив, що надсилаючи приватному виконавцю заяви про примусове виконання рішення, стягувач АТ «Банк Форвард» просив відкрити виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих написів за місцем знаходження майна боржника, вказавши, що у боржника у місті Києві наявне майно (грошові кошти) на рахунках відкритих в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Саксаганського, 105. При цьому, в кожному випадку стягувачем до заяви про примусове виконання рішення було надано виписку по особовому рахунку позивача відповідно до якого на рахунку боржника містяться грошові кошти у розмірі 0,30 грн.

З урахуванням наведеного, судова колегія апеляційного суду дійшла висновків, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчих проваджень прийняті з дотриманням правил територіальної діяльності, а тому скасуванню не підлягають.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Проте суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14/908/5734/14, у яких зазначено, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та/або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчі документи прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.

Отже, у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу до виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

В той же час як свідчать матеріали справи, позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, положення статті 27 Закону № 1403-VIII, а також положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5942-VI, Верховний Суд у справі № 380/9335/20дійшов висновку, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Проте, відповідач при відкритті виконавчого провадження всупереч статей 9, 18 Закону № 1404-VIII, положення статті 27 Закону № 1403-VIII, а також положення Закону № 5942-VI не перевірив місце знаходження боржника у зв`язку з чим передчасно прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів Верховного Суду вважає, що спірні постанови про відкриття виконавчого провадження прийняті відповідачем з порушенням приписів частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи.

Отже спірні постанови винесені за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника, який був недоведеним стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення суду, а приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий напис за відсутності доказів того, що місце виконання цього напису знаходиться у межах його виконавчого округу.

Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, проте вважає, що позивачем у касаційній скарзі помилково вказано про необхідність застосування до даних правовідносин правовий висновок Верховного Суду, викладений у справах № 580/3311/19 та № 804/6996/17.

Застосовними у даному випадку є висновки Верховного Суду викладені у справах № 420/10502/20 та № 520/3535/2020.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

На підставі викладеного, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року необхідно скасувати, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року залишити в силі.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 352 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі № 580/905/21 скасувати, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов М.В. Білак А.Г. Загороднюк